48. Механізми утворення мови.

Погоджена робота всього цього складного мовного апарату забезпечується корковою частиною мовно-рухового аналізатора, розташованого в лівій півкулі головного мозку в задньому відділі третьої лобової звивини. Руховий центр мови (центр Брока) у своїй роботі пов’язаний із центрами слухової (центр Верніке) і письмової мови, а також з великими мнестичними полями в лобовому й задньому відділах півкуль головного мозку, що забезпечують значеннєву й змістовну сторони мови. Для проголошення мовних звуків необхідні:  1) струмінь повітря, енергія якого потрібна для збудження звуку,  2) звуковий вібратор, 3) резонатори для утворення мовних тембрів. Відповідність роботи ротового й глоткового резонаторів контролюється слухом. При ослабленні або втрати слуху відповідність у їхній роботі порушується. Мала виразність мови глухонімих значною мірою залежить від того, що при втраті слухового контролю порушується взаємний зв’язок рухів язика й глоткового резонатора.

49. Абстрактне мислення.

Абстра́ктне ми́слення — один з видів людського мислення, який полягає в утворенні абстрактних понять і оперуванні ними.

Необхідність абстрактних понять

Вони включаються в пізнавальну діяльність людини, спрямовану на розкриття загальних, істотних зв'язків і відношень речей. Аналізуючи й синтезуючи вже утворені поняття, людина шляхом суджень, міркувань, умовиводів пізнає нові для неї зв'язки й відношення об'єктів, розширює і поглиблює свої знання про них. Абстрактне мислення особливо тісно зв'язане з мовою, що є засобом здійснення логічних операцій, фіксацій їх пізнавальних результатів. Схильність до абстрактного мислення може виступати як типологічна особливість людини.

50. Збудження-гальмування — основа пристосувальної діяльності ВНД.

Збудження — це біологічний процес, який складається з нервових імпульсів і приводить в дію той чи інший орган або елемент. Процес збудження виникає в усіх органах, які складаються з нервової і м’язової тканини, та в залозах. Специфічною ознакою збудження м’яза є його скорочення. У нервових клітинах під час збудження генеруються нервові імпульси, залозові клітини виділяють секрет.

Специфічною властивістю збудження є здатність передаватися по нервових волокнах, що забезпечує фізіологічний зв’язок між усіма системами та елементами організму, їх функціональну єдність.

Процес збудження супроводжується витратами енергетичних ресурсів клітин. Тому неспецифічні ознаки збудження такі:

• прискорення обміну речовин у клітині;

• посилення теплопродукції;

• зміни електричного стану.

Гальмування — складний біологічний процес, який послаблює або припиняє діяльність того чи іншого органа, знижує рівень активності фізіологічних систем. На відміну від збудження, гальмування відбувається переважно всередині клітин і не поширюється по нервових провідниках до інших органів.

51. Зовнішнє гальмування.

Зовнішнє гальмування — безумовне. Воно існує від народження. Ця більш проста форма гальмування, що виробилася в процесі філогенетичного розвитку, властива всій центральній нервовій системі. У його здійсненні бере участь ретикулярна формація.

Зовнішнє гальмування — результат взаємодії сусідніх діяльних центрів. Будь-яке нове раптове роздратування, наприклад сторонній звук, швидка зміна освітлення, поява струменя повітря та інші екстрені подразники можуть викликати тимчасове ослаблення або навіть повне знищення поточного умовного рефлексу. Молоді, мало що зміцнилися умовні рефлекси легше гальмуються, ніж старі міцні умовні рефлекси. Сильні сторонні подразники гальмують умовні рефлекси більше, ніж слабкі. Зовнішнє гальмування, як і в спинному мозку, — результат одночасної індукції. При дії стороннього подразника у відповідній сприймальним області виникає осередок збудження. А це призводить до того, що одночасно в сусідніх областях, внаслідок індукції, виникає гальмування наявних в них більш слабких осередків, збудження. Це гальмування тим сильніше, чим сильніше вогнище збудження, навколо якого воно виникло. Зовнішнє гальмування становить фізіологічну основу зникнення концентрації уваги і його переключення.

Зовнішнє гальмування може виникнути і при відсутності стороннього подразника. У цьому випадку воно з’являється при дії дуже сильного умовного подразника, застосовуваного в даному досвіді або при больових подразненнях, і називається позамежних. Нейрони мають межу працездатності. При надмірній силі умовного подразника, при сверхмаксімальном роздратуванні виникає небезпека їх руйнування і загибелі.

Гальмування усуває цю небезпеку і має охоронне значення. Межа працездатності не є постійною величиною і змінюється при втомі, виснаженні, гіпнотізаціі, захворюваннях, старості і т. д., а також залежить від функціонального стану нейронів. При нормальному або штучному (шляхом введення хімічних речовин) підвищенні збудливості нейронів все більше субмаксимальних або максимальних подразників перетворюється на сверхмаксімальние, і умовно-рефлекторна діяльність знижується або припиняється. Ця дія подразників подібно з явищем пессімума Н. Е. Введенського. Позамежне гальмування відноситься до зовнішнього гальмування, тому що воно виникає відразу без вироблення і не тренується, як внутрішнє, умовне гальмування.