25. Проаналізуйте аналітичну теорію культури к.Г. Юнга

К. Юнг (1876-1961) - представник психоаналітичного напрямку у вивченні культур. Його аналітичний спосіб дослідження культур відрізняється від концепції Фрейда двома основними рисами: відмовою від пансексуализма і розробкою змісту поняття «колективне несвідоме». Вклад К. Юнга у вивчення культури більш різноманітний і значний у порівнянні з іншими психоаналітиками культури. Основні теми, найбільш розроблені в аналітичній теорії К. Юнга, - це проблема співвідношення мислення та культури, шляхи розвитку культур на Заході і Сході, роль біологічно успадкованого і культурно-історичного в житті народів і, звичайно, аналіз містичних явищ в культурі, з'ясування значення міфів, казок, переказів, сновидінь. Образ культури у К. Юнга в цілому більш ірраціональний і містичний, ніж, наприклад, у Е. Тайлора або у Б.Малиновського. К. Юнг критично налаштований по відношенню до детермінізму XIX в.; Предметом його досліджень нерідко стають випадкові події, які не отримали жодного пояснення в науці. У полі його зору знаходиться не тільки логіка, а й інтуїція. Вивчення інтелекту як культурного феномена доповнюється прагненням зрозуміти глибинні почуття людини і людства. За образним висловом одного сучасника, К. Юнг - «пророк, який зумів стримати всеохоплюючий натиск раціоналізму і довший людині мужність знову знайти свою душу». Самому Юнгом належить цікаве висловлювання про те, що людина без міфології стає продуктом статістікі1. Інтерес до містичних аспектам культури проявився у Юнга під час навчання в Базельському університеті на медичному факультеті. Не випадковим був вибір теми докторської дисертації «Про психології та патології так званих окультних феноменів» (1902) - його перша самостійної роботи, в якій він намагався сформулювати свій власний погляд на цю проблему. Він порівнював в ній стан медіумічного трансу, галюцинації та затьмарення розуму. К. Юнг відзначав наявність подібних станів у пророків, поетів, засновників релігійних рухів і у хворих людей. На його думку, у пророків, поетів та інших видатних людей до їх власного голосу приєднується другий, що йде як би з глибин свідомості. Свідомість творців (на відміну від свідомості хворих) може оволодівати змістом, що йде зі схованок підсвідомості, і надавати йому релігійну або художню форму. У видатних людей є інтуїція, «далеко перевершує свідомий розум». Вони вловлюють якісь «праформи». Ці «праформи» спливають у нашій свідомості спонтанно і мають здатність впливати на наш внутрішній світ. Згодом ці «праформи» були названі «колективним несвідомим». Стан же трансу Юнг характеризував як специфічне єдність раціонального та ірраціонального, що володіє здатністю інтуїтивного прозріння й осяяння, яке зближує його з міфологічним мисленням. Саме такі погляди на несвідоме склалися у Юнга до моменту співпраці з Фрейдом, що тривав з 1907 по 1913 р. Після 1913 Юнг розірвав відносини з Фрейдом і став самостійно розробляти аналітичну психологію - своєрідний варіант культурології. Багато в чому слідуючи в психотерапевтичної практиці Фрейду, К. Юнг істотно розходився з ним у розумінні культури. Ще раз підкреслимо істотні відмінності теорії К. Юнга від класичного психоаналізу культури. Це неприйняття пансексуализма Фрейда та еротичної інтерпретації всіх явищ культури, модифікована структура особистості і поняття «колективного несвідомого» поряд з «індивідуальним несвідомим». І, мабуть, найсуттєвіша відмінність від Фрейда в аналізі культури: у Фрейда культура включена в Над-Я, що стоїть у опозиції до Воно (вмістилище несвідомого); у К. Юнга свідоме і несвідоме доповнюють один одного. Більше того, обидва вони є джерело культури. Полем дослідження для К. Юнга були різноманітні феномени культури. Він не замикався в рамках клінічного методу як основного засобу аналізу, зумовлює і об'єкти вивчення. Предметом його вивчення були література (Шиллер, Ніцше), філософія (антична, елліністична), міфологія і релігія (східні вірування), історія культури, а також екзотичні ритуали і містичні аспекти культури. У 20-ті роки знання Юнга про культури були доповнені в процесі детального ознайомлення з традиційними культурами Африки, індіанців племені пуебло США і трохи пізніше з культурою Індії. Будучи творцем оригінальної теорії психологічних типів мислення (екстра-та інтровертів) і аналізу культур у світлі цього поділу («Психологічні типи», 1921), К. Юнг дуже скептично ставився до трактування «первісного мислення» Л.Леви-Брюлем. Цим ставленням перейнято невелике есе «Первісна людина», частково засноване на власному польовому досвіді К. Юнга. К. Юнг приділив значне місце аналізу проблеми «Мислення і культура». Цьому питанню присвячені роботи «Психологія і релігія» та «Психологія і Схід». Відповідно до його поглядів, є два типи мислення - логічне й інтуїтивне. Першому віддавала пріоритет європейська (західна) культурна традиція. У розвитку цього типу мислення К. Юнг вирішальну роль відводив такому феномену культури середньовічної Європи, як схоластика, який підготував категоріальний апарат наукі1. У традиційних суспільствах логічне мислення розвинене слабше. Тут (в тому числі в країнах Сходу та Індії) мислення здійснюється не в словесних міркуваннях, як цьому навчають у Європі, а у вигляді потоку образів. Якщо Європа йшла шляхом розвитку екстравертна мислення, зверненого у поза, на зовнішній світ, то, наприклад, Індія є культурою интровертного мислення, спрямованого всередину свідомості, призначеного на пристосування до колективного несвідомого. Інтуїтивне мислення непродуктивно для розвитку сучасної індустріальної культури, але воно незамінне для творчості, міфології, релігії. На думку К. Юнга, интровертное мислення необхідно людині, бо воно встановлює баланс між свідомістю і колективним несвідомим. Згідно з положеннями його теорії, людська психіка являє собою цілісне (рівноважний) динамічна єдність свідомих і несвідомих процесів. У традиційних культурах високо цінують досвід сновидінь, бачень, галюцинацій і ритуалів з екстатичної складової. Вони дають можливість вступити в контакт з «колективним несвідомим» і утримувати рівновагу свідомого і несвідомого. За відсутності такого интровертного досвіду архетипічні образи в найпримітивніших формах можуть вторгнуться в свідомість народів, так як «душа народу є лише дещо складніша структура, ніж душа індивіда». Саме проривом архетипів К. Юнг пояснював криза європейської культури в 20-30-х роках, «занепад Європи», що виразився насамперед у приході нацистів до влади і другій світовій війні. К. Юнг вважав це закономірним наслідком розвитку європейської культури, її технічного прогресу в оволодінні світом за допомогою вдосконалення технології та занепаду символічного знання. Особливу роль в «расколдованіем» світу К. Юнг відводив протестантизму, що передбачила крах християнства. К. Юнг увійшов в історію науки також вивченням більш камерних культурних феноменів, зокрема аналізом особливостей змісту сновидінь, пошуком в них архетипического сенсу, дослідження випадкових збігів одномоментних подій, не пов'язаних один з одним. (Наприклад, смерть родича і одночасно тривожний сон; збіги подій у близнюків, тривалий час не мали контактів один з одним; прояв сверхінтуіціі, як це було зі шведським філософом Сведенборгом, котрий відчув на великій відстані пожежа у себе в будинку) К. Юнг пояснював це синхронністю і пов'язував з архетипами, виявлялися одночасно ментально і фізично. Вони дають людині доступ до абсолютного знання. Протягом тривалого часу К. Юнг вивчав важкозрозумілі явища, що відбуваються з людиною, що знаходиться в трансі. У стані трансу людина проявляє здібності і демонструє знання, відсутні в нього в звичайному стані. На подібні факти вказував ще Е. Тайлор в «Первісної культурі». К. Юнг описував події, що трапилися з його далекою родичкою. У трансі вона розмовляла мовою, якої не знала, і детальним чином виклала концепцію гностиків-Валентиніан II в. Дані факти, належать реальності самих різних культур, можна пояснити, лише вдавшись до концепції архетипів Юнга, як контакт з колективним несвідомим. Аналітична концепція культури К. Юнга є оригінальною теорією культур, не в усьому прийнятої прихильниками ортодоксальної науки. Багато в чому вона служить пошукам універсального сенсу історії у взаємодії культур. Найважливішим її положенням було розкриття категорії «колективного несвідомого» як наследуемой структури психічного, що розвивалася протягом сотень тисяч років. Колективне несвідоме являє собою «сукупність архетипів, є осадом усього, що було пережито людством, аж до його найтемніших почав. Але не мертвим осадом, а живою системою реакцій і диспозицій, яка невидимим, а тому і дієвим чином визначає індивідуальне життя ». Колись це було названо «найбільш революційною ідеєю» в науках про культуру і людину в XX в. Століття закінчується, але поки ніяких висновків з ідей К. Юнга і їх розробки не було зроблено. 

