77. Морфофункціональна основа нс (нейрон і нервовий центр).

Нервовий центр з анатомічної точки зору – сукупність нейронів, розміщених у відділі центральної нервової системи. за рахунок такого нервового центру здійснюється нескладна рефлекторна діяльність, н-д: колінний рефлекс. Нервовий центр цього рефлексу розміщений у поясничному відділі спинного мозку (ІІ-IV сегменти).

Нервовий центр – з фізіологічної точки зору – складне функціональне об'єднання декількох анатомічних нервових центрів, розміщених за рахунок своєї активності найскладніші рефлекторні акти.

Н-д: у забезпеченні травних реакцій беруть участь багато органів (м'язи, кровоносні і лімфатичні судини). Дія їхня регулюється нервовими імпульсами, які поступають із нервових центрів.

Фізіологічні властивості нервових центрів:

1) одностороннє проведення збудження;

2) затримка проведення збудження;

3) сумація збуджень;

4) 4) трансформація ритму збуджень;

5) рефлекторні наслідки;

6) швидка стомленість.

Нейрон (від дав.-гр. νεῦρον — волокно, нерв)  — електрично збудлива клітина, що обробляє та передає інформацію у вигляді електричного або хімічного сигналу. Передача хімічних сигналів відбувається через синапси — спеціалізовані контакти між нейронами та іншими клітинами. Нейрони є основними компонентами нервової системи, яка включає головний та спинний мозок і периферичні ганглії. Типовий нейрон складається з тіла клітини (соми), дендритів та аксону. Дендрити являють собою відростки, що виходять з тіла клітини. Вони можуть тягнутися на сотні мікрон та багаторазово розгалужуватися, утворюючи складне «дендритне дерево». Аксон являє собою особливе клітинне волокно, що виходить з тіла клітини у місці, називаному аксонним горбиком, і простягається на відстань, що в людини може складати близько 1 м, та навіть на більшу в деяких видів тварин. З тіла клітини часто виходить декілька дендритів, але не більше одного аксону, хоча останній може розгалужуватись сотні разів. На більшості синапсів сигналипередаються від аксона одного нейрона до дендрита іншого. Однак із цього правила є чимало винятків: деякі нейрони можуть не мати дендритів чи аксону, синапси можуть сполучати аксон з аксоном, дендрит з дендритом тощо. Основною якістю нейронів є здатність до збудження під впливом електричного сигналу та наявність синапсів — складних мембранних сполучень, що передають сигнали іншим клітинам. Нейрони тіла в сукупності з гліальними клітинами, які забезпечують їх структурну та метаболічну підтримку, утворюють нервову систему. У хребетних більшість нейронів належить до центральної нервової системи, частина знаходиться у периферичних гангліях, а багато сенсорних нейронів розташовано в органах чуття, наприклад у сітківці та завитці.

Класифікація нейронів

Функціями та будовою нейрони поділяються на три основні типи:

• Аферентні (чутливі) — сприймають та передають збудження від рецепторів до інших нейронів.

• Еферентні (рухові і секреторні) — передають збудження до виконавчих органів. Рухливі нервові волокна, що йдуть до скелетних м'язів, називають мотонейронами.

• Проміжні (вставні) — зв'язують одні нейрони з іншими. За характером виникаючого ефекту їх поділяють на збудливі і гальмівні.

За кількістю відростків:

• Уніполярні — нейрон з одним відростком. Такий тип переважає у безхребетних.

• Псевдоуніполярні — рецепторні нейрони, що несуть збудження від рецепторів шкіри, м'язів, внутрішніх органів у центральну нервову систему.

• Біполярні — нейрони з двома відростками. Один з них — аксон, направляється в центральну нервову систему, другий — аксоноподібний дендрит, іде периферичної нервової системи.

• Мультиполярні — нейрони з декількома відростками. Вони є найпоширенішим видом нейронів у людини.

78. Потенціал спокою і потенціал дії

.Потенціал спокою (фізіологічний), різниця потенціалів між вмістом клітки (волокна) і позаклітинною рідиною; стрибок потенціалу локалізується на поверхневій мембрані, при цьому її, внутрішня сторона заряджена електронегативно по відношенню до зовнішньої. П. п. обумовлений нерівністю концентрацій, іонів Na ⁺ , К ⁺ і Cl ^- по обидві сторони клітинної мембрани і неоднаковою її проникністю для цих іонів. В нервових і м'язових клітинах П. п. бере участь в підтримці стану готовності молекулярної структури мембрани до збудженню у відповідь на дію подразника. Всі дії на клітку, що викликають тривале стійке зниження П. п. (наприклад, порушення обміну речовин, підвищення позаклітинного вмісту іонів К ⁺ , дія сильного електричного струму і т.д.), ведуть до зниження збудливості клітки або до повної втрати нею здібності до генерації потенціалів дії .

Потенціал дії (фізіологічний), швидке вагання мембранного потенціалу, що виникає при збудженні нервових і м'язових клітин (волокон); активний електричний сигнал, за допомогою якого здійснюється передача інформації в організмі людини і тварин. Заснований на швидко оборотних змінах іонній проникності клітинної мембрани (див. Біоелектричні потенціали ), пов'язаних з активацією і інактівацией іонних мембранних каналів. У нервових волокнах висхідна фаза П. д. пов'язана з активацією т.з. швидких натрієвих каналів (БНК), а низхідна фаза — з інактівацией БНК і активацією калієвих каналів (КК). На такому ж механізмі заснована генерація П. д. у волокнах скелетних м'язів хребетних. У м'язових волокнах серця активація БНК забезпечує лише початковий підйом П. д. Характерне ж для цих волокон плато П. д. пов'язано з активуванням повільних кальцієвих для натрію каналів (МНК). У мембранах волокон гладких м'язів внутрішніх органів і судин хребетних, а також м'язових волокон членистоногих (ракоподібних, комах) і ряду нейронів молюсків БНК не виявлені. П. д. у цих клітках пов'язаний з активацією МНК або повільних кальцієвих каналів (МКК). Низхідна фаза П. д. забезпечується КК.