1.4. Праця як предмет державної політики

Роль праці як основи життєдіяльності суспільства обумовлює необхідніс ть вироблення та здійснення державної політики у вирішенні пов'язаних з ним проблем у взаємодії з профспілками й роботодавцями (підприємцями).

Основними напрямками державної політики в області праці є:

– створення економічних і соціальних умов для посилення мотивів і стимулів високопродуктивної праці: податкове регулювання фондів й індивідуальних розмірів оплати праці (особистого трудового доходу) працівників;

– створення системи регулювання с тавок , окладів, і компенсаційних виплат (на регіональному рівні) для працівників госпрозрахункової й бюджетної сфер незалежно від форм власності, у тому числі органів державної влади й керування;

– розробка державних програм підвищення продуктивності й ефективності праці на основі раціонального викорис тання трудових, матеріальних, технічних і природних ресурсів за рахунок комплексного впливу організаційних, науково-технічних, структурних і соціальних факторів;

– організаційне й методичне забезпечення роботи з організації, нормування, умов і стимулювання праці на підприємствах, розробка необхідних нормативних актів, матеріалів і рекомендацій, підготовки фахівців з праці;

– удосконалення трудового законодавства, розширення державних гарантій, пільг і компенсацій в області праці та її оплати;

– розвиток соціального партнерства держави з профспілками та іншими представницькими організаціями трудящих (найманих робітників), підприємцями (роботодавцями) у вирішенні питань праці та її оплати, введення системи генеральної й галузевих тарифних угод і колективних договорів, вирішення колективних трудових суперечок (конфліктів);

– розробка й здійснення державної політики зайнятості населення у взаємодії з інвестиційною, податковою й фінансово-кредитною політикою; формування, прогнозування та моніторинг ринків праці, організація служб зайнятос ті; забезпечення професійної підготовки і перепідготовки працівників, і незайнятого дорослого населення, організація оплачуваних суспільних робіт; вирішення питань міграції населення - внутрішньої й зовнішньої, трудової та змушеної;

– прогнозування розвитку народонаселення й розробка політики відтворення трудових ресурсів і формування трудового потенціалу суспільства з урахуванням демографічних і соціально-економічних факторів;

– забезпечення соціального захисту населення на основі державних гарантій пенсіонерам, інвалідам та іншим соціально уразливим категоріям осіб, установлення мінімального споживчого бюджету, прожиткового рівня, введення систем державного соціального с трахування й соціального забезпечення, використання позабюджетних джерел фінансування.

ТЕМА 2. ТРУДОВІ РЕСУРСИ І ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ СУСПІЛЬСТВА

2.1. Соціально-економічна характеристика трудових реурів

2.2. Відтворення населення і ресурсів для праці

2.3. Використання трудових ресурсів, трудовий потенціал суспільства

2.1. Соціально-економічна характеристика трудових реурів

Вироблення ефективної державної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та забезпечення його зайнятості потребує вивчення трудових ресурсів.

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.

Щоб зрозуміти сутність поняття “трудові ресурси”, треба знати, що все населення залежно від віку поділяється на:

• осіб молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно);

• осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки — від 16 до 55 років, чоловіки — від 16 до 60 років включно);

• осіб старших працездатного віку, по досягненні якого установлюється пенсія за віком (в Україні: жінки – 55, чоловіки — з 60 років).

Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних і. непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному віці — це інваліди 1-ї та 2-ї груп, а працездатні особи в непрацездатному віці — це підлітки і працюючі пенсіонери за віком.

До трудових ресурсів належать:

• населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п'ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв'язку з тяжкими й шкідливими умовами праці);

• працюючі особи пенсійного віку;

• працюючі особи віком до 16 років.

Згідно з українським законодавством на роботу можна приймати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці.

Зауважимо, що в Україні за останні роки склалася несприятлива тенденція, яка визначається скороченням частки населення молодці шого від працездатного і працездатного віку і збільшенням частки населення старшого працездатного віку.

Відповідно до рекомендацій МОП і міжнародних конференцій статистиків праці все населення поділяється на економічно активне й економічно неактивне.

Економічно активне населення — це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих із безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

Економічно неактивне населення — це та частина населення, Яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:

• учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;

• особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

• особи, які одержують пенсію у зв'язку з інвалідністю;

• особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;

• особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;

• інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.