Тема 5. Управління інноваційним розвитком організації

5.1. Система планування інновацій, сутність і основні види

Запорукою успіху інноваційної діяльності є правильний вибір стратегії розвитку фірми. Фірма може виявитися в кризовій ситуації, якщо не зуміє вчасно відреагувати на обставини, що змінюються.

Зовсім очевидно, що до мети можна рухатися різними способами. Наприклад, можна збільшувати прибуток шляхом зниження витрат, а можна домогтися цього шляхом збільшення корисності для споживача виробленого продукту або послуги. Різні фірми приймають рішення виходячи зі своїх можливостей. Вибір способу досягнення мети і є рішенням питання про стратегію фірми. Вибір стратегії означає вибір засобів, за допомогою яких організація буде вирішувати завдання, які стоять перед нею.

Зміни в політиці, економіці, демографії, культурі відбуваються настільки інтенсивно, що фірмам усе складніше до них пристосовуватися. У зв'язку із цим стає актуальним прогнозування ринкових змін і створення гнучкої системи адаптації до нових умов. Саме тому, актуальним управлінським завданням стає стратегічне планування, підвищення інновативності компаній, а саме їхньої здатності чітко й адекватно реагувати на найменші зміни на ринку, шляхом випуску нової або вдосконалення старої продукції, впровадження нових технологій виробництва й збуту, реструктуризації та поліпшення системи внутріфірмового управління. Як результат, інноваційний менеджмент стає основою конкурентної стратегії сучасних корпорацій, а інновативність – наймогутнішою конкурентною перевагою.

З вибором стратегії зв'язана розробка планів проведення досліджень і розробок та інших форм інноваційної діяльності. Чітко сформульована стратегія важлива для просування нововведень.

Стратегічне планування переслідує дві основні цілі.

1. Ефективний розподіл і використання ресурсів. Це так звана "внутрішня стратегія". Планується використання обмежених ресурсів, таких, як капітал, технології, люди. Крім того, здійснюється придбання підприємств у нових галузях, вихід з небажаних галузей, вибір ефективного «портфеля» підприємств.

2. Адаптація до зовнішнього середовища. Ставиться завдання забезпечити ефективне пристосування до зміни зовнішніх факторів (економічні зміни, політичні фактори, демографічна ситуація та ін.).

Стратегічне планування ґрунтується на проведенні численних досліджень, зборі й аналізі даних. Це дозволяє не втратити контроль за ринком. При цьому варто враховувати, що в сучасному світі обстановка стрімко змінюється. Отже, стратегія повинна бути розроблена так, щоб при необхідності її можна було змінити.

Все більше число фірм визнає необхідність стратегічного планування й активно впроваджує його. Це обумовлено зростаючою конкуренцією. Підприємство в нових умовах поставлено перед необхідністю здійснювати довгострокову інноваційну політику, що вимагає глобального передбачення динаміки життєвих циклів одночасно багатьох радикальних нововведень і внесення коректив у процеси їхньої життєдіяльності. На підприємствах ринкового типу мова йде вже не про два або три нововведення, а про десятки конкуруючих між собою нововведень. Звідси також випливає ще одна проблема по генерації потоку інновацій. Адже нововведення теж має свій життєвий цикл, тому вже зараз треба думати про поповнення банку нововведень для майбутнього розвитку.

Система планування інновацій на підприємстві включає комплекс різних планів, взаємодіючих один з одним і спрямованих на здійснення основних функцій і завдань планування. Істотними факторами, що визначають склад цього комплексу, виступають організаційна структура й профіль інноваційної діяльності інноваційного підприємства, склад здійснюваних інноваційних процесів, рівень кооперації при їхньому проведенні, масштаби й сталість інноваційної діяльності. Види планів розрізняються по цілям, предмету, рівням, утримуванню й періодам планування.

По цільовій орієнтації розрізняють стратегічне й оперативне планування інновацій.