28. Висвітліть психоаналітичне дослідження культур Г.Рохейма та значення його доробку.

Г.РоХЕЙМ (1891 -1953) поєднував клінічні дослідження (він був лікарем-психіатром) з вивченням особливостей різних культур. При ϶ᴛᴏм він проводив різноманітні польові дослідження серед аборигенів Центральної Австралії, на острові Норманбі (Меланезия), в Африці і південному заході США.

Варто відзначити, що основні його праці - "Австралійський тотемізм" (1925), "Походження і функції культури" (1943) і "Психоаналіз і антропологія" (1950). Г.Рохейм послідовно застосовував принципи, розроблені З. Фрейдом у роботі "Тотем і табу", до інтерпретації конкретного етнографічного матеріалу. Практично вся міфологія аборигенів, різноманітні ритуали отримали у Г.Рохейма пояснення у світлі великого доісторичного конфлікту батька і синів, придушення потягу до матері. Його аналіз являє собою приклад тотального психоаналізу культури. В якості ілюстрації звернемося до його книзі "Австралійський тотемізм". Всі предмети, обряди дії, по Рохейма, мають сексуальний зміст. Тотемические сховища чуринг (предмети релігійного культу) племені араіда є символи людського ембріона і в той же час символи чоловічого статевого органу. Окремі деталі обрядів "інті-чіута" (розмноження тотемических тварин) - натирання чурінги жиром, тертя чурингу каменю, ритуальне здригання при здійсненні обрядів - сприймаються Г.Рохеймом як прояв сексуальної символіки. Навіть у вогні він убачав еротичний зміст. Могила, на його думку, символізує материнське лоно і т. Д.

Більш цікавою і значущою для культурології представляється загальнотеоретична концепція культури Г.Рохейма. Культура, на його думку, ϶ᴛᴏ сукупність того, що в суспільстві перевищує тваринний рівень. При ϶ᴛᴏм вся культура заснована на Ерос, понимаемом насамперед як інстинкт розмноження і статевого