57 Суспільно-політичне становище Франції напередодні революції.

Незважаючи на збереження зовнішнього блиску і пишності французької монархії в XVIII столітті, в країні наростав глибоку кризу феодально-абсолютистського ладу. Одним з проявів цієї кризи було паразитичне існування дворянства, що проводив життя в придворних розвагах і святах. Марнотратстві двору не знало меж. Придворний штат короля досяг 14-15 тис. чоловік і щорічно поглинав 40-50 млн. ліврів. Міжнародне становище Франції погіршувався. Хоча французькі війська опанували Лотарингією в 1735 році, а уряд домігся від Генуезької республіки поступки Корсики, Франція втратила Канаду в суперництві з Англією за колоніальні володіння і втратила свій вплив в Індії. У ході Семирічної війни (1756-1763) французька армія була розгромлена військами прусського короля Фрідріха II. Колишня військова міць Франції танула на очах. У країні існувала абсолютна монархія. Влада короля нічим і ніким не була обмежена / Зберігалася середньовічне поділ суспільства на три стани. Першим було духовенство, другим - дворянство. Обидва вони були привілейованими, хоча становили всього 4% з 25 мільйонів населення країни. Вони не платили податків, займали вищі державні посади. У третій стан, яке несло на собі всю тяжкість сплати податків, входили не тільки селяни, ремісники, наймані робітники, а й купці, власники мануфактур, банкіри. Заможні буржуа, володіючи економічною могутністю, прагнули до політичної влади в країні. Королівська влада і обидва привілейованих стану - дворянство і духовенство-наполегливо опиралися яким би то не було реформ. Вони міцно трималися за свої привілеї, впиваючись розкішшю і багатством. Якщо в Англії багато дворяни займалися торгівлею і промисловою діяльністю, застосовували найману працю, то у Франції лише незначна частина дворян займалася підприємництвом і була готова йти на деякі поступки на користь третього стану. У той же час розвиток ринкових відносин протягом усього XVIII століття руйнувало архаїчні 2. Економічна політика. У XVIII столітті прискорився розвиток торгівлі і ринкових відносин у промисловості. Більшість ремісників поступово потрапило в залежність від купців-підприємців, які відігравали роль скупників і роздавальників сировини. Напередодні 1789 розсіяна мануфактура стала переважною формою промисловості. На північному сході Франції швидко розвивалася бавовняна промисловість, зростало виробництво вовняних тканин і металевих виробів, але промисловий переворот в країні ще не почався. Великими промисловими центрами стали Ліон, Брест, Тулон. У Парижі вироблялася безліч предметів розкоші. Чисельність населення столиці до 1789 перевищила 500 тис. Збагаченню французької буржуазії сприяло зростання оборотів внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Розвивалася колоніальна торгівля. Використовуючи працю негрів-рабів, французькі плантатори на островах Гаїті, Мартініка і Гваделупа вирощували цукровий очерет, тютюн і збували ці товари до Франції та інші країни. Однак розвитку промисловості і торгівлі перешкоджали податковий тягар, свавілля державних службовців, цехові обмеження в містах і внутрішні митні кордони, на який стягується мита. Перед революцією Франція залишалася аграрною країною. Сільське господарство давало понад трьох чвертей усього доходу в скарбницю. З 25 мільйонів населення лише 2 мільйони проживало в містах. Основну масу населення становило селянство. Хоча у Франції до кінця XVIII століття кріпаків майже не залишилося, селяни продовжували виконувати різні феодальні повинності. У французькій деревце в XVIII столітті переважали грошові форми залежності. Селяни платили сеньйору щорічно невеликий поземельний грошовий внесок - чинш. Більш важкими повинностями були так званий шампар - оброк розміром близько однієї чверті врожаю і панщина на будівництві доріг. Повинності виплачувалися в грошах, так як панська оранки в маєтках французьких дворян майже відсутня. Вкрай руйнівними були великі одноразові платежі при віддачі в заставу або продажу селянського наділу, а також платежі за примусову обов'язок користуватися млином, виноградним пресом, кузнею сеньйора.

бар'єри між станами, соціально-економічну та політичну системи французького абсолютизму. 58 Початок Великої французької революції.

Коли підготовка королівського двору до розгону Установчих зборів стала очевидною , цього було достатньо , щоб викликати ще більший вибух невдоволення парижан , які пов'язували перспективи поліпшення свого становища з роботою Національного зібрання. 12 липня 1789 відбулися нові зіткнення між народом і військами в Парижі; Каміль Демулен закликав народ до зброї , прикріпивши до своєї капелюсі зелену лентy . 13 липня над Парижем загудів сполох. Вранці 14 липня в Будинку Інвалідів було захоплено 12 гармат , 32 000 рушниць і порох до них. Незчисленні натовпи народу , збройні почасти рушницями , а також піками , молотами , сокирами та киями , наповнили вулиці , прилеглі до Бастилії - військової фортеці і головною політичною в'язниці Парижа. Офіцери стояли в Парижі полків вже не розраховували на своїх солдатів. Повідомлення з Версалем було перервано. Приблизно в годину пополудні гармати фортеці стали стріляти по народу . Проте народ продовжував облогу , і захоплені вранці гармати були приготовлені для обстрілу фортеці. Гарнізон зрозумів , що опір безглуздо , і близько п'яти годин здався. Король змушений був визнати існування Установчих зборів. У наступні тижні революція поширилася по всій країні. 18 липня відбулося повстання в Труа , 19 липня - у Страсбурзі , 21 липня - в Шербуре , 24 липня - в Руані. У ряді міст повстання проходили під гаслами " Хліба! Смерть скупникам ! " . Повсталі захоплювали хліб , опановували місцевими ратушами , палили зберігалися там документи . Надалі в містах були утворені нові , виборні органи влади - муніципалітети , заснована посада мера Парижа , створена нова збройна сила - Національна гвардія . Повсталі селяни палили замки сеньйорів , захоплюючи їх землі . У деяких провінціях було спалено або зруйновано близько половини поміщицьких садиб [ 12 ] . (ці події 1789 отримали назву " Великий Страх " - Grande Peur ) . Декретами 4-11 серпня Установчі збори скасували особисті феодальні повинності , сеньйоріальні суди , церковну десятину , привілеї окремих провінцій , міст і корпорацій і оголосило рівність усіх перед законом у сплаті державних податків і в праві займати цивільні , військові та церковні посади . Але оголосило при цьому про ліквідацію тільки " непрямих " повинностей (т. н . Баналітет ) : оставлялись "реальні " повинності селян , зокрема , поземельний і подушний податки. 26 серпня 1789 Установчі збори прийняли " Декларацію прав людини і громадянина " - один з перших документів демократичного конституціоналізму. " Старому режиму" , заснованому на станових привілеї та свавіллі влади, були протиставлені рівність усіх перед законом , невідчужуваність "природних" прав людини , народний суверенітет , свобода поглядів , принцип " дозволено все , що не заборонено законом " та інші демократичні установки революційного просвітництва , що стали відтепер вимогами права та чинного законодавства. Декларація також стверджувала право приватної власності як природного права . Революціонери йдуть на Версаль 5 жовтня відбувся похід на Версаль до резиденції короля , щоб силою змусити Людовика XVI санкціонувати декрети і Декларацію , від схвалення яких монарх до цього відмовлявся. При цьому Національні збори наказало Лафайету , який командував Національною гвардією , повісті гвардійців на Версаль. У результаті цього походу король був змушений покинути Версаль і переїхати в Париж , в палац Тюїльрі .