Основним завданням стратегічного планування на фірмі є створення довгострокової переваги, а основним методом – постійна адаптація до ринкових умов і передбачення змін у зовнішньому середовищі. Таким чином, як головне завдання стратегічного планування інноваційної діяльності виступає побудова схеми інноваційної поведінки компанії на ринку. В умовах ринкової економіки керівникові недостатньо мати гарний продукт, він повинен уважно стежити за появою нових технологій і планувати їхнє впровадження у своїй фірмі, щоб не відстати від конкурентів.

Розробка стратегії починається з формулювання загальної мети організації. Постановка мети відіграє важливу роль у зв'язках фірми із зовнішнім середовищем, ринком, споживачем.

Загальна мета організації повинна враховувати:

• основний напрямок діяльності фірми;

• робочі принципи в зовнішньому середовищі (принципи торгівлі; відносини до споживача; ведення ділових зв'язків);

• культура організації, її традиції, робочий клімат.

При виборі мети потрібно враховувати два аспекти: хто є клієнтами фірми і які потреби вона може задовольнити.

Стратегічне планування як елемент стратегічного управління інноваціями полягає у визначенні місії організації на кожній стадії її життєвого циклу, формуванні системи цілей діяльності й стратегії поводження на ринках інновацій. При цьому проводяться глибокі маркетингові дослідження, масштабні прогнозні розробки оцінки сильних і слабких сторін організації, ризиків і факторів успіху. Стратегічне планування, як правило, орієнтовано на період п'ять і більше років. Воно спрямовано на створення нового потенціалу успішної діяльності інноваційного підприємства.

Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень, функції організації, мотивації й контролю орієнтовані на вироблення стратегічних планів.

Процес планування стратегії зводиться до пошуку відповідей на питання:

1. Яке дійсне положення організації, яка стратегічна ситуація, у якій вона перебуває?

2. У якім положенні керівництво організації хоче бачити її в майбутньому?

3. Які перешкоди можуть виникнути на шляху до поставленої мети?

4. Що і як потрібно зробити, щоб досягти цілей керівництва?

Система стратегічного планування охоплює: аналіз ринку; постановку цілей; розробку альтернативних стратегій; складання стратегічного плану.

Стратегічне планування в загальному виді являє собою набір дій і рішень, початих керівництвом, які ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягти своїх цілей. Більш детально стратегічне планування характеризується як процес, у якому раціональний аналіз сформованої ситуації й майбутніх можливостей веде до формулювання довгострокових намірів, стратегій, цілей, заходів з урахуванням можливих шансів і ризиків.

З погляду технології стратегічне планування визначається як:

1) процес, що включає в себе визначення стратегічних цілей;

2) розробка стратегій по досягненню поставлених цілей;

3) розподіл необхідних для реалізації ресурсів.

Стратегічне планування покликане виявляти, аналізувати й, наскільки це можливо, прогнозувати економічне, політичне, технічне й суспільне оточення, у якому функціонує підприємство. Воно ігнорує деталі, розраховано на тривалий строк, націлено на ринок. Стратегічне планування є сполучною ланкою між основною стратегією підприємства й короткостроковим, детальним, оперативним плануванням.

Стратегічне планування засноване на розробленій систематиці й чіткій логіці дій, що вживають на його стадіях. Однак воно аж ніяк не виключає раціонального мислення, додатка прийомів творчого аналізу й синтезу. Стратегії підприємства розробляються, формуються й розташовуються в ієрархічному взаємозв'язку у вертикальному й горизонтальному розрізах. При цьому масштаби планованого стратегічного утворення досить розрізняються залежно від типу та розміру підприємства, від його підприємницьких намірів.

Формалізованим результатом стратегічного планування, що зводить воєдино його об'єкти, цілі, стратегії розвитку та ресурси, необхідні для досягнення цілей, є стратегічний план. Його структура відображає логічну послідовність етапів складання стратегічного плану.

