42 Завершення аграрної і початок промислової революції в англії

Наприкінці XVIII ст. в Англії розпочалася промислова революція (промисловий переворот), себто перехід від мануфактурного виробництва до фабричного, від ручної праці до машинної. Передумови її визрівали давно. Першою стала аграрна революція (аграрний переворот), яка розпочалась у XVI ст. Аграрна революція — це перехід від натурального до товарного виробництва в сільському господарстві, ліквідація дрібних селянських господарств і зосередження землі в руках великих землевласників, великих орендарів; запровадження найманої праці.

В Англії аграрна революція прибрала форму обгороджування, коли лендлорди забирали громадські землі з метою збільшення своїх володінь для розведення овець і цим розоряли селян. Останні, позбавлені засобів до існування, перетворювалися на дешеву найману робочу силу. Найбільш активно процес розселянювання відбувався у XVIII ст., коли парламент ухвалив майже 1,5 тис. законів, що дозволяли обгороджування. Наприкінці XVIII ст. селянство в Англії зникло.

Аграрна революція забезпечила промисловість дешевою робочою силою та необхідною сировиною.

Другою необхідною передумовою промислової революції стали зміни в техніці. Мануфактурне виробництво, яке базувалося на ручній праці та поділі на окремі прості операції, наштовхнуло робітників і майстрів на думку, що руку людини можна замінити якимось пристроєм, машиною.

Найважливішим винаходом, який став поштовхом до промислового перевороту, було вдосконалення ткацького верстата. Джон Кей, який працював ткачем, а згодом механіком, винайшов 1733 р. ткацький човник. Це дало змогу виготовляти тканину ширшого розміру, вдвічі зросла продуктивність праці, тобто роботу двох ткачів почав виконувати один.

Із прискоренням виробництва тканин виникла проблема нестачі пряжі. Процес прядіння потребував удосконалення; технологічний прорив здійснив ткач і тесля Джеймс Харгрівс. Створена ним прядка “Дженні” являла собою механізм, що забезпечував одночасне витягування і скручування нитки. Продуктивність праці прядильника зросла у 18—20 разів. У 1784 р. Едмунд Картрайт винайшов принципово новий ткацький верстат, який підвищив продуктивність у 40 разів.

Винайдення робочого механізму, себто тієї частини машини, яка безпосередньо обробляє сировину, замінюючи руку людини, стало початком промислової революції в Англії.

Одначе всі ці пристрої урухомлювала мускульна сила людини, що гальмувало подальше зростання продуктивності праці. У 1771 р. підприємець Річард Аркрайт заснував підприємство, де прядильні машини рухалися за допомогою водяного колеса. Це була вже не мануфактура, а перша в історії фабрика — промислове підприємство, де основні операції здійснює система машин. На фабриці Аркрайта було встановлено декілька тисяч верстатів і працювали 300 робітників. Через 20 років подібних фабрик в Англії налічувалося 150. А втім, фабрики не могли витіснити мануфактури, оскільки були прив'язані до зручних місць на річках. Потрібен був універсальний двигун. Таким двигуном стала парова машина, створена Джеймсом Уаттом. Паровик більш як на століття став основним двигуном.

Будівництво парових машин і верстатів привело до виникнення машинобудівної галузі. Машинобудування потягло за собою збільшення потреби в металі, що, своєю чергою, дало сильний поштовх розвитку металургії. Протягом XVIIІ ст. було вирішено проблему масового виробництва чавуну, а згодом і заліза на основі кам'яного вугілля. Завдяки цьому видобування кам'яного вугілля стало однією з основних галузей господарства.

Винайдення парової машини уможливило і вдосконалення транспорту. Паровика було поставлено на колеса і після невдалих спроб пересування бруківкою пущено по залізній рейковій дорозі. Перший вдалий паротяг, що рухався зі швидкістю 10 км за годину і мав 8 вагонів, створив 1814 р. інженер-самоук Джордж Стефенсон. Масове залізничне будівництво розпочалось у 20-х рр. ХІХ ст. Американський механік Роберт Фултон установив парову машину на судні; так з'явився пароплав.

