1.3. Поняття інноваційного менеджменту

Інноваційний менеджмент – один з напрямків стратегічного керування, що здійснюється на вищому рівні організації. Метою його є визначення основних напрямків науково-технічної й виробничої діяльності організації. Це насамперед розробка й впровадження нової продукції та технології (інноваційна діяльність), модернізація й удосконалення випущеної продукції й технології, подальший розвиток виробництва традиційних видів продукції й знятті з виробництва застарілої продукції. Основна увага в інноваційному менеджменті приділяється розробці стратегії інновацій і заходів, спрямованих на їхню реалізацію, тому розробці та впровадженню нових товарів, технологій приділяється особлива увага. Вони визначають пріоритетні напрямки стратегії організації та визначають її подальший розвиток.

Інноваційний менеджмент – це сукупність принципів, методів і форм керування інноваційними процесами, інноваційною діяльністю, зайнятими цією діяльністю організаційними структурами і їхнім персоналом. Як і для будь-якої іншої області менеджменту, для нього характерно наступне:

• постановка мети й вибір стратегії;

• чотири стадії циклу: планування, визначення умов і організація, виконання, керівництво.

На кожній стадії циклу вирішуються певні завдання.

1. Планування – складання плану й реалізація стратеги.

2. Визначення умов і організація – визначення потреби в ресурсах для реалізації різних фаз інноваційного циклу, постановка завдань перед співробітниками, організація роботи.

3. Виконання – здійснення дослідження й розробок, реалізація плану.

4. Керівництво – контроль і аналіз, коректування дій, нагромадження досвіду. Оцінка ефективності інноваційних проектів, інноваційних управлінських рішень, застосування нововведень.

Тема 2. Інноваційна діяльність як об'єкт інноваційного менеджменту

2.1. Інноваційний процес та інноваційна діяльність.

Інноваційна діяльність – діяльність, що спрямована на пошук можливостей інтенсифікації виробництва й задоволення суспільних потреб у нових товарах і послугах за рахунок використання науково-технічного й інтелектуального потенціалу.

Інноваційна діяльність – діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок і обумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Терміни «інновація» і «інноваційний процес» близькі, але не однозначні. Інноваційний процес – процес перетворення наукових знань в інновацію. Головна його риса – обов'язкове завершення інновацій, тобто одержання результату, придатного для практичної реалізації. Інноваційний процес пов'язаний зі створення, освоєнням і поширенням інновацій.

Творці інновацій (новатори) керуються такими критеріями, як життєвий цикл виробу й економічна ефективність. Їхня стратегія спрямована на те, щоб перевершити конкурентів, створивши нововведення, що буде визнано унікальним у певній області.

Науково-технічні розробки й нововведення виступають як проміжний результат науково-технічного циклу й у міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні інновації – кінцевий результат. Науково-технічні розробки й винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науково-технічні інновації – це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процес виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення певних потреб споживачів. Неодмінними властивостями інновації є науково-технічна новизна та виробнича застосовність. Комерційна реалізація стосовно інновації виступає як потенційна властивість, для досягнення які необхідні певні зусилля.

Із сказаного випливає, що інновація-результат потрібно розглядати нерозривно з інноваційним процесом. Інновації властиві наступні властивості:

1) науково-технічна новизна;

2) виробнича застосовність;

3) комерційна реалізація.

На практиці поняття «новація», «нововведення» нерідко ототожнюються, хоча між ними є розходження.

Новацією може бути новий порядок, новий метод, винахід. Нововведення означає, що новація використається. З моменту прийняття до поширення нововведення здобуває нову якість і стає інновацією.

Отже, науково-технічні інновації повинні:

• мати новизну;

• задовольняти ринковому попиту;

• приносити прибуток виробникові.

Поширення нововведень, як і їхнє створення, є складовою частиною інноваційного процесу.

Розрізняють три логічні форми інноваційного процесу:

простий внутріорганізаційний;

простий міжорганізаційний;

розширений.

Простий внутріорганізаційний ІП припускає створення та використання нововведень усередині однієї й тієї ж організації, нововведення в цьому випадку не приймає безпосередньо товарної форми.

При простому міжорганізаційному ІП нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Така форма інноваційного процесу означає відділення функції творця й виробника нововведення від функції споживача.

Розширений ІП проявляється в створенні нових виробників нововведення, у порушенні монополії виробника-піонера, що сприяє через взаємну конкуренцію вдосконалюванню споживчих властивостей товару, що випускається. В умовах товарного інноваційного процесу діють як мінімум два господарюючі суб'єкти: виробник (творець) і споживач (користувач) нововведення. Якщо нововведення – технологічний процес, його виробник і споживач можуть поєднуватися в одному господарському суб'єкті.

Простий інноваційний процес переходить у товарний за дві фази:

1) створення нововведення і його поширення;

2) дифузія нововведення.

Перша фаза – це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організація досвідного виробництва й збуту, організація комерційного виробництва. На першій фазі ще не реалізується корисний ефект нововведення, а тільки створюються передумови такої реалізації.

На другій фазі суспільно корисний ефект перерозподіляється між виробниками нововведення, а також між виробниками й споживачами.

Поширення інновацій – це інформаційний процес, форма й швидкість якого залежить від потужності комунікаційних каналів, здатності сприйняття інформації господарськими суб'єктами, їхніх здатностей до практичного використання цієї інформації.

Дифузія інновації – процес, за допомогою якого нововведення передається по комунікаційних каналах між членами соціальної системи в часі. Нововведеннями можуть бути ідеї, предмети, технології, що є новими для відповідного господарського суб'єкта.

Суб'єктів інноваційного процесу можна розділити на наступні групи: новатори, ранні реципієнти; рання більшість і відстаючі.

Новатори є генераторами науково-технічних знань. Це можуть бути індивідуальні винахідники, дослідницькі організації. Вони зацікавлені в одержанні частини доходу від використання винаходів.

Ранні реципієнти – це підприємці, які першими освоїли нововведення, які прагнуть одержання додаткового прибутку шляхом якнайшвидшого просування нововведень на ринок.

Рання більшість – представлена фірмами, які першими впровадили нововведення у виробництво, що забезпечує їм додатковий прибуток.

Відстаючі фірми зіштовхуються із ситуацією, коли запізнювання з нововведеннями приводить до випуску нових виробів, які вже морально застаріли.

Для швидкого поширення інновації потрібна розвинена інфраструктура.

Інноваційний процес має циклічний характер. Діяльність, що представляє інноваційний процес, розпадається на окремі ділянки, що розрізняються між собою, і матеріалізується у вигляді функціональних організаційних одиниць, що відокремлюються в результаті поділу праці.

У загальному виді інноваційний процес можна записати так:

ФД – ПД – Р – Пр – Б – ОС – ПВ – М – З,

де ФД – фундаментальне дослідження;

ПД – прикладні дослідження;

Р – розробка;

Пр – проектування;

Б – будівництво;

ОС – освоєння;

ПВ – промислове виробництво;

М – маркетинг;

З – збут.