5. Типи термінологічних словників

Розрізняють два типи словників – енциклопедичні і лінгвістичні

(філологічні).

Енциклопедичними словниками називаються словники, у яких наводяться відомості про позначувані словами явища і предмети, а також наукові поняття, біографічні довідки про окремих осіб, відомості про населені пункти, країни, різні події тощо.

У лінгвістичних словниках наводиться інформація про слова (тлумачення прямих і переносних значень слів, з’ясування семантичних відношень між словами (синонімічних, антонімічних), відомості про написання, вимову або походження). Є такі типи лінгвістичних словників:

• орфографічні словники (у них подано відомості про правильне написання слів відповідно до діючих орфографічних норм);

• етимологічні словники (подають основні відомості про походження і генетичні зв’язки слів);

• тлумачні словники (у них подано опис значень слів, граматичну, семантичну інформативність, відомості про образне вживання, ілюстративний матеріал – цитати з творів письменників). Найповнішим щодо тлумачення лексичного складу української мови є СУМ, К.: Наукова думка, 1971–1980. – В 11-ти тт. Реєстр словника містить

понад 135 тис. слів, точніше – 134058;

• двомовні (поділяються на українсько-іншомовні та іншомовно-українські),

• перекладні, чотирьохмовні – «Словник з аграрної економіки» (Л. О. Хоменко), «Словник з агробіології» (Л. О. Хоменко);

• історичні словники (береться діахронічний принцип добору і аналізу лексичного матеріалу), напр.: «Словник староукраїнської мови ХІV – ХVI ст.» у двох томах, укладений під керівництвом Л. Л. Гумецької;

• словники синонімів, антонімів, омонімів;

• діалектні, фразеологічні словники;

• словники мови письменників («Словник мови Шевченка», «Словник мови Квітки-Основ’яненка»);

• словотвірні і морфемні словники;

• інверсійний словник тощо;

• у 30-і і пізніші роки було створено цілий ряд термінологічних словників: Ф. Цешківський, О. Черняхівський, О. Курило «Nomina anatomika ukrainika»; О. Корчак-Чепурківський «Номенклатура хвороб сільськогосподарських тварин» (латинсько-українські назви хвороб та російський покажчик); російсько-український термінологічний словник з фізики (16 тис. термінів), гірничої справи (20 тис. термінів), геології (19 тис. термінів), математики (12 тис. термінів), гідротехніки (13 тис. термінів), ботаніки (понад 10 тис. термінів), фізіології (15 тис. термінів), останнім часом вийшли: «Фінансовий словник» (автори: Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С.), «Словник термінів ринкової економіки» (За заг. ред. проф. В. І. Науменка), «Ринкова термінологія ділової людини: Словник-довідник» (Лінніков В. М., Борковський В. В., Рокоча В. В. та ін.); «Словник морфологічних ветеринарних термінів» / В. С. Левчук, О. М. Очкуренко, О. В. Федотов, М. А. Нетлюх – К.: Вища школа, 1990; «Російсько-український словник термінів ветеринарної медицини» (за ред. О. К. Усатенка) тощо.

Сьогодні діяльність учених у сфері термінології, насамперед термінографії, в останні роки була продуктивною. Від 1991 р. До сьогодні в Україні опубліковано близько 600 термінологічних галузевих словників, в яких уперше в термінологічному форматі представлено терміно(під)системи багатьох наук, окремих галузей знань, сфер професійної діяльності, для яких раніше не існувало спеціальних термінологічних словників.

Термінологічні словники різняться за:

охопленням сфер наук (загальнонаукові, багатогалузеві (універсальні), галузеві, вузькогалузеві словники);

за кількістю залучених мов (одно-, дво-, три- і багатомовні словники);

за призначенням (навчальні, інформативні, довідкові словники, енциклопедичні словники та енциклопедії відповідних галузей тощо).

Помітною є відмінність між термінологічними словниками за обсягами матеріалу. У низці праць відчутним є прагнення авторів до повноти, вичерпності термінології відповідної галузі (напр.: Українсько-російський словник наукової термінології / За ред. Л.О.Симоненко. – К., 2004 (близько 100 тисяч основних термінів і термінів-словосполучень); Тлумачний словник з енергетики. Основні терміни: понад 3 500 термінів / За ред. А.А. Рудника. – Х., 1999; Тлумачний російсько-українсько-англійський словник з екології. Основні терміни: близько 3 500 термінів / За ред. А.А. Рудника. – Х., 2000 та ін.).

У сучасній практиці укладання українськомовних термінологічних словників сформувалися два основних підходи:

а) одні вчені оцінюють елементи термінологічних систем 20–30-х років ХХ ст., які пізніше були заступлені іншими термінами;

б) інші термінознавці прагнуть широкого відновлення у вжитку термінів 20–30-х років ХХ ст., пропонують (теоретично і на практиці) відмовлятися від значної частини усталених в останні 60 років термінів, заступивши їх вилученими у 30-х роках ХХ ст. термінами.

Внаслідок реалізації такої настанови у деяких словниках з’явилися терміни бігун зам. полюс, вагадло зам. маятник, лінза зам. сочка та ін. У «Російсько-українському науково-технічному словнику»

В.Перхача, Б.Кінаша (Львів, 1997) до низки російських термінів замість усталених в українській мові термінів-відповідників подано регіональні утворення: зам. патрубок як нормативні рекомендують пацівок і відрубок, зам. потрава – защава, щава, зам. паяльник – лют(ів)ник, лютувальниця, зам. шпала – злежень та ін. Цю ж тенденцію відновлення елементів терміносистем 20–30-х років ХХ ст. репрезентує і перекладний словник фізичної термінології В.Козирського і В.Шендеровського.

Автори подають як нормативні форми баляст (зам. баласт), бальон (зам. балон), діяпазон (зам. діапазон), катода (зам. катод), невтраля (зам. нейтраль), невтрон (зам. нейтрон) та багато іншого, що не узгоджується з усталеними в сучасній українській літературній мові формами відповідних термінів.

Науковці зауважують, що сьогодні «…уважного ставлення і раціонального використання вимагає й освоєна українською мовою інтермовна термінологія, відома у багатьох мовах світу. Такі складники терміносистем є запорукою пришвидшення інтелектуальної інтеграції українських науковців у світовий інформаційний простір, тому такі терміни не завжди варто замінювати на інші. До того ж терміни-субститути можуть виявитися не тільки давніше поширеними і знову введеними у практику терміновживання (давніший термін мірило було спершу замінено на масштаб, тепер – на мірило; так само: бігун > полюс > бігун і под.), а й регіоналізмами чи самотворами авторів (на зразок бронза > спиж, генератор > витворець, штепсель > притичка, мастило > шмаровидло, снаряд > стрільно, гарматень, маятник >вагадло, нівелір > шмига, дзеркало > люстро, свічадо, верцадло, ртутний > живо срібний та ін.). Іде процес органічного поєднання національної традиції із запозиченням найуживанішої зарубіжної термінології, яке має здійснюватися на науковій основі.

Отже темпи і обсяг оновлення української термінології зростають, окреслюються чіткі вимоги до створюваних нових та відновлюваних у вживанні термінів.