43встановлення конституційної монархії У 1689 році парламент обрав Вільгельма III Оранського і Марію на англійський королівський престол. «Славна революція» по суті завершила оформлення компромісу між фак-тично панівною буржуазією і офіційно правлячою земельною аристократією. Політична влада опинилася в руках дворян-землевласників, які повинні були підтримувати інтереси фінансової верхівки буржуазії. Найважливішим результатом перевороту 1689 року стало утвердження в Англії буржуазної конституційної монархії. Причому слід мати на увазі, що своєрідною рисою Англії є відсутність конституції як єдиного документа. Ан-глійська конституція — це сукупність конституційних актів і угод (прецеден-тів), у яких отримали закріплення основні конституційні принципи і положен-ня, структура державного механізму тощо. У цьому відношенні виняткового значення набирають два конституційні акти англійського парламенту: Білль про права 1689 року і Акт про престолонаступництво 1701 року. Білль про права визначив провідну роль парламенту в системі державних органів. У ньому було сказано: припиняти закони або виконання законів ко-ролівським повелінням без згоди парламенту незаконно; не можна робити ви-лучення законів королівським повелінням; стягання зборів на користь корони без згоди парламенту незаконно; набір або утримання постійного війська в ми-рний час інакше, як за згодою парламенту, суперечить законові. Крім цього документ стверджував, що вибори в парламент повинні бути вільними, що пар-ламент скликатиметься досить часто, що проголошується свобода слова, дебатів і актів у парламенті, що звернення до короля з клопотанням є правом підда-них, що не допускається ні вимагання надмірних податків, ні накладання над-мірних штрафів або жорстоких і надзвичайних кар. І нарешті, було сказано, що принц Вільгельм Оранський і принцеса Марія по праву повинні бути «в силу законів королівства» королем і королевою Англії, а корона після Вільгельма Оранського повинна перейти до його спадкоємців. Як показали наступні події, питання про престолонаслідування виявилося досить складним. У дочки Вільгельма і Марії принцеси Анни не було дітей, і тому слід було вирішити, хто стане наступним монархом Англії. Відповідь на це питання повинен був дати прийнятий парламентом 1701 року Акт про престолонаступництво, згідно з яким престол перейде, якщо нічого не зміниться, до німецьких князів Ганноверської династії. Але Акт 1701 року не тільки встановив порядок престолонаслідування, але і містив у собі подальше уточнення прерогатив законодавчої та виконавчої влади. Так, особа, яка всту-пала на королівський трон, повинна була приєднатися до Англіканської (протестантської) Церкви і не підтримувати ніяких зв'язків з Папою Римським. Пода-льше обмеження королівської влади виявилося в тому, що король не мав права без згоди на те парламенту виїздити за межі Англії, що особа, яка була наро-джена за межами Англії, не могла бути членом Таємної ради, депутатом парла-менту, займати взагалі відповідальну посаду в державному апараті, що всі акти короля потребували підпису відповідного міністра («міністерська відповідаль-ність перед парламентом»). Було заборонено займати посаду в короля і бути одно-часно членом парламенту. Судді, призначені короною, залишалися на своїх постах «доки ведуть себе добре» і їх можна було змістити тільки за рішенням парламен-ту. Нарешті, король втрачав право помилування своїх міністрів, засуджених парламентом у порядку імпічменту. Таким чином, ці конституційні акти визначили правовий статус парламенту і короля, а також сформулювали основні принципи буржуазної конституційної мо-нархії в Англії: 1) парламентаризм — «парламент вище корони», 2) парламент — єдиний законодавчий орган, 3) розділення влади, 4) незмінність суддів, 5) гарантії основних свобод у парламенті (свободи слова, дебатів, виборів тощо). Все це свідчить про те, що на зламі ХУІІ-ХУШ століть у Англії виникла бур-жуазна конституційна монархія з розділенням влади і зверхністю парламенту.

