57. Ордалії

Ордалія — «суд божий», що полягає у випробуванні (не катуванні!) якоїсь сторони процесу. Найпоширенішими способами ордалії в праві германських народів були випробування водою, залізом і вогнем. Особливою формою ордалії був судовий поєдинок.

У разі випробування водою обвинуваченого кидали в річку, зв'язавши по руках і ногах. Якщо він тонув, то визнавався невинним. Вважалося, що вода як чиста стихія не приймає винного. Навіть набагато пізніше існувало переконання, що «відьма не тоне».

Друге випробування полягало у тому, що потрібно було дістати з казанка з окропом який-небудь предмет, найчастіше каблучку. Близьким до цього виду ордалії є випробування за-ійзом. Взявши в руки розпечений шматок заліза, належало зробити з ним кілька кроків. В обох цих випадках руку, ушкоджену випробуванням, змащували жиром, замотували і давали загоїтися. Через кілька днів «компетентні знавці» оглядали її. Якщо рубці загоювалися добре — людина вважалася невинною.

Своєрідним видом ордалію була клятва, що виступала у формі співприсяжництва: обвинувачений заперечував обвинувачення клятвою, але разом з ним мали клястися й ті, кого він приводив з собою як своїх співприсяжників. Кількість останніх була різною залежно від важливості справи. Салічна правда приз­начає в одних випадках 6, в інших — 72 співприсяжники.

Співприсяжник — не свідок (не можна ж наперед встановити кількість свідків). Його завданням є одне — переконати клятвою (присягою), що той, кого звинувачують, не міг вчинити злочин.

58.Верденський договір 843 р.

Верденський договір– домовленість про розділ імперії Карла Великого між трьома синами Людовіка Благочестивого: Лотарем I, Карлом Лисим та Людовіком II Німецьким. Підписаний 11 серпня 843 року у місті Верден, що у сучасній Франції. Відповідно до договору, землі Франкського королівства були розділені так:

• Лотару дістались центральні області: центральна Італія, землі вздовж Рони та лівого берега Рейну, Ельзас, Бургундія, Прованс та деякі інші землі. Крім того до нього відійшов імператорський титул батька.

• Карлу Лисому відійшли землі на заході від Рейну: Нейстрія, Аквітанія,Герцогство Васконія, Іспанська марка та деякі інші.

• Людовіку II Німецькому відійшли землі за схід від Рейну: Алеманія, Саксонія,Баварія та ряд інших територій.

Після розподілу утворилось три держави: Серединне королівство (у 855 році після смерті Лотара, розпалося на три королівства - Лотарингію, Італію, Прованс);Західне Франкське королівство (орієнтовно в цих кордонах утворилась сучасна Франція); Східне Франкське королівство (орієнтовно в цих кордонах утворилась сучасна Німеччина).

59.Утворення станово-представницької монархії в Англії

Станово-представницька монархія. Суспільний лад. У XIII ст. розвиток товарно-грошових відносин і внутрішнього ринку продовжував змінювати співвідношення соціальних сил в країні на користь посилення засад централізації та концентрації усієї влади в руках монарха.Відбувається ослаблення великого феодального землеволодіння, заснованого на натуральному господарстві. Великі феодали — графи та барони — у пошуках доходів прагнуть до закабаления особисто вільних і проміжних груп селянства, збільшення феодальної ренти, огороджування общинних земель (феодальна реакція).Як безпосередні васали короля барони несли численні фінансові та особисті обов'язки перед сюзереном. У разі злісного невиконання цих обов'язків король міг конфіскувати їх землі. Імунітетні права великих феодалів протягом XIII ст. були суттєво обмежені королівською владою. Глостерський статут 1278 р. проголосив перевірку імунітетних привілеїв англій­ських феодалів у судовому порядку. В цілому ж дворянський титул в Англії не супроводжувався формально будь-якими по­датними і судовими привілеями. Феодали сплачували подать формально нарівні з іншими вільними і були підсудні одним і тим самим судам. Однак політична вага англійського вищо­го дворянства була значною: воно було обов'язковим учасни­ком роботи вищих дорадчих і деяких інших органів при коро­лі. В XIII ст. великі феодали Англії постійно вели між собою і з королем жорстоку боротьбу за землю і джерела доходів. Старанно оберігаючи залишені за ними імунітети, вони про­тягом усього XIII ст. боролися з королівською владою за по­літичний вплив в країні. В господарствах середніх і дрібних феодалів — лицарства — ринкові зв'язки підривали кріпосництво і панщинну систему. Натуральні повинності тут швидше замінюються грошовими, відбувається часткове застосування найманої праці. В результаті субінфеодації і дроблення великих бароній кількість середніх і дрібних феодалів збільшується, склавши на кінець XIII ст. не менше 3/4 панівного класу Англії. Ці прошарки феодалів особливо потребували посилення державної централізації, вони об'єднувалися навколо короля.Розвиток товарно-грошових відносин помітно вплинув на становище селянства. Посилюється його розшарування, зростає кількість особисто вільної селянської верхівки. Селяни-фри-гольдери, які розбагатіли, часто отримують лицарське звання, зближуючись із нижчими прошарками феодалів. Кріпосне селянство — вілани — в XIII ст. залишалося безправним. Послідовне позбавлення віланів усіх привілеїв «загального права», формально гарантованих усім вільним, отримало назву принципу «виключення віланства». Власником усього майна, яке належало вілану, визнавався поміщик. Водночас юридична теорія і законодавство XIII ст. визнали за віланами право на кримінальний позов у королівському суді навіть проти свого лорда. Цей факт відображав об'єктивні процеси розвитку феодалізму і певні інтереси королівської влади. Ці інтереси вимагали, щоб вілани підлягали загальнодержавному оподаткуванню поряд з вільним населенням, сплачували усі побори місцевого значення, талью, податок з рухомого майна. З кінця XIV ст. віланство поступово припиняє існування. Вілани викуповують особисту свободу, зникає панщина, основною формою феодальної ренти стає грошова.Серед городян, як і серед інших прошарків населення, в XII—XIV ст. посилилась соціальна диференціація, яка відбувалася паралельно з консолідацією міського прошарку в масштабі усієї країни. Міста Англії, за винятком Лондона, були невеликими. Міські корпорації, як і місто в цілому, не отримали тут такої самостійності, як на Європейському континенті. Отже, в Англії кінця XII—XIII ст., як і у Франції, діяли соціально-економічні чинники, які об'єктивно сприяли державній централізації. В Англії, однак, цей процес відбувався швидше завдяки збільшенню прошарку вільного селянства, зближенню в економічному і правовому відношенні лицарства, городян і заможного селянства і, навпаки, через посилення розбіжностей між верхівкою феодалів та іншими їх прошарками. Загаль ні економічні й політичні інтереси лицарства та усієї фригольдерської маси сприяли встановленню їх політичного союзу. Зростання ж економічної та політичної ролі цих прошарків забезпечило їх політичне визнання та участь у створеному парламенті.