Тема 3. Державна підтримка інноваційної діяльності

3.1. Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні

Перехід від адміністративно-командної системи управління науково-технічним прогресом до ринкового регулювання інноваційної діяльності потребує розробки нового інноваційного механізму адекватного ринковим змінам. Під інноваційним механізмом слід розуміти функціональну модель та сукупність методів регулювання інноваційної діяльності на всіх рівнях управління.

Головною метою інноваційної політики держави із створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції. Регулювання інноваційної політики здійснюється таким шляхом:

• визначення і підтримка пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

• формування і реалізація державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

• створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

• захист прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

• фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

• стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

• встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;

• підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

• надання індивідуальним винахідникам і малим впровадженим підприємствам безпроцентних банківських позик; створення венчурних інноваційних фондів, що користуються значними податковими пільгами;

• зниження державних патентних зборів для індивідуальних винахідників;

• відсрочення оплати патентних зборів із ресурсозберігаючими винаходами;

• реалізація права на прискорену амортизацію обладнання;

• створення мережі технополісів, технопарків й інкубаторів.

Верховна Рада в сфері інноваційної діяльності проводить роботи зі створення законодавчої бази нововведень, затверджує пріоритетні напрями інноваційної діяльності та визначає обсяг асигнувань для підтримки її.

АРК, обласні та районні ради відповідно до їх компетенції проводять наступну роботу:

• створюють комунальні інноваційні фінансово-кредитні застанови для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кошти місцевих бюджетів;

• затверджують їх статути чи положення про них;

• підпорядковують їх своїм виконавчим органам;

• доручають своїм виконавчим органам фінансування місцевих інноваційних програм за рахунок коштів місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні застанови (їх регіональні відділення) або через комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи;

• затверджують порядок формування і використання коштів комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

• контролюють фінансування місцевих інноваційних програм за кошти місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення);

• контролюють діяльність комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ.

Функції Кабінету Міністрів України у сфері інноваційної діяльності наступні:

• здійснення державного управління та забезпечення реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності;

• підготовка та подання Верховної Ради України пропозицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності (як окрему загальнодержавну програму так і загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля);

• здійснення заходів щодо реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності;

• сприяння створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності;

• створення спеціалізованої державної інноваційної фінансово-кредитної установи для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів (затверджує її статути чи положення про них, підпорядковує ці установи спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності);

• підготовка та подання Верховній Раді України проекту закону про державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки виконання інноваційних проектів через спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи;

• затвердження положення про порядок державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів;

• інформування Верховної Ради України про виконання інноваційних проектів, які кредитувалися за кошти Державного бюджету України, і про повернення до бюджету наданих раніше кредитів.

Таким чином на уповноважений орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності лягають повноваження з проведення наступ­ної роботи:

• здійснення заходів щодо єдиної науково-технічної та інноваційної політики;

• підготовка та подання до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування;

• координація роботи у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади;

• створення свого окремого підрозділу для кваліфікування інноваційних проектів з метою їх державної реєстрації;

• здійснення державної реєстрації інноваційних проектів та ведення державного реєстру інноваційних проектів;

• підготовка та надання Кабінету Міністрів України пропозицій щодо створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, розробка статутів чи положень про ці установи;

• затвердження порядку формування і використання коштів підпорядкованих йому спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ і контроль їх діяльності;

• делегування державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів та здійснює фінансову підтримку цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік;

• організація підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності.

Державне регулювання міжнародних зв'язків в інноваційній сфері повинно базуватися на ряді загальних принципів, таких як взаємна вигода, недопущення дискримінації, еквівалентна технологічна залежність сторін, раціональне поєднання лібералізації і протекціонізму і т.п. Як і при впливі на внутрішні науково-інноваційні процеси, тут використовуються прямі й непрямі зв'язки.

У переліку інструментів державного регулювання міжнародного науково-технічного співробітництва відзначаються також:

• вибір і раціоналізація пріоритетних напрямків співробітництва;

• фінансування кадрових обмінів;

• підключення до світових систем науково-технічної інформації;

• включення у світовий технологічний простір шляхом введення в країні міжнародних стандартів і норм;

• надання юридичних, посередницьких, консультаційних та інших послуг учасникам співробітництва;

• підтримка міжнародних контактів малого і середнього інноваційного бізнесу;

• державне стимулювання закордонних інвестицій в інноваційну сферу й аналогічні вкладення вітчизняних інвесторів за кордоном;

• іноземне патентування за державний рахунок;

• закупівля зарубіжної науково-технічної літератури;

• залучення іноземних експертів до оцінки масштабних програм.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють підготовку пропозицій з реалізації інноваційної політики у відповідній галузі економіки та створюють організаційно-економічні механізми підтримки її реалізації, а також доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснювати конкурсний відбір пріоритетних інноваційних проектів та фінансово підтримують їх у межах виділених коштів. Основна роль в проведенні інноваційної діяльності лягає на місцеві державні адміністрації, які відповідно до своєї компетенції:

• розробляють проекти регіональних і місцевих інноваційних програм і подать їх для затвердження відповідним місцевим радам;

• вживають заходів щодо виконання регіональних та місцевих інноваційних програм;

• залучають підприємства, установи й організації, розташовані на підпорядкованій їм території, за їх згодою, до розв’язання проблем інноваційного розвитку регіонів, міст, населених пунктів;

• доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам (їх регіональним відділенням) або комунальним інноваційним фінансово-кредитним установам проведення конкурсного відбору інноваційних проектів місцевих інноваційних програм і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених у відповідному бюджеті;

• готують і подають відповідним радам пропозиції щодо створення комунальних спеціалізованих інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм;

• подають пропозиції спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності стосовно включення інноваційних проектів за місцевими програмами до державних програм і їх фінансування шляхом кредитування із державного бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи.

З метою ефективної концентрації науково-виробничого по­тенціалу на реалізації пріоритетних проблем, які вимагають акумуляції значних інвестицій розробляються науково-технічні програми. Розроблені програми дозволяють комплексно вирішити галузеві, міжгалузеві, регіональні та державні проблеми і базуються на основі розроблених прогнозів. Прогнозування є найважливішою функцією державного регулювання інноваційної діяльності і служить інформаційним середовищем для формування державних науково-технічних пріоритетів і розробки відповідальних науково-технічних програм. У прогнозі повинні бути погодженні напрямки розвитку всіх галузей національної економіки.

Сьогодні у роботі над прогнозами необхідно враховувати нову політичну та економічну ситуацію; регіоналізацію економіки; перехід на ринкові відносини і звуження сфери державного регулювання; зміну пріоритетів і механізму інноваційної діяльності; господарську самостійність підприємств і організацій; зміну структури власності; загострення проблем екології; енерго- та ресурсозбереження; необхідність формування перспективного інноваційного потенціалу і його ефективне використання.