2. Сполучуваність слів. Вживання прийменників

Словосполучення – це поєднання двох або більше повнозначних слів синтаксичним зв’язком.

Між словами у словосполученні існують такі типи зв’язку: узгодження (головне слово узгоджується із залежним в роді, числі, відмінку, напр.: вирішене питання), керування (головне слово вимагає від залежного певної форми, напр.: наказ керівника), прилягання (головне слово сполучається із прислівником, дієприслівником або інфінітивом, напр.: завершувати пізно). Найбільш складними є словосполучення зі зв’язком керування, а особливо ті, які мають прийменники. Для уникнення помилок в побудові таких словосполучень слід пам’ятати, що після прикметників у вищому ступені порівняння вживаються прийменники від, за, сполучник ніж, напр.: дорожчий за золото; після прикметників багатий, скупий, хворий тощо перед іменником вживається прийменник на, напр.: бідний на знання; при числівниках 2, 3, 4 іменник стоїть у Н.в. мн., а при числівниках півтора, півтори – у Р.в. одн., напр.: чотири місяці, півтора дня, півтори години.

У багатьох випадках можлива синонімічна взаємозаміна безприйменникових словосполучень прийменниковими, одним словом і навпаки, напр.: книжкова крамниця, крамниця з книжками, книгарня. Для ділового стилю української мови характерні часто повторювані усталені словосполучення дієслівного типу, у яких вибір прийменників неможливий, напр.: витрати на, відрахування на, винагорода за, покладатися на, у відповідь на, у відповідності з, відповідно до, у зв’язку з, згідно з, на додаток до тощо.

За прийменниками в українській мові традиційно закріплені такі значення: просторове (в, у, на, з, над, перед, вздовж, при, до тощо), часове (за, у, до, о, через, над, з тощо), причинове (з, від, через, в силу, з нагоди, завдяки, всуперед тощо), мети (для, на, заради), порівняння (проти тощо). Для ділового мовлення важливим є правильне вживання прийменника по, особливо тоді, коли мова йде про переклад російських словосполучень українською мовою. Російські сполуки з прийменником по перекладаються в українській мові словосполученнями з прийменниками за, з, на, для, після, у, по та безприйменниковими, н-д: за свідченням, з ініціативи, на замовлення, для складання, після одержання, у справах, повідомити телефоном.

5. Види документів та їх класифікація.

Документ — носій інформації про явища, події, факти, розумову діяльність людини. Він повинен бути достовірним, містити конкретні, реальні відомості, пропозиції чи вказівки.

Щоб документ був повноцінним джерелом інформації, він повинен відповідати таким вимогам:

— бути виданий повноважним органом або особою у відповідності до своєї компетенції;

— не повинен суперечити Конституції України, діючому законодавству;

— повинен бути складений за встановленою формою, відредагований і оформлений відповідним чином.

Документи мають важливе господарське і правове значення. Вони групуються за кількома ознаками:

— за найменуванням: заяви, інструкції, листи, телефонограми та ін.;

— за походженням: службові і приватні;

— за місцем створення: внутрішні і зовнішні;

— за призначенням: статутні, розпорядчі, виконавчі та інформаційні;

— за формою: стандартні і нестандартні (індивідуальні);

— за терміном виконання: звичайні безстрокові, термінові, дуже термінові;

— за ступенем гласності: для загального користування, службового користування, секретні, цілком секретні;

— за стадіями створення: рукописні, оригінали, копії;

— за терміном зберігання: тимчасового (10 років), тривалого (понад 10 років), постійного зберігання;

— за функціональним призначенням:

а) особові (автобіографія, заява, характеристика тощо);

б) розпорядчі (наказ, розпорядження та ін.);

в) обліково-фінансові (акт, доручення, довіреність, накладна та ін.);

г) господарсько-договірні (договір, трудова угода);

ґ) довідково-інформаційні (оголошення, запрошення, довідка, анотація, лист, звіт, доповідна записка, пояснювальна записка тощо);

д) організаційні (протокол, статут, положення тощо).

Діяльність, яка охоплює питання документації й організації роботи з документами в процесі здійснення управлінських функцій, називається справочинство. В установах, організаціях та на підприємствах створюється значна кількість найрізноманітніших документів.