3.2. Іноземний досвід державного регулювання з інноваційних процесів

Розглядаючи питання інноваційної діяльності, тісно пов'язаної зі світовим НТП, було б помилкою упустити з поля зору світовий досвід, накопичений людством у цій галузі.

Безумовними лідерами у виробництві світової наукової продукції є США і Японія.

Вважається, що приблизно 80% усіх світових інновацій створю­ється в США. Витрати США на НДДК Р перевищують витрати.

Англії, Франції, ФРН та Італії разом узятих і складають більше половини витрат на НДДКР усього капіталістичного світу.

Другою світовою державою, що здійснює величезні витрати на новації, є Японія. За цими витратами на душу населення Японія знаходиться на одному рівні зі США.

Така увага до НДДКР привела до того, що в США продається 90% нових товарів і тільки 10% старих, що надійшли на ринок більше 5 років тому.

Успіхи країни висхідного сонця також загальновідомі. Якщо раніше Японія багато інновацій запозичала в Заходу і СРСР, то в даний час є чому повчитися й у Японії, що вийшла на перше місце у світі з виробництва суден, автомобілів, тракторів, роботів й іншої техніки. США дотримуються децентралізованої політики в галузі управління НДДКР, хоча й існує на федеральному рівні досить складний апарат державного стимулювання науки і науково-технічних розробок.

Основними підрозділами апарату президента є управління політикою в галузі науки і техніки, функцією якого є формування наукової політики уряду, консультування інших органів уряду і підготовка для президента рекомендацій з розвитку науки і техніки в країні. Очолює це управління радник президента з науки і техніки.

При президенті також існує Науково-технічний комітет, що роз­глядає питання розвитку науки, техніки, освіти і є консультативним органом.

Головну роль у виробленні і реалізації державної наукової політи­ки покликаний відігравати Національний науковий фонд, створений у 1950 р. для стимулювання фундаментальних наукових досліджень. Фонд фінансує і керує урядові програми фундаментального і прикладного характеру, розроблювальні вузами, іншими науковими центрами, основними з яких є НАСА – агентство з дослідження космічного простору; Смітсонський інститут, Аргонська національна лабораторія, Лос-Аламоська наукова лабораторія й ін.

Напівурядовою вважається Американська Академія наук, що є консультантом уряду і проводить експертизу різних наукових проектів. Основними виконавцями НДДКР у США є приватний сектор еко­номіки (виробництво) і вузи (85% загального обсягу).

Співробітництво вузів і фірм виявляється усе тісніше й у різних формах. Так, корпорація ІБМ уже наприкінці 80-х років мала зв'язки з 180 вузами країни. Ці зв'язки відбуваються прямо, через центри нововведень, дослідницькі організації, творчі групи на чолі з винахідником, спільні дослідницькі центри і технопарки.

Інноваційна політика Японії (на відміну від США) чітко орієнтована на централізацію управління.

НДДКР у Японії займається приблизно 1 млн. чоловік. З них 57% – у приватних наукових організаціях, 32% – у вузах і 11% у державних НДІ. Проведені дослідження охоплюють як природні і технічні науки, так і гуманітарні галузі знань.

Чільну роль у державному управлінні НДДКР відіграє апарат прем'єр-міністра.

Вищим органом управління є Рада з науки і техніки, при якій діє Наукова рада.

У Науковій раді представлені ведучі вчені Японії, що визначають основні наукові пріоритети країни.

У Раду з науки і техніки входять міністр фінансів, міністр освіти і міністр із питань економічного планування.

Раді підлегла Корпорація розвитку досліджень, завдання якої полягає у впровадженні досягнень науки у виробництво.

Впровадження здійснюється за допомогою спеціальних груп, що є аналогами американських внутрішніх венчурів.

Як і в США, деякі міністерства в Японії мають свої наукові організації, Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості управляє 16-тьма НДІ і центром "За чисту Японію".

Міністерству освіти підлеглі 74 НДІ і 21 державний університет. Крім цього, Міністерство курирує місцеві державні й приватні вузи. Важливу роль в інноваційній діяльності відіграють технополіси і національний інститут розвитку досліджень, що фінансує великі на­укові проекти, виконувані приватними НДІ.

В галузі прогнозування НТП успішно працює Центр з розвитку комплексних досліджень. Базою для країни стала проведена центром розробка "Стратегія Японії в 21 столітті".

Великі Японські фірми мають власні НДІ, підтримувані урядом. Помітну роль у формуванні тематики НДДКР відіграють об'єднання підприємців (Федерація економічних організацій), куди входять біля тисячі компаній і фінансово-промислових асоціацій (груп). Перехід української економіки до ринкових відносин супроводжується всезростаючим науково-технічним і технологічним відставанням від індустріально розвинутих країн.

Реальні витрати на науково – технічні розробки за останні чотири роки скоротилися більше ніж у шість разів.

Питомі витрати на інноваційну діяльність у Франції і Німеччині склали в 1993 році 140 дол. на одного науково-технічного працівника. У США і Японії – відповідно, 118 і 124 дол. (в Україні – близько 8 дол.).

Протягом останніх п'яти років чисельність науково-технічних працівників в Україні зменшилася вдвічі.

Щорічно за межі України емігрує в середньому близько 50 тис. дипломованих фахівців, причетних до інноваційної діяльності.

В даний час розвинуті капіталістичні країни, маючи 16% населення Землі, споживають 70% ресурсів, що втягуються у виробництво. Звідси випливає, що на душу решти 84% населення їх приходиться в 12 разів менше.

Щоб повсюдно досягти того ж рівня споживання ресурсів на душу населення, що й у капіталістичних країнах, обсяг споживаних ресурсів повинен зрости більше ніж у п'ять разів при допущенні, що в цих капіталістичних країнах обсяг виробництва не зросте.

Викладене підкреслює складність нинішнього економічного становища і показує можливість інновацій і управління інноваційною діяльністю, що забезпечувало б швидке впровадження в економіку досягнень НТП.

Н'ГІІ є основним джерелом економічних і військових досягнень держави. Тому підтримка інноваційних процесів з давніх часів стала справою державної важливості.

Успіх інноваційної діяльності залежить від науково-технічного потенціалу країни, що визначається матеріально-технічною базою науки – науковими кадрами, фондами відкриттів, винаходів і організаційно-управлінською структурою забезпечення НДДКР.

У сучасних умовах ринкова держава бере в основному на себе функції стимулювання НДДКР з метою поповненню ринку новацій і визначає власні стратегічні пріоритети в інноваційній діяльності.

Для розвитку інноваційної діяльності держава:

• веде пряме бюджетне фінансування;

• надає безпроцентні банківські позички малим впровадженим підприємствам, окремим винахідникам;

• створює інноваційні фонди, що користуються податковими і митними пільгами;

• створює мережу технополісів і технопарків;

• забезпечує правову охорону інтелектуальної власності;

• забезпечує конкуренцію в науковій і науково-технічній діяльності;

• сприяє розвитку міжнародного наукового співробітництва.

Державна інноваційна політика може бути централізованою, децентралізованою і змішаною.

При централізованій політиці держава звертається до твердих директивних заходів для організації робіт (Японія, Франція, Нідерланди).

Децентралізованій політиці відповідає більш складний механізм, при якому ведуча роль у виборі пріоритетів належить суб'єктам господарської діяльності, а державі надається роль із забезпечення необхідних умов їхньої діяльності (США, Великобританія).

Змішаної політики дотримуються країни зі значною вагою державного сектора економіки (Швеція), при якому застосовується централізована політика, а стосовно приватного сектора - децентралізована.