44 Зміцнення конституційної монархії за правління Георга 1 і Георга 2 З 1707 року право ого-лошення війни та укладення миру переходять від короля до парламенту. Скасовуєть-ся право короля відхиляти закони, прийняті парламентом. Особливо посилилися ці обмеження з 1714 року, коли після бездітної королеви Анни англійський престол переходить до курфюрстів Ганноверської династії Георга І і Георга II, які більше піклувалися про німецькі справи, ніж про англійські. Поступово прерогативи короля концентруються в руках кабінету. Король Георг І (І7І4-І727 рр.) не знав англійської мови і тому перестав з'являтися на засідання ка-бінету. Парламент і уряд використовують це, створюючи ряд прецедентів: функції по керівництву кабінетом переходять до «першого міністра» короля, кабінет діє від імені «його величності», але практично самостійно. На кожному розпорядженні коро-ля повинен стояти підпис першого міністра. Деякий час кабінет був секретною установою: його засідання розглядали як випад-кові зустрічі. Не було бланків кабінету, печатки тощо. До кабінету входили лорд-канцлер, лорд адміралтейства, статс-секретар, міністри найважливіших відомств. Кіль-кість членів кабінету поступово зростає: спочатку було сім, потім п'ятнадцять, шістна-дцять, двадцять членів. Виникає термін «уряд його величності». Однак згадка про кабінет в офіційних документах з'являється тільки в 1900 році. Принципи роботи, структура кабінету формувалися в практиці його діяльності. Акти 1705-1707 років про посади відкрили міністрам можливість обиратися в пала-ту общин. Королі намагалися підібрати такий склад кабінету, який буде користува-тися довірою парламенту. Так з'явився прецедент: король доручає формування ка-бінету лідеру партії, торі або вігів, яка отримала перемогу на виборах. Уже згадувався ще один прецедент, пов'язаний з королем Георгом І, — кабінет засідає без короля. Якщо кабінет або навіть один з його членів втрачав довіру парламенту, він повинен був у повному складі піти у відставку. У 1784 році Вільям Пітт Молодший сформував кабінет, що не отримав довіри парламенту. Він розпустив королівським указом палату общин, провів нові вибори і отримав підтримку нового складу пала-ти. Так сформувався ще один прецедент. Король поступово втрачав деякі свої права. Однак у глави держави залишалися ще дуже значні джерела влади, які давали йому можливість впливати на форму-вання і проведення внутрішньої і зовнішньої політики країни.Формування ур-ду,розподіл міністерських портфелів, персональний склад кабінету, конкретний вибір прем'єр-міністра — у вирішенні таких питань роль монарха була дуже значною. Король мав право знати про всі найважливіші рішення, які приймалися кабінетом. Монарха слід було інформувати про всі зміни у внутрішній політиці.Глава дер-жави сам брав активну участь у проведенні зовнішньо-політичних акцій. Відповід-но до англійської конституційної доктрини король повинен діяти за порадою своїх міністрів. Однак він мав право не давати згоди на проведення такої політики, яка, на його думку, руйнує «оазис англійської конституції». Нарешті, слід мати на увазі, що рішення, які приймав кабінет, не мали в цей час ніякої юридичної сили. Вони отримували своє правове оформлення і втілювалися в життя міністрами корони після їх затвердження Таємною радою або шляхом видання парламентського акта. Всі члени кабінету за посадою входили до складу Таємної ра-ди. Колишні радники короля перетворювалися на справжніх міністрів. Але зберіга-лися колишні найменування, титули (статс-секретар, охоронець малої печатки, обер-камергер і т.д.). Зберігалися і колишні оклади, привілеї. Однак з'являються і справжні міністерства: внутрішніх справ, військове, торгівлі, у справах Індії. У 1855 році на-казом Таємної ради були сформульовані правила комплектування чиновницького корпусу і утворена «комісія громадянської служби». Одночасно були введені ква-ліфікаційні екзамени, а в 1860 році — конкурс серед кандидатів на коронні посади. Найважливішою фігурою в кабінеті був прем'єр-міністр, і саме він персоніфіку-вав урядову політику. Прем'єр-міністр передусім був одноосібним керівником своєї партії. Він керував роботою палати общин, брав участь у дебатах з особливо важливих питань. Під безпосереднім наглядом прем'єр-міністра проходила вся робота кабінету. Він сам ви-значав, які питання повинні розглядатися колегіально, а які належать тільки до його компетенції. Вирішальна роль належала прем'єру при формуванні кабінету. Він за згодою монарха призначав і звільняв міністрів. Глава кабінету головував в Імперсько-му комітеті оборони, визначав зовнішню політику країни. В Англії існували відмінності між міністрами кабінету та іншими главами адмініс-тративних відомств: прем'єр не тільки вирішував, кого ввести до складу уряду, він та-кож визначав, хто повинен бути міністром кабінетського рангу. Прем'єр-міністр виділяв, крім того, кількох найближчих співробітників, з якими обмірковував свої плани. Вони складали так званий «внутрішній кабінет». Перша згадка про такий орган припадає на 1878 рік.