60.Ассізи Генриха іі

Заходи короля Генріха були оформлені серією указів — Великою, Кларендонською (1166 р.) і Нортгемптонською (1176 р.) асизами, асизою «Про озброєння» (1181 р.) та ін. У боротьбі з політичною автономією церкви і посиленням незалежності церковного землеволодіння Генріх II видав у 1164 р. Кларендонські конституції. За цими конституціями ко роль визнавався верховним апеляційним суддею у справах, розглянутих церковними судами. Без його згоди ні світські феодали, ні чиновники короля не могли бути відлучені від церкви, а заміщення вакантних вищих духовних посад мало проводитися за результатами виборів і зі згоди короля. Кларендонські конституції були покликані відіграти значну роль в укріпленні королівської влади, але під сильним натиском духовенства Генріх II відступив і відмовився від деяких їх положень.З середини ХІІ ст. відбувається впорядкування структури й компетенції вищого органу центрального управління —королівської курії. В XI ст. королівська курія поєднувала функції вищого виконавчого, судового і фінансового органів. До її складу зазвичай входили маршал — начальник війська, камерарій — управитель королівського майна, канцлер — особистий секретар короля тощо. Для вирішення найважливіших питань на засідання курії запрошувалися вищі світські й духовні феодали.У міру посилення королівської влади і ускладнення завдань управління відбувається виділення у складі курії ряду окремих відомств. Палата шахівниці на чолі з казначеєм стає центром фінансового управління. З середини XII ст. поступово виокремлюються особливе відомство канцлера, а також ряд судових органів. Найважливішим з них був Вищий суд короля на чолі з юстиціарієм. Всередині цього суду поступово виокремився Суд загальних позовів, який міг засідати без участі короля і не повинен був супроводжувати його у виїздах. Наприкінці XII ст. всі ці установи стали самостійними органами. Місцеве управління. Після нормандського завоювання зберігся поділ країни на графства, сотні й общини. Главами місцевої королівської адміністрації в графствах стали шерифи. Вони наділялися вищою судовою, військовою, фінансовою та поліцейською владою на території графства. Свої судові й адміністративні функції шерифи здійснювали у тісному взаємозв'язку зі зборами сотень і графств. Ці установи хоча й збереглися, проте поступово втрачали самостійність і все більше перетворювалися на знаряддя центрального уряду і його опору на місцях. Генріх II, вилучивши із судової компетенції зборів більшість цивільних позовів, водночас підвищив їх роль у призначенні осіб, які брали участь у розслідуванні в кримінальних справах (присяжних обвинувачів). Армія. Посилення королівської влади було неможливим без реорганізації збройних сил країни. До другої половини XII ст.повну частину військових сил становило феодальне ополчення — система озброєних дружин. Вони складалися із загонів лицарів, яких приводили і очолювали барони на умовах обов'язкової служби королю. На практиці, однак, це означало вирішальну роль баронів у королівському війську.Військова реформа Генріха II дістала вияв насамперед у заміні особистої військової повинності феодалів сплатою «щитових грошей». Цей захід відкривав можливість для короля утримувати наймане лицарське ополчення. Крім того, Генріх II намагався використати у своїх інтересах старе англосаксонське народне ополчення вільних жителів графств, він запровадив військову повинність для усього вільного населення країни. Кожен вільний — феодал, селянин, міський житель — повинен був мати зброю, яка відповідає його майновому становищу. Маючи своє спорядження, військо разом із тим утримувалося за рахунок державної казни, надходження до якої були значно збільшені. Крім практики стягнення «щитових грошей» з феодалів і тальї з міст, поступово утвердився загальнодержавний податок на рухоме майно.Військові реформи Генріха II дозволили різко збільшити кількість вірних королю військ і підірвати керівництво військом з боку найбільших феодалів.Суд. Генріх II значно розширив межі королівської юрисдикції за рахунок сеньйоріальної. До компетенції королівських судів включалися майже усі кримінальні злочини і переважна більшість цивільних спорів, пов'язаних із землею. З часу Генріха II в Англії міцно утвердилася система роз'їзних судів — виїзних сесій королівських суддів. Судові об'їзди проводилися в кожному графстві один раз на сім років. При цьому розглядалися всі позови, підсудні короні, здійснювалися арешти злочинців і розслідування зловживань місцевих судів і чиновників. Для розслідування земельних позовів і злочинів в королівських судах Генріхом II була встановлена спеціальна процедура. Такі розслідування мали проводитися роз'їзними суддями або шерифами за допомогою присяжних — дванадцяти лицарів або інших повноправних громадян, які давали присягу як свідки або обвинувачі. Такий порядок розслідування давав можливість для більш об'єктивного вирішення справ порівняно з ордаліями і судовим поєдинком у судах феодалів. Тому дрібні й середні землевласники надавали перевагу зверненню до королівського суду.Роз'їзні суди перетворилися на ефективний засіб контролю за місцевим управлінням з боку центральних органів, сприяли створенню в Англії єдиної судової системи. Компетенція судів великих феодалів продовжувала поступи во обмежуватися. Початок такому обмеженню юрисдикції сеньйорів поклав Вільгельм І, утвердивши право королівської влади втручатися у вирішення спорів між феодалами та їх васалами про вільні держання землі. Васал міг звернутися зі скаргою до короля і отримати від нього наказ про підтвердження свого права на вільне держання. Система королівських судових «наказів про право», яка поступово розвивалася, обмежувала юрисдикцію маноріальних курій за позовами про право власності на землю. Водночас суд феодала розглядав віланські позови усіх видів, оскільки вілани не могли звертатися до королівського суду.