70. Виникнення та основні етапи розвитку феодальної держави в Німеччині

Німеччина як самостійна феодальна держава утворилася на землях східних франків після розпаду Франкської імперії. її територія включала п'ять основних племінних герцогств — Саксонію, Франконію, Швабію (Алеманію), Баварію і відвойовану у Франції Лотарингію, а також приєднані пізніше французькі, італійські і слов'янські землі — Бургундію, міста Північної Італії, Богемію, Австрію та ін. Після короткого періоду відносної єдності в X—XII ст. у Німеччині почався закономірний процес феодальної роздробленості. Однак на відміну від Франції він набув тут незворотного характеру. Це пояснюється низкою причин, серед яких важливу роль відіграли зовнішньополітичні фактори. Два основних напрями зовнішньої експансії феодальної Німеччини (в Італію і на слов'янський Схід) привели до штучного об'єднання німецьких герцогств, насильно приєднаних слов'янських земель і Північної Італії в імперію, що одержала в XV ст. назву Священної Римської імперії німецької нації. Німецькі імператори успадкували не тільки титул «короля франків», а й коронувалися в Римі як «імператори римлян», одержуючи корону з рук папи і претендуючи тим самим на духовне і світське лідерство в християнському світі. Цим пояснюється те особливе значення, якого набули в історії Німеччини відносини між державою і церквою, у тому числі з її центром у Римі. Оскільки основною тенденцією розвитку Німеччини зали­шалася тенденція до децентралізації, періодизація розвитку феодальної держави Німеччини є складною. Зміна форм феодальної держави простежується тут не стільки в масштабі всієї імперії і власне Німеччини, скільки по окремих німецьких князівствах, землях. З XIII ст. вони поступово перетворювалися на самостійні держави, лише формально пов'язані між собою імператорською владою. Що ж стосується Німецької феодальної держави в цілому (тобто імперії), то її історію можна умовно поділити на два великих етапи: становлення і розвиток відносно централізованої ранньофеодальної держави в Німеччині в межах імперії (X—XII ст.); територіальна роздробленість у Німеччині (XIII — початок XIX ст.) і розвиток автономних німецьких князівств-держав. Після утворення самостійних князівств і юридичного оформлення олігархії найбільших князів-курфюрстів (XIII—XIV ст.) Німеччина аж до XIX ст. не була єдиною державою і зберігала форму сеньйоріальної монархії з окремими елементами станово-представницької монархії. Різні стадії розвитку феодальної держави можуть бути виявлені тут лише в межах локальних територій, держав-князівств. У XIV—XVI ст. у князівствах Німеччини встановлюються станово-представницькі, а в XVII—XVIII ст. абсолютні монархії. У 1806 р. під ударами військ Наполеона Священна Римська імперія розпалася.

71. Злочин та покарання за "Кароліною"

Під злочинами у "Кароліні" розумілися порушення "королівського миру", посягання на встановлений правопорядок. Злочин пов'язувався з наявністю вини - умислу чи необережності. Відсутність умислу, необережність, стан афекту виступали пом'якшуючими обставинами. При крадіжці пом'якшували відповідальність малолітство злочинця (до 14 років) або крайня нужда. До обставин, які виключали відповідальність, належала необхідна оборона. Уложення чітко визначало випадки правомірного застосування необхідної оборони: захист життя або майна, затримання злочинця. Крім того, необхідна оборона повинна була відповідати засобам нападу (нападник використав зброю, яка загрожувала життю). Вбивство в перебігу переслідування нападника або після припинення нападу розглядалося як неправомірне і передбачало покарання. До обтяжуючих обставин належали характеристики злочину як злонаміреного, зухвалого, публічного. Обтяжували вину "дурна слава" злочинця, рецидив, значна шкода, груповий злочин."Кароліна" виділяла стадію замаху на злочин. Замах пов'язувався з умислом і карався як завершений злочин. Розрізнялися види сприяння: допомога у підготуванні вчинення злочину, співучасть, укривання (з корисливих мотивів або через співчуття, що пом'якшувало покарання).

Класифікація злочинів

1. Злочини проти релігії та церкви (богохульство, блюзнірство, ворожіння, порушення клятви, обмова). До цієї групи можна включити злочини проти моральності (перелюбство, кровозмішання, двошлюбність, звідництво, зґвалтування).

2. Державні злочини, включаючи порушення "земського миру" (зрада, бунт, підпалення, бродяжництво, розбій, помста).

3. Злочини проти особистості (вбивство, самогубство, заподіяння тілесних ушкоджень).

4. Майнові злочини (різноманітні види крадіжок, недбале розпорядження чужим майном).

5. Злочини проти правосуддя (неправдиве свідчення, неправомірний допит під тортурами, незаконне звільнення заарештованого).

Головно метою покарання було залякування. Такий підхід визначався ставленням, яке змінилося, до злочину, за який переслідував не тільки потерпілий, а й публічна влада.

Система покарань

- кваліфікована смертна кара (повішення, утоплення, спалення, колесування тощо);

- членоушкодження;

- тілесні покарання (побиття різками);

- покарання, які ганьблять (позбавлення прав, таврування, шельмування);

- вигнання з держави;

- тюремне ув'язнення;

- конфіскація майна;

- штрафи.

Визначення покарання цілком віддавалося на розгляд судді: допускалося призначення декількох покарань (основного і додаткового), застосування місцевих звичаїв.