35.Манципація-засіб придбання (відчуження) речей за Законами хіі таблиць.

Манципация (лат. mancipatio, від лат. Manus - «рука» і лат. Capio - «беру») - в римському праві акт фіксації переходу права власності від однієї особи до іншої, при якому відчужувана річ у присутності п'яти свідків і вагаря передавалася набувачеві при проголошенні строго певних словесних форм і виконанні обряду з вагами з мідним злитком. Манципация (лат. mancipatio, від manus - рука + captare - захоплювати, заволодівати, англ. Mancipation) - в римському праві форма придбання влади над речами і людьми, урочистий договір покупки. Обряд відбувався шляхом відважування спеціальним особою шматків міді, що заміняв в давнину монету і що представляла покупну ціну, і переходу продаваної речі у володіння покупця в присутності 5 свідків: набувач брав у руку предмет договору або клав на нього руку і вимовляв урочисту фразу: «Я стверджую, що цей предмет мій по квірітскому праву, він куплений за цю мідь, зважену на цих терезах », бив шматком міді по вагам і передавав мідь відчужувачу, який приймав її. З введенням карбованих грошей шматком міді лише били по ваг. М. відбувалася тільки між римськими громадянами або іноземцями, які мали право укладати торговельні угоди, щодо найбільш значних речей (res mancipi) і підвладних домовладики осіб. З плином часу з договору купівлі-продажу М. стає загальною формою придбання власності на res mancipi, як возмездного, так і дарчої. За допомогою застережень при акті (т.зв. lex mancipii), що отримали юридичну силу, М. служила і для укладення ін угод, напр., застави (фідуціі), заповіти, надання кредиту, дарування, припинення і встановлення батьківської влади та iн М. перестала застосовуватися в IV ст. 36.Нексум-договір позики у Римі за Законами ХІІ таблиць.

Договір позики, за яким засобом забезпечення були «м'ясо і кров» боржника, називався в Римі пехum (нексум) — кабала. За способом укладення нексум схожий на манципацію (свідки, мідь, формула). У разі прострочення платежу кредитор, користуючись дозволом суду, «накладав на боржника руку», що означало закувати в кайдани. Поміщений у підвал будинку кредитора боржник тричі виводився на міську площу молити про допомогу друзів і родичів. «Третього ба­зарного дня боржники підлягали страті або надходили у продаж за кордон», що означало рабство (Табл., III, 5. Авл Геллій. Аттичні ночі. XX, 1, 46). Тим часом (тобто поки боржник знаходився в ув'язненні) він мав право помиритися (з позивачем), але якщо (сторони) не мирилися, то (такі боржники) залишалися в ув'язненні 60 днів. Протягом цього терміну їх три рази підряд у базарні дні приводили до претора на коміціум і (при цьому) оголошувалася присуджена з них сума грошей. Третього базарного дня вони підлягали страті або надходили в продаж за кордон, за Тибр. Коли в боржника виявлялося кілька кредиторів, закон встановлював: «Нехай розрубають боржника на частини» (Табл., III, 6. Третього базарного дня нехай розрубають боржника на частини. Якщо відітнуть більше або менше, то нехай це не ставиться їм у провину). За деякими свідченнями, цей припис не застосовувався буквально. Економічна вигода стимулювала кредиторів до продажу боржника в рабство. Визнавалося, що виплативши борг, громадянин повертав собі волю.