35 Стабілізаціяфранцузького абсолютизму за Людовіка 14

У 1661 Мазаріні помер. Людовику XIV було тоді 22 роки , Мазаріні при житті зовсім придушував його своїм авторитетом і енергією . Тепер Людовик XIV відразу вийшов на перший план і залишався на авансцені протягом 54 років , так що його особистість в очах дворянських і буржуазних істориків нерідко як би затуляє історію Франції цього періоду , іменованого «століттям Людовика XIV » ( 1661 -1715 ) . Однак головною дійовою особою була не король , а дворянський клас Франції . Після уроків Фронди дворянство прагнуло до посилення диктатури. Двір Людовика XIV дихав ненавистю до пам'яті Фронди . Щоб не перебувати більше в Парижі , в « гнізді заколотів » , двір видалився в споруджений у 18 км від Парижа чудовий місто - палац Версаль. Сам Людовик XIV усе своє довге життя не міг забути тяжких вражень свого отроцтва . Буржуазна історіографія за традицією поділяє правління Людовика XIV на дві принципово несхожі половини: період прогресивної політики , результатом якої було нібито процвітання , і період реакційної політики , результатом якої був занепад ; гранню прийнято вважати 1683-1685 рр. . Насправді ж і внутрішня і зовнішня політика Людовика XIV була в загальному цільною на всьому протязі його царювання. Її головним завданням було втілення в життя дворянської програми централізованої диктатури , більш повне , ніж раніше , здійснення бажань дворянського класу. Після смерті Мазаріні Людовик XIV заявив , що він відтепер « сам буде своїм першим міністром » , і , справді, він на противагу своєму батькові Людовику XIII намагався не випускати владу зі своїх рук. Відтепер придворні змови і аристократичні заколоти не можна було виправдувати тим , що вони спрямовані не проти короля , а проти першого міністра. Але якщо таким шляхом клас феодалів політично більш згуртовувався і на перших порах авторитет монарха піднявся у суспільстві до небувалої висоти , то незабаром виявився і зворотний бік медалі: в особі першого міністра зник громовідвід для політичної критики і народної ненависті . Людовика XIV іменували «великим » і « богоподібним » , але його ж першого з французьких королів стали висміювати і бичувати в нелегальній пресі за всі пороки режиму. Зі старих установ , в якійсь мірі здійснювали зв'язок між дворянською державою і верхівкою буржуазії ще в першій половині XVII в . , Велику роль у Франції грали парламенти як вищі судові палати , що домоглися ряду важливих привілеїв. Протягом 60 -х років Людовик XIV крок за кроком позбавляв парламенти , і насамперед паризький парламент , колишнього політичного становища. У 1668 р. він з'явився в парламент і власноручно вирвав із книги протоколів всі аркуші , що відносяться до періоду Фронди . Саме в цей момент він , за переказами , вимовив свої знамениті слова , звертаючись до парламентських чиновникам : «Ви думали , панове , що держава - це ви ? Держава - це я ». Політичний вплив «людей мантії » було паралізовано . Було скасовано безліч госудавственних посад , що знаходилися у власності вихідців з буржуазії . Людовик XIV відтискував представників буржуазії з деяких зайнятих ними позицій в рядах класу феодалів. Так , наприклад , було анульовано зведення багатьох ротюрье в дворянське звання , а також вироблено розслідування на місцях законності всіх феодальних титулів і прав , бо ротюрье нерідко просто присвоювали їх собі явочним порядком . У зв'язку із загальним тиском на верхи третього стану стоїть і наступ на « фінансистів ». У 1661 р. Людовик XIV наказав заарештувати сюрінтенданта фінансів Фуке . Слідство розкрило гігантські розкрадання державних коштів. Слідом за Фуке на лаву підсудних і в Бастилію потрапило безліч пов'язаних з ним великих і дрібних « фінансистів ». За словами одного сучасника , це грандіозне « вижимання губок » дало можливість не тільки покрити державний борг , але ще і набити королівські скрині . Крім того , були довільно анульовані деякі державні борги , знижені відсотки за державними позиками . Такого роду заходи , зрозуміло , спочатку значно збільшили фінансові ресурси держави та її міць , але зрештою підірвали кредит з боку буржуазії.