69 Воєнна компанія 1813-1814рр.Перша реставрація бурбонів

Загибель Великої армії Наполеона в Росії істотно змінила військово-політичну ситуацію в Європі і сприяла зростанню антифранцузьких настроїв. Вже 30 грудня 1812 генерал Й. фон Вартенбург, командир прусського допоміжного корпусу, що входив до складу Великої армії, уклав з росіянами в Таурогах угоду про нейтралітет. У результаті вся Східна Пруссія повстала проти Наполеона. У січні 1813 австрійський командувач К. Ф. Шварценберг по секретному договором з Росією вивів свої війська з великого герцогства Варшавського. 28 лютого Пруссія підписала Калишська договір про союз з Росією, який передбачав реставрацію Прусської держави в межах 1806 і відновлення незалежності Німеччини; таким чином, виникла Шоста антинаполеонівська коаліція. Російські війська 2 березня форсували Одер, 11 березня зайняли Берлін, 12 березня - Гамбург, 15 березня - Бреславль; 23 березня пруссаки вступили в Дрезден, столицю союзної Наполеону Саксонії. Вся Німеччина на схід від Ельби була очищена від французів. 22 квітня до коаліції долучилася Швеція. ¹²

У жовтні 1813 р. Наполеон зазнає нищівної поразки у «Битві народів», у якій союзні прусські, австрійські, російські і шведські війська розгромили французькі формування - в ​​результаті цієї битви від панування Наполеона була звільнена Німеччина. У 1814 р. Веллінгтон перейшов Піренеї і увійшов до Тулузи в південній Франції, і одночасно австрійські, пруські і російські війська переправляються через Рейн, і таким чином, правлінню Наполеона прийшов кінець. У Франції було вирішено реставрувати династію Бурбонів - на трон зійшов Людовик XVIII. Резолюціями Віденського мирного конгресу кордони Франції поверталися до стану, що існував до 1792 р. Великобританія залишила за собою Ганновер, Гельголанд, Мальту, острів Маврикій, Цейлон, і мис Доброї Надії. На додаток до «віденської системі» і для її підтримки був утворений спостережний і каральний орган - «Священний союз». Акт про створення «Священного союзу» підписали у вересні 1815 р. російський, австрійський і прусський монархи. Це був документ напіврелігійний характеру, що закликав до миру, взаємній довірі і християнської любові між государями і народами. До «Священного союзу» незабаром приєдналася більшість європейських монархів. ¹³ «Священний союз» зіграв суперечливу роль в європейській історії. З одного боку, він охороняв абсолютистські і феодальні порядки і неодноразово відновлював повалених «легітимних» монархів. З іншого, він був першою спробою вирішувати конфлікти великих держав політичними засобами, не доводячи протиріччя до загальноєвропейських воєн. І все-таки ні «віденська система», ні покликаний служити її гарантом «Священний союз» не принесли Європі спокою. Правлячі режими європейських країн розхитувалися революціями, національно-визвольними рухами і внутрішніми протиріччями. Жодна з держав не бажала приносити свої інтереси в жертву християнським заповідям. Система договірних зобов'язань про збереження кордонів і взаємодопомоги государів незабаром стала руйнуватися.

Реставрація Бурбонів - відновлення влади монархів-представників династії Бурбонів у Франції на період з 1814 по 1830 роки, що характеризується суперечливими наказами монархів, нестійкою політичною ситуацією в країні.

6 квітня 1814 сенат, діючи за радами Талейрана і за бажанням союзників, проголосив відновлення монархії Бурбонів, в особі Людовика XVIII, за умови, однак, складення ним присяги на вірність, складеної сенатом конституції, набагато більш вільною, ніж наполеонівські. Присяга визнавала свободу слова і релігії і поруч з призначеним короною спадковим сенатом ставила обирається населенням законодавчий корпус. Людовик XVIII спочатку відмовлявся підкорятися вимозі наполеонівського сенату, але, за наполяганням імператора Олександра I, підписав декларацію з обіцянкою конституції (Dclaration de Saint-Ouen), після чого урочисто в'їхав в Париж.

30 травня 1814 Людовиком XVIII був підписаний перший Паризький світ, яким Франція поверталася до кордонів 1792, але, з додатком Савойї.

4 червня того ж року вступила в силу Хартії 1814 року, октройовану королем; вона представляє розвиток конституції 6 квітня (дві палати - перів і депутатів; виборче право обумовлено платежем 300 франків прямих податків.

Ця конституція насправді не дотримувалася; вже в жовтні 1814 була відновлена ​​цензура для творів нижче 20 друкованих аркушів, а також вимога попереднього дозволу для журналів, друкарень і бібліотек.

Людовик XVIII не прагнув до крутої ломки: він прийняв установи імперії (організацію департаментів і округів, Почесний легіон і багато іншого), не вносячи в них серйозних змін. Було збережено в основному навіть чиновники імперії. Проте реакція позначалася не тільки в утиску свободи слова (не нових для країни, яка пережила наполеонівський гніт), не тільки у введенні обов'язкового святкування недільного дня і у вимозі прикраси будинків при проході хресного ходу, вона торкалася чи гроза торкнутися економічні інтереси безлічі осіб.

Землі, конфісковані революцією, але чому-небудь ще не продані, були повернуті повернулися емігрантам. Стало ясно, що емігранти хочуть домогтися повернення і всіх інших, втрачених ними майна, хоча б вони перейшли в руки нових власників.

Велике практичне значення мало також видалення зі служби або переведення на половинний оклад значного числа (понад 20.000 осіб) наполеонівських офіцерів (міра ця була необхідна з фінансових міркувань, щоб скоротити витрати на армію). Решта на службі офіцери і вся армія відчували, що новий уряд ставиться до них зі зневагою.

Незадоволеною була і наполеонівська придворна знать, що, хоча і була прийнята до нового двору, але відчувала там себе скутою. Невдоволення охопило навіть селян, які побоювалися відновлення феодального права, навіть в неповну силу.

Сто днів

Все це дало Наполеону надію знову придбати владу. 1 березня 1815 він висадився на півдні Франції, де був зустрінутий захоплено значною частиною населення - особливо селянами, робітниками, дрібною буржуазією, солдатами і офіцерами. Наполеон I швидко зібрав досить значну армію і рушив на Париж. Його особистий деспотизм був забутий і його вітали як представника революції, що йшов звільнити країну від тиранії Бурбонів. Людовик XVIII біг, і Наполеон знову став імператором, але ненадовго, всього на Сто днів).

22 червня 1815, після поразки при Ватерлоо, Наполеон I знову підписав у Парижі зречення від престолу на користь свого сина і хотів відправитися до Америки, але в дорозі був захоплений англійцями.