10 . Початок Селянської війни 1524 р. В Німеччині.

Селянська війна розпочалася влітку 1524 р. з окремих заворушень, якими влада попервах знехтувала. Восени повстання охопили південь Німеччини. Селяни розправлялися з панами, озброювались і створювали загони, руйнували монастирі, а захоплене майно розподіляли порівну. До повстанців приєднувалися міщани і дрібні рицарі. З їхньою допомогою було розроблено найпопулярнішу серед німецьких селян у роки війни програму під назвою «12 статей». У ній висувалися вимоги скасування особистої залежності селян і десятини, зменшення оброку та панщини. Карати селян повинен був суд, а не пани. Священика для кожного села мала обирати сільська громада. Представники бюргерства і рицарства запропонували «Гейльброннську програму». У ній ставилися вимоги посилення імперської влади, скасування митних зборів усередині країни, запровадження єдиних монет і мір. Селяни мали звільнятися від особистої залежності за викуп у розмірі 20-кратної вартості сплачуваних податків. У здійсненні вимог цієї програми були зацікавлені, перш за все, підприємці, оскільки вона створювала умови для розвитку ринкових відносин. Полум'я селянської війни охопило всю Німеччину. Селянські загони, зазвичай, вели боротьбу в рідних землях. Звільнивши їх від ненависних панів, селяни розходилися по домівках. Коли поспіхом зібрані загони дворянської кінноти перейшли в наступ, ті не змогли виступити проти них організовано. Розгубленість серед селян посилилася після того, як Лютер гнівно засудив повсталих і закликав їх скласти зброю. Він проголосив, що особиста залежність селян не суперечить Святому Письму, а тому виступати проти неї — гріх. Томас Мюнцер від початку боротьби був разом із повсталими й особисто очолив повстання в Тюрингії (центральна Німеччина). Для придушення повстання німецькі князі зібрали велике, добре озброєне військо з дворянської кінноти і найманців. У травні 1525 р. біля міста Франкенгаузен повстанців було розгромлено. Із 8-тисячного селянського війська 5 тис. загинули. Поранений Томас Мюнцер потрапив у полон і після жорстоких тортур разом із 92 прибічниками був страчений. Приблизно тоді ж було придушено повстання і в південній Німеччині. Коли селяни дізналися про поразку поблизу Франкенгаузена, багато з них відмовились битися. Хоча в окремих районах виступи тривали до середини 1526 p., селянська війна закінчилася поразкою. По всій Німеччині чинилися розправи з повсталими: кількість загиблих і страчених у селянській війні в Німеччині перевищила 100 тис. осіб. 

11 Програмні вимоги повсталих: «12 статтей», «Статейний лист», «Гельбронська програма».

наприкінці 1524 р. або в початку 1525 р. тут з'явилася перша загальна революційна програма - «Статейний лист».

На відміну від всіх інших програм, висунутих в ході Селянської війни, «Статейний лист» не закликав до боротьби за поступки і часткові зміни, а проголошував ідею корінного соціального і політичного перевороту і побудови суспільства на засадах соціальної справедливості. Автори програми зверталися до всіх, в першу чергу, до трудящих, із закликом вступити в християнське об'єднання і почати будувати своє життя на основі служіння «загальної користі», тобто, на основі загального і повного рівності. Господа теж запрошувалися до цього об'єднання, щоб розділити загальну з усім народом долю. Вони повинні були покинути свої замки і палаци, оселитися нарівні з усіма в хатини, працюючи і задовольняючись тим, що їм належить за «божественному праву». В іншому випадку, говорилося в «Статейному листі», вони будуть піддані «світському відлучення», тобто, загального бойкоту, що не залишить їм іншого вибору, як тільки приєднатися до спільного об'єднання або загинути, як «відрізані від тіла члени». Всі замки та монастирі, які служили осередками гноблення і зради, підлягали негайному руйнування. Ідеалом укладачів «Статейних листів» було суспільство повного майнової рівності, у формі демократичної республіки з необмеженим народним суверенітетом. Але «Статейний лист» не став загальною програмою боротьби. Більшість керівників повстання схилялося до переговорів і компромісів. Використовуючи ці настрої, феодали і міські магістрати домагалися угод з ватажками повстання і порізно наносили удари повсталих.

У «12 статтях», особливо у введенні до них, підкреслювалися мирні наміри селян. Перші дві статті вимагали реформи церкви в тому дусі, як її розуміли селяни, - виборності і змінюваності священиків, які повинні були проповідувати «святе... Євангеліє без всякого людського додавання». Ці виборні священики переходили на утримання громади, яка сама збирала і витрачала десятину на церковні та громадські потреби. Десятину з худоби і плодів селяни зовсім відмовлялися платити. Те, що на першому місці в селянській програмі стояли вимоги реформи церкви, свідчить про тісний зв'язок Селянської війни з Реформацією. Стаття 3 вимагала відміни кріпосного права. Так само рішуче селяни наполягали на скасуванні посмертного побору. Інші вимоги носили більш помірний характер: зменшення панщинних і оброчних повинностей, скасування незаконних штрафів, повернення селянам права вільно користуватися общинними угіддями - лісами, луками і водами. В цілому селянська програма не торкалася основні підвалини феодального ладу, селяни домагалися тільки полегшення своєї долі. Однак «12 статей» стосувалися самих злободенних питань селянського життя, вони стали загальною програмою селянства. Але найбільш революційно налаштовані верстви селян вважали «12 статей» тільки мінімальними вимогами; кінцеву мету боротьби вони бачили в здійсненні революційних перетворень в дусі «Статейного письма».

Гейльбронська програма була спрямована проти князів, яких пропонувалося позбавити незалежності і перетворити разом з лицарями в посадових осіб імперії, які перебувають на її утриманні. Природно, що така перспектива могла задовольнити лише розоряє лицарство. Не відкидаючи в принципі станових привілеїв, проект програми вводив загальне для всіх «природне і божеське право» і встановлював равеяство перед законом за скоєні злочини. При цьому передбачалося усунути римське право і вигнати з країни докторів римського права, що служили знаряддям княжого абсолютизму. Автори проекту прагнули забезпечити політичний вплив бюргерства в імперії і пропонували, зокрема, залишити в імперському суді більшість місць (10 з 16) за представниками міст.

Як і в «12 статтях», на першому місці в Гейльброннской програмі стояли вимоги Реформації: виборність пастирів і їх відповідальність перед громадою віруючих за правильну проповідь Євангелія «без всяких людських додавань», позбавлення духовенства світської влади, закриття монастирів і розпуск всіх монаших і духовно -лицарських орденів, секуляризація церковної власності.

В інтересах розвитку торгівлі та підприємництва передбачалося введення єдиної монети, єдиної міри та єдиного ваги, а також ліквідація внутрішніх митних перегородок. Разом з тим встановлювалися заходи з обмеження великого торгово-лихварського капіталу і скасування монополістичних компаній: розмір установчого капіталу не повинен був перевищувати 10 000 гульденів. Для розвитку вільного підприємництва пропонувалося ліквідувати гірську і інші регалії.

Таким чином, ця бюргерська програма намічала ряд буржуазних перетворень і перш за все була спрямована на централізацію Німецької держави. Для свого часу вона була прогресивною. Про її автора Вендель Гіплере Ф. Енгельс писав: «З усіх вождів руху Вендель Гіплер найправильніше розумів існуючий стан речей ... прийшов до передчуттю сучасного буржуазного суспільства».