В основі розробки стратегічного плану лежить аналіз перспектив розвитку організації при певних припущеннях про зміну зовнішнього середовища, у якій вона функціонує. Найважливішим елементом цього аналізу є визначення позицій організації в конкурентній боротьбі за ринки збуту своєї продукції. На основі такого аналізу формуються цілі розвитку організації, формуються стратегічні господарські одиниці й вибираються стратегії їхнього досягнення.

Стратегічний план надає підприємству визначеність, індивідуальність, що дозволяє йому залучати певні типи працівників, і, у той же час, не залучати працівників інших типів. Цей план відкриває перспективу для підприємства, що направляє його співробітників, залучає нових працівників і допомагає продавати вироби або послуги.

Нарешті, стратегічні плани повинні бути розроблені так, щоб не тільки залишатися цілісними протягом тривалих періодів часу, але й бути досить гнучкими, щоб при необхідності можна було здійснити їхню модифікацію й переорієнтацію.

Загальний стратегічний план варто розглядати як програму, що направляє діяльність фірми протягом тривалого періоду часу, з урахуванням постійних коректувань у зв'язку з постійно мінливою діловою й соціальною обстановкою.

Стратегічний план повинен обґрунтовуватися великими дослідженнями й фактичними даними. Щоб ефективно конкурувати в сьогоднішньому світі бізнесу підприємство повинне постійно займатися збором і аналізом величезної кількості інформації про галузь, конкуренцію й інші фактори. Стратегічне планування саме по собі не гарантує успіху, і організація, що створює стратегічні плани, може зазнати невдачі через помилки в організації, мотивації й контролі. Проте, формальне планування може створити ряд істотних сприятливих факторів для організації діяльності підприємства. Знання того, що організація хоче досягти, допомагає уточнити найбільш підходящі шляхи дії. Приймаючи обґрунтовані й систематизовані планові рішення, керівництво знижує ризик ухвалення неправильного рішення через помилкову або недостовірну інформацію про можливості організації або про зовнішню ситуацію. Таким чином, планування допомагає створити єдність загальної мети усередині організації.

Принципи планування інновацій

Планування інновацій повинне базуватися на принципах, що встановлюють загальні правила розробки та ефективного функціонування цієї підсистеми в інноваційному менеджменті.

Принцип наукової обґрунтованості планування реалізується в умовах, коли воно базується на урахування законів і тенденцій науково-технічного та економічного розвитку, ураховує об'єктивні умови й специфічні риси конкретного інноваційного підприємства.

Принцип домінування стратегічних аспектів у плануванні випливає з довгострокового характеру результатів, тривалого циклу здійснення інновацій і їхньої життєвої значимості для забезпечення конкурентоспроможності інноваційного підприємства.

Комплексність планування інновацій означає системне ув'язування всіх розроблювальних на інноваційному підприємстві планів.

Однією з істотних умов обґрунтованості планів і методів забезпечення комплексного планування є бюджетна збалансованість планів.

Принцип гнучкості та еластичності планування інновацій означає вимогу динамічної реакції планів на відхилення в ході робіт або зміни внутрішніх і зовнішніх факторів.

Безперервність планування інновацій включає два аспекти: спадкоємність і взаємозв'язок планів різної тривалості; вимога постійного здійснення планових розрахунків відповідно до умов і виникненням відхилень. Планування інновацій обов'язково передбачає розробку планів різної тривалості у часі: довго-, середньо- і короткострокових. Наявність планів різної тривалості встановлює певну періодичність їхнього формування, що перетворює планування в безперервний процес розробки, деталізації (уточнення), внесення змін і продовження планів.

В залежності від періоду планування розрізняють плани довгострокові, орієнтовані на п'ять і більше років, середньострокові – до п'яти років і короткострокові, що охоплюють період часу до року.

Склад і сполучення різних видів планів у рамках окремої організації формуються виходячи із прийнятої в ній концепції планування інновацій. У вітчизняній і закордонній практиці знайшли широке поширення такі форми планування інновацій, як програмно-цільовий підхід, керування за цілями, системне управління, мережні методи управління, керування та ін.