37.Делікти за Законами хіі таблиць

Делікт (з лат. Delictum «проступок, правопорушення») - приватний чи цивільно-правової (delictum privatum) проступок, що тягне за собою відшкодування шкоди і збитків або штраф, що стягуються з приватного права на користь осіб потерпілих. Значною мірою Д. збігається зі злочином, оскільки останнє спричиняє за собою стягнення на користь потерпілого, а проте існує ряд злочинів, що не підлягають цивільно-правовому стягненню з причини того, що ними не заподіяно ніякої шкоди (напр. замах на злочин) чи ні осіб , на користь яких можливе його відшкодування (при вбивстві особи, що не був годувальником сім'ї) - і навпаки, низка приватних Д., не підлягають, по своїй незначності з публічно-правової точки зору, кримінальній карі, але що заподіюють шкоду і що підлягають цивільно-правовому відплати. Тому, Д. в галузі цивільного права взагалі називається всяке протиправне діяння (все одно, злочин це, провина або просте майнове пошкодження), вторгаються в особисте або майнову сферу особи і заподіює їй той або інший збиток, незалежно від існуючих між особами цивільно- правових відносин. Відмітною ознакою Д. від правопорушень іншого ряду (так наз. Квазіделіктов) служить намір заподіяти шкоду, вина, без якої, за деякими винятками, не існує відповідальності. Римське право. Склад цивільно-правових Д., а також види відповідальності за них, різні в різні періоди історії і в різних законодавствах. На перших порах розвитку права область деліктного права збігалася з усією галуззю права, тому що кримінальні та цивільні правопорушення однаково каралися штрафами на користь потерпілого, без інших наслідків. Подальший розвиток полягає в поступовому виділення, з одного боку, кримінальних злочинів, які підлягають публічної піні, з іншого - цивільних правопорушень, зовсім не підлягають штрафу. Область деліктного права стає областю посередником між тими і іншими: приватно-правове покарання виступає і там, де кримінальна пеня недостатня для задоволення почуття помсти потерпілого або необхідно покрити заподіяну злочином шкоду, і там, де відносини між сторонами настільки не визначилися в сенсі чисто цивільно- правових, що правопорушення не могли бути винагороджені шляхом позовів приватного права.В області римського права цей процес розвитку отпечатлелся з особливою наочністю. Цілий ряд наших кримінальних злочинів (розбій, крадіжка та ін) довгий час не виходив тут з деліктного порядку стягнення, з іншого боку, цілий ряд цивільно-правових, в сучасному і пізнішому римському праві чисто договірних відносин знаходили собі захист лише за допомогою деліктних позовів . З особливою майстерністю римські юристи розробили два з них: a. de dolo і a. injuriarum, якими вони і користувалися для захисту безлічі відносин, що не увійшли до складу кримінальної або суто цивільного права. Система римського деліктного права залишилася, однак, далеко незавершеною. Загального поняття цивільно-правового Д. римське право не виробило. Воно знало лише окремі види Д., широко розповсюджувані за допомогою інтерпретації, але все-таки залишали значну кількість відносин без захисту. Сучасне право йде набагато далі. Поняття приватно-правового Д. в його руках - загальний засіб до відшкодування майнової та немайнової шкоди, завданої протиправними діями осіб і не покривається кримінальним та цивільним стягненням.