48.Дигести-основна частина кодифікації Юстиніана у Візантії

Найважливішу за багатством використаного правового матеріалу частину Зводу Юстиніана становлять Дигести (або Пандекти), також видані в 533 р. н. е. Під час їх укладення були використані праці 39 юристів, близько 1,5 тис. творів. З цих творів узяті витяги, які були підібрані і розташовані за певною системою з усуненням багатьох протиріч. Дигести містять приблизно 150 тис. фрагментів, найбільше в них цитат з Ульпіана (1/5) і Павла (1/6). Дигести складаються з 50 книг, кожна з яких поділяється на титули, а потім на фрагменти із зазначенням авторів цих творів. Усі цитовані в них уривки з творів класичних юристів одержали силу закону. Дигести стали найбільш відомим і широко використовуваним джерелом римського права для наступних епох.

49.Епанагога у Візантії

Епанагога - пам'ятка візантійського права що. Він дійшов до нас у кількох рукописах, з приєднаними до тексту схоліями інтерпретатора, що містять багато цікавих зауважень про ставлення Е. до інших пам'яток. Е. складається з 40 титулів, що містять: вступ, з загальними навчаннями про право і справедливості (1); постанови про імператора, патріарха і зверхника осіб (2-7); про посади і достоїнства церковних (8-11); про свідків і документах (12-13); про заручини і шлюб (14-17; 21); про придане і дарениях між обручення та подружжям (18-20); про договори (22 - 28); про спадкування за заповітом і законом (29 - 38); про operis novi nuntiatio (39) та про злочини і покарання (Тит. 40). У схол автор відзначає не прийняті в Е. місця юстиніянова права; показує, і в чому саме Е. не згодна з цим правом; виявляє допущені в ній інтерполяції і відхилення від Прохірона; доповнює новими указами, покращує і критикує текст збірки. Питання про походження Е. у зв'язку з іншими пам'ятниками (Еклога і Прохірон) дуже спірне. Панує думка приписує Е. імператорам Македонської династії (Бінера, Цахаріе ф.-Лінгенталь, Василівський). Цахаріе і Геймбах думають, що Е. була тільки проектом нового видання Прохірона, складеним при імп. Василя, Львові та Олександрі, але не опублікованим в якості закону. Проф. Сокольський в спеціальній статті, розбираючи детально аргументи на захист цієї думки, доводить законодавчу силу цього пам'ятника. На його думку, Е. не просто друге видання Прохірона, але самостійна його переробка, іноді радикально змінює його постанови. У ній міститься, між іншим, теоретичне і систематичний виклад вчення про візантійську державної і церковної організації, не наявне ні в Еклога, ні в Прохірон. Це вчення є послідовним і точним відтворенням візантійських уявлень про царської влади. Воно було добре відомо древньої Русі і послужило одним з головних джерел для створення того погляди на царську владу, яке утвердилося в Росії до кінця XVII ст. У цьому проф. Сокольський бачить особливе значення та інтерес Е., незалежно від її ролі, як практичного судового керівництва. СР про Е. статті Геймбаха в "Енциклопедії" Ерша і Грубера (т. 86), Василівського (в "Ж. М. Н. Пр. ", CXCIX, 270 сл.) Та Сокольського (" Про характер і значення Е. "," Візантійський Временник ", 1,1904). 50. Роль Еклоги у Візантійських судах Потреби судової практики робили необхідним переробку Зводу законів Юстиніана і його виклад у короткій і зрозумілій формі. У 726 році (за деякими даними-в 741 році) за вказівкою імператора-іконоборця Льва Ісаврійський була видана Еклога ("обрані закони"), що стала найважливішим етапом у розвитку візантійського права. Укладачі Еклоги зберегли з кодифікації Юстиніана лише невелику частину правового матеріалу, тому вона складалася з 18 невеликих титулів, деякі з них включали тільки по одній статті. У самому підзаголовку до Еклога вказувалося, що вона являє собою скорочення і виправлення "в дусі більшого людинолюбства" законодавства "великого Юстиніана" * іконоборча фразеологія Еклоги знайшла своє відображення лише в її вступній частині, де говорилося про необхідність керуватися "істинної справедливістю", а не висловлювати "на словах захоплення" нею і навіть наказувалося "на справу" віддавати перевагу малозабезпеченим і бідним. У Еклога був спеціальний титул (VIII), присвячений рабам. Передбачалися деякі випадки перетворення в рабів вільних людей (наприклад, дезертирів), але основний упор був зроблений на нові способи і форми звільнення рабів (наприклад, їх відпустку на свободу в церкві тощо), що відображало розвиток феодальних відносин. У Еклога повною мірою проявилося вплив християнської релігії і моралі, і посилання на Євангеліє використовувалися для обгрунтування ряду правових положень. Особливо глибоко християнські ідеї проникли в шлюбно-сімейне право (титули 1-VII). Еклога ввела невідоме раніше візантійським правом заручення (з 7 років), яке вимагало формально згоди самих заручається, а фактично в зв'язку