59 Законодавча діяльність установчих зборів

Внаслідок падіння Бастилії ініціатива повністю перейшла до Установчих зборів, які розпочали перебудову держави і суспільства. У серпні 1789 р. депутати ухвалили два важливих рішення. По-перше, в «Ніч чудес» — як назвали ніч на 4 серпня 1789 р.— Установчі збори розробили давно очікуваний законопроект, прийнятий протягом наступного тижня у вигляді законів (декретів). Проголошувалася рівність усіх перед законом у сплаті податків, скасовувалися станові привілеї, особисті феодальні повинності селян, церковна десятина. Повинності, пов'язані із землекористуванням, необхідно було викупити. По-друге, взявши за взірець американську Декларацію незалежності 1776 p., Установчі збори 26 серпня 1789 р. проголосили Декларацію прав людини і громадянина, яка згодом використовувалась у багатьох країнах як основа для підготовки національного законодавства. Документ проголошував загальні принципи побудови нового суспільства. Джерелом вищої влади визнавалася нація. Це означало ліквідацію абсолютизму, але не заперечувало існування конституційної монархії. Основою нового суспільства стали природні права людини — свобода слова, думки, совісті, недоторканність особи і приватної власності, рівність усіх перед законом. «Люди народжуються і залишаються вільними та рівними у своїх правах», — стверджувалось у декларації. З прийняттям цих документів центр політичної боротьби перемістився до Установчих зборів. Попервах більшість там мали помірковані прихильники конституційної монархії, їхніми лідерами були добре знані й популярні в країні маркіз Лафаєтт і граф Мірабо. Мірабо вважав взірцем конституційну монархію в Англії. Талановитий оратор, він приваблював слухачів, умів переконувати їх. Аристократ за походженням, Мірабо пройшов шлях від ворога короля до його прихильника. Лафаєтт упродовж деякого часу очолював Національну гвардію. Як і Мірабо, вважав за необхідне зберегти владу короля, але надати Установчим зборам значних прав.

60 Політична боротьба в Законодавчих зборах Франції.

З прийняттям цих документів центр політичної боротьби перемістився до Установчих зборів. Попервах більшість там мали помірковані прихильники конституційної монархії, їхніми лідерами були добре знані й популярні в країні маркіз Лафаєтт і граф Мірабо. Мірабо вважав взірцем конституційну монархію в Англії. Талановитий оратор, він приваблював слухачів, умів переконувати їх. Аристократ за походженням, Мірабо пройшов шлях від ворога короля до його прихильника. Лафаєтт упродовж деякого часу очолював Національну гвардію. Як і Мірабо, вважав за необхідне зберегти владу короля, але надати Установчим зборам значних прав. Таким поміркованим угрупованням протистояли прихильники рішучих революційних дій — ліві. Цю назву зони отримали через те, що на засіданнях Установчих зборів сиділи з лівого боку. Згодом лівими почали називати всіх прихильників радикальних, революційних поглядів. Найбільшу їх групу очолював молодий адвокат Максимі-ліан Робесп'єр, майбутній лідер якобінців. Установчі збори ліквідували інститут спадкового дворянства, цехову систему, внутрішні митні кордони, конфіскували церковні землеволодіння. Для безробітних організували благодійні майстерні, але проведення страйків і створення робітничих спілок було заборонено спеціальним законом. У вересні 1791 р. Установчі збори прийняли першу Конституцію Франції, яка законодавчо закріпила існування конституційної монархії. Виконавча влада залишалась у короля та його міністрів. Він також мав право на відкладальне вето, тобто міг будь-коли зупинити заходи, схвалені законодавчою владою. Вища законодавча влада належала однопалатним Законодавчим зборам. Судова влада базувалася на виборності суддів та участі присяжних у судовому процесі. Перебудовувалася також система місцевого самоуправління. Франція поділялася на 83 департаменти, влада в яких належала виборним радам.

61

62 встановлення якобінської диктатури Захопивши силою владу, якобінці намагалися змінити її під гаслом порятунку революції. Завдання було не з легких. В країні повстали прихильники жирондистів. У Вандеї не вщухало повстання роялістів. Ситуація ускладнювалася діями інтервентів: Франція була в оточенні військ коаліції. У червні 1793 р. Конвент прийняв нову конституцію, яка проголошувала принцип верховенства народу, гарантувала рівність людей у правах. У ній засуджувалися загарбницькі війни, що на той час було особливо актуальним. Проголошувалися цілісність і недоторканність республіки. Конституція 1793 р. мала більш демократичний характер, ніж Конституція 1791 р. Брати участь у виборах могли чоловіки, яким виповнився 21 рік, без будь-якого майнового цензу. Однак введення її в дію відкладалось у зв'язку з надзвичайною ситуацією в країні. Якобінці не зупинилися на досягнутому. Вони вдалися до масового терору. Власне, відбувалося те, проти чого застерігали жирондисти. Комітет громадського порятунку, що його очолив Робесп'єр, зміцнив свій вплив на місцях. У департаменти та в армію відправляли надзвичайних уповноважених — комісарів Конвенту. Це були найрішучіші якобінці, які не зупинялися перед масовим терором. Опорою комітету стали місцеві якобінські клуби і революційні комітети. Вони залучалися до боротьби з противниками диктатури та для організації відсічі інтервентам. Особливу роль у розправі над заколотниками відігравав Комітет загальної безпеки. Широкі повноваження одержав Революційний трибунал. За спекуляцію вводилася смертна кара.