33Реставрвція стюартів та відновлення режиму абсолютної монархії

У 1658 р. Кромвель помер, залишивши своїм наступником сина Річарда. Проте останній не зумів довго протриматися при владі. На відміну від батька, він не мав ані політичного, ані воєнного обдаровання, а головне — підтримки армії та парламенту. Він швидко перетворився на маріонетку генералітету і, зрештою, змушений був відмовитися від звання протектора. За цим сталася неодноразова зміна урядів.

Торгово-промислові та аристократичні верстви, занепокоєні можливими виступами населення, вирішили запросити сина страченого короля — Карла ІІ. Командувач англійських військ у Шотландії генерал Монк, дійшовши згоди з Карлом ІІ, який жив у Голландії, запросив його на престол. У 1660 р. в Англії було здійснено політичну реставрацію — відновлено правління династії Стюартів.

Карл ІІ був вродливим, здібним і тямущим, але віддавав перевагу розвагам і насолодам. Королівську владу розглядав як абсолютну.

Насамперед король наказав вчинити прилюдну розправу над убивцями батька. Останки О. Кромвеля було викопано з могили, спалено, попіл заряджено в гармату і вистрілено. Було відновлено правління англіканської церкви, незначну частку земель повернуто колишнім власникам. Проте правити країною, як раніше, вже було неможливо. Парламент, у якому засідали представники буржуазії та нового дворянства, суворо стояв на охороні своїх прав, установивши жосткий контроль над фінансами, діяльністю міністрів. Будь-який член парламенту, що визнавав за королем право милувати міністрів, оголошувався зрадником і порушником прав і привілеїв парламенту.

34 Славетна революція 1688 в Англії

Славна революція ( англ. Glorious Revolution ) - Прийнята в історіографії назва державного перевороту 1688 в Англії, в результаті якого був скинутий король Яків II Стюарт. В перевороті брав участь голландський експедиційний корпус під командуванням правителя Нідерландів Вільгельма Оранського, який став новим королем Англії під ім'ям Вільгельма III (в спільному правлінні зі своєю дружиною Марією II Стюарт, дочкою Якова II). Переворот отримав широку підтримку серед самих різних верств англійського суспільства. Маколей вважав дану подію центральним у всій історії Англії.

Дана подія зустрічається в історичній літературі під назвами "революція 1688 року" та "Безкровна революція"; остання назва, проте, відображає тільки характер переходу влади в Англії, і не враховує війни з якобитов в Ірландії та Шотландії.

В 1685 після смерті бездітного англійського короля Карла II на трон Англії і Шотландії набрав дядько і тесть Вільгельма Оранського, Яків II. Спочатку англійське суспільство, пам'ятали ексцеси недавньої революції, поставилося до нього лояльно. Обраний парламент складався в основному з консерваторів ( торі).

Проте вже через кілька місяців після коронації Яків почав проводити політику, що викликала крайнє незадоволення англіканського більшості. Під приводом боротьби з дрібними заколотами король створив постійну армію, розмір якої швидко виріс до 40000 солдатів. У листопаді того ж 1685 парламент був розпущений. В 1687 король випустив "Декларацію про релігійну терпимість", сприятливу для католиків. Побоювання католицької реставрації в країні і нового переділу власності відштовхнули від короля його природних прихильників - торі. Особливу тривогу викликало англікан королівський дозвіл католикам обіймати офіцерські посади в армії. ^[1]

Політика релігійної терпимості викликала різкий протест англіканських єпископів. Король у відповідь наказав уклали 10 єпископів в Тауер. Деякі час противники Якова сподівалися на смерть літнього короля, після чого трон Англії зайняла б його дочка- протестантка Марія, дружина Вільгельма. Однак у 1688 у 55-річного Якова II несподівано народився син, і ця подія послужила поштовхом до перевороту. Анти-якобітскіе сили (як торі, так і віги) вирішили обговорити варіант зміни "тирана" на голландську пару - Марію та Вільгельма.

Принц Вільгельм Оранський був найбільшою фігурою серед протестантських правителів у Європі, і його як правителя Нідерландів турбувала перспектива можливого англо-французького союзу і зміцнення Яковом II англійській армії і флоту. Тому відсторонення Якова II від влади уявлялося Вільгельму вкрай бажаним навіть незалежно від власних перспектив стати правителем Англії. До цього часу Вільгельм кілька разів відвідав Англію і завоював там велику популярність.

В 1688 Яків II посилив гоніння на англіканське духовенство і остаточно розсварився з торі. Захисників у нього практично не залишилося ( Людовик XIV був зайнятий війною за Пфальцський спадщину). Незадоволені політикою короля сім відомих англійських політиків - граф Т. Денбі, граф Ч. Шрусбері, лорд У. Кавендіш, віконт Р. Лемлей, адмірал Е. Рассел, єпископ Лондонський Г. Комптон і Г. Сідней - написали секретне запрошення Вільгельму, де завірялися , зокрема, що 19 з 20 англійців будуть дуже раді перевороту і воцаріння протестантського короля.

15 листопада 1688 Вільгельм висадився в Англії з армією з 40 тисяч піхотинців (включаючи матросів) і 5 тисяч кавалеристів. Армія вторгнення складалася практично повністю з протестантів, у тому числі англійських вігів-емігрантів. На її штандарті були написані слова: "Я буду підтримувати протестантизм і свободу Англії".

Армія Якова II зосередилася в Солсбері, проте жодного серйозного бою не сталося, більшість воєначальників відразу перейшли на сторону Вільгельма, включаючи генерал-лейтенанта Джона Черчілля. Молодша дочка короля Анна, за намовою своєї повірниці, дружини Джона Черчілля Сари, також поїхала в табір Вільгельма. Активно підтримали переворот також городяни, протестантські і парламентські лідери, міністри уряду. Яків II, кинутий усіма і всерйоз побоювався за своє життя, втік до Франції, звідки намагався здійснити реставрацію, але без всякого успіху.

Вільгельм відкинув пропозицію торі, щоб на престол вступила Марія, а Вільгельм залишився б тільки консортом. У січні 1689 парламент проголосив Вільгельма і його дружину монархами Англії і Шотландії на рівних правах. 9 вересня 1689 (за григоріанським літочисленням), Вільгельм III приєднався до Аугсбургcкой лізі проти Франції. Через 5 років Марія померла, і надалі Вільгельм правив країною сам.

У роки правління Вільгельма III були проведені глибокі реформи, які заклали основу політичної і господарської системи країни. У ці роки починається стрімкий зліт Англії та її перетворення на могутню світову державу. Одночасно закладається традиція, за якою влада монарха обмежується низкою законоположень, встановлених фундаментальним "Біллем про права англійських громадян". Зменшилася дискримінація протестантів ( Акт про віротерпимість), але збереглася, а потім посилилася дискримінація католиків - вони, зокрема, не могли займати престол і позбавлялися права голосу, см. Акт про престолонаслідування.