з їх малоліттям - батьків. Шлюбний вік був встановлений в 15 років для чоловіків і 13 - для жінок. Під впливом християнської церкви було скорочено число законних приводів до розлучення. Жінка, згідно християнкою моралі, займала підлегле місце в родині, але на відміну від класичного римського права Еклога відбила тенденцію до вирівнювання майнового режиму чоловіка і дружини. Придане і шлюбний дар, доручений жінкою, розглядалися не як власність чоловіка, а як майно, дане йому в управління. При спадкуванні за заповітом встановлювалася обов'язкова частка дітей (не менше 1 / 3 частини спадщини), визначалися сім розрядів спадкоємців, до яких послідовно переходило майно померлого при відсутності заповіту. Титули Еклоги, присвячені договірного права (IX-XIII), з численних угод, розглянутих у Зводі законів Юстиніана, згадують лише купівлю-продаж, позика, внесок (зберігання), товариство. До договору купівлі-продажу, укладений як в усній, так і в письмовій формі, під впливом грецького права був введений задаток. У договорі позики, ймовірно в якості поступки церковним догматам, було опущено згадка про відсотки, відомих римському праву. Коротко говорилося про такому важливому інституті, як наймання, який включав і оренду землі, яка могла передбачатися на термін, що не перевищує 29 років. Очевидно, що здача в оренду приватних земель у Візантії не набула поширення. Зате характерно згадка в Еклога про здачу в оренду державних, імператорських і церковних земель із щорічним внеском орендарем найманої плати. Широку розробку в Еклога отримав і. Другий типовий для розвивається феодалізму інститут - емфітевзис. Останній встановлювався як вічна або як обмежена оренда "на строк до трьох поколінь, які успадковують один за одним по заповітом або без заповіту". Особа (емфітевта), що отримало емфітевзис, кгГк правило землю, зобов'язане було сплачувати власнику "без вивертів" щорічний внесок, а також дбати про "збереженні і поліпшенні нерухомості". Якщо емфітевта протягом трьох років не вносив обумовлену плату, то міг бути позбавлений наданої йому нерухомості. Найбільш великим і деталізованим в Еклога був титул XVII, присвячений злочинам і покаранням. Під впливом поглиблюються соціальних протиріч у кримінальне право було внесено багато. Нових положень, що відбили посилення державної репресії. Не випадково саме даний титул Еклоги отримав найбільшу популярність і незмінно використовувався в подальших законодавчих склепіннях Візантії. У Еклога передбачалося переслідування державних злочинців: перебіжчиків до ворога, фальшивомонетників і т.д. Особливо була виділена стаття, де говорилося про осіб, які піднімають повстання проти імператора або ж беруть участь у "змові проти нього чи проти держави християн". Такі особи розглядалися як мають намір "все зруйнувати", а тому їх "в той же час слід віддати на смерть". Багато уваги законодавець приділив також злочинів проти християнської релігії. Суворим покаранням підлягали особи, що дають помилкову клятву на "божественних Євангеліях", що піднімають руку на священика під час молитви, відреклися в полоні від "непорочної християнської віри", чаклуни, знахарі, виробники амулетів, прихильники ворожих християнству релігій, учасники поганських або єретичних рухів ( зокрема, маніхеі і монтаністи). Еклога передбачала покарання за вбивство і тілесні ушкодження, завдані в бійці, причому покарання диференціювалося в залежності від того, були ці злочини навмисному або ненавмисним. Так, "якщо хто-небудь бив свого раба батогами або палицями і раб помер, то не засуджується пан його як вбивця". Відповідальність господаря виникала тільки в разі навмисного, вбивства раба ("без міри його катував, або отруїв його отрутою, або його спалив"). У Еклога перераховується також ряд майнових злочинів: крадіжка, грабіж, знищення чужого майна,. Підпал, розграбування чужих могил. Але більшість її статей було присвячено злочинам, які посягають на встановлений державою і освячений церквою лад сімейних і моральних відносин. Серед них виділяються: інцест, згвалтування, перелюб, вступ в зв'язок з черницею, хрещеницею, дівчиною, скотолозтво, витравлення плоду і т.д. Розробленої і жорстокішою (навіть порівняно з законодавством Юстиніана) була система покарань. Досить часто в Еклога передбачалася смертна кара. Але особливо витонченої була система членовредітельскіх і тілесних покарань, які в класичному римському праві застосовувалися головним чином до рабів, а тепер були поширені і на вільних людей: відрізання носа, виривання мови, відсікання руки, осліплення, оскоплення і т.п. Були відомі ганебні покарання (наприклад, обстрижені бороди і волосся), а також конфіскація иму-вин. За деякими злочинів характер покарання в Еклога визначався залежно від соціального стану винного. Так, за ст. 22 для сановних осіб за зв'язок з чужою рабинею покладався великий штраф. За цей же злочин "проста людина" підлягав не тільки штрафу, але й перетину батогами. Диференціювалися також покарання за зв'язок з дівчиною "без відома її батьків": для осіб "заможних", осіб "середнього достатку", а також для "бідних і незаможних". Якщо перші повинні були виплатити звабленої компенсацію, розмір якої залежав від їх положення, то останні піддавалися прочуханки, оголений-нию і висилки (титул XVII, ст. 29). Проте в переважній більшості інших статей кримінальна відповідальність не ставилася в залежність від соціального стану винної особи. На думку ряду дослідників, у цьому проявилося прагнення творців Еклоги дещо пом'якшити соціальні контрасти. Соціальна нерівність закріплюється в Еклога і в тих її положеннях, які присвячені доказам (титул XIV). Тут прямо вказується, що "свідки, які мають звання, або посада, або заняття (або добробут), наперед вважаються прийнятними". Що ж стосується "свідків невідомих", тобто осіб нижчого соціального стану, то вони, якщо дані ними свідчення оскаржувалися в суді, піддавалися допиту під батогами. Надмірна стислість Еклоги, відсутність у ній таких важливих питань, як способи набуття та втрати права власності, давність та ін, приводили до того, що незважаючи на її велику практичну значущість, судам з цілого ряду справ у подальшому доводилося звертатися безпосередньо до кодифікації Юстиніана. У ряді своїх списків Еклога доповнювалася землеробським, Морським та Військовим законами. Найбільше значення з них мав Землеробський закон, який за своїм змістом нагадував західноєвропейські "варварські правди". Він заповнював істотний пробіл Еклоги: регулював відносини, які складалися у сільських громадах, які до VIII ст. стали відігравати важливу роль у житті візантійського суспільства. Розрізняються дві основні версії (редакції) землеробського закону: рання (найбільш цінна як джерело звичайного права) і пізня, відбила вже вищий щабель соціальної диференціації. Час і місце складання ранньої редакції є спірними. Деякі дослідники відносять її до кінця VII ст. (До Юстиніаном II), інші наполягають на її южноиталийских походження. Однак панівною є точка зору, згідно якої Землеробський закон був складений в Константинополі при імператорі Исаврийской династії в 20-х роках VIII ст., Тобто приблизно в один час з Еклога, як додаток до якої він зазвичай і переписувався. Землеробський закон являв собою приватну компіляцію, але потім отримав офіційне визнання, можливо, одночасно з Еклога. Рання редакція. Землеробського закону нараховувала 85 статей і, як це властиво пам'ятників звичайного права, не мала чітко вираженої внутрішньої структури. Землеробський закон діяв у Візантійській імперії протягом всієї її історії, але більш пізні редакції пов'язані, зокрема, до XIV ст., Нараховували вже 103 статті, згруповані в 10 титулів. Що увійшли до Землеробський закон правові норми були спрямовані на врегулювання найбільш типових конфліктів, що виникали в рамках сільських громад. Велика увага в ньому приділялася дотримання меж суміжних ділянок, наслідків самовільної оранки землі, обміну земельними ділянками. Про общинних порядках найбільш переконливо свідчить ст. 8, що передбачає розподіл земельних ділянок за жеребом. Важливе значення надається оренду землі і виноградників. У землеробському законі особливо обмовляються інтереси державної скарбниці, стягують з власників земельних ділянок подати, а також екстраординарні податки (ст. 18, 19). У казуїстичної манері сформульовані численні статті землеробського закону, що встановлюють відповідальність за крадіжку чужого худоби, сільськогосподарського інвентарю, за по-рубку чужого лісу і т.п. У більшості випадків крадіжки або псування чужого майна тягли за собою ^ тільки майнові санкції, які мали на меті перш за все відшкодування заподіяної шкоди. Але в тих випадках, коли збиток був особливо значний і тим самим загрожував розвиваються приватновласницьким порядків, застосовувалися членовредительские і тілесні покарання (відсікання руки у злодія, палія чужого сараю і т.п.) і навіть смертна кара (за спалення з помсти чужого току, за більшість крадіжок, скоєних рабами). З інших додатків до Еклога найбільше значення мав Морський закон, який в Західній Європі здобув популярність як Родоський морський закон. Складання цього збірника відноситься до VII-VIII ст. У ньому були зібрані правові звичаї, що склалися в практиці античної та середньовічної морської торгівлі і частково оброблені ще римськими юристами. Морський закон містив правила, пов'язані з судноводіння, перевезення вантажів і пасажирів, фрахтування суден, викидання вантажу в разі небезпеки на морі (так звана аварія), поділу прибутків і збитків між судновласником і власником вантажу і т.п. Окремі норми цього збірника застосовувалися в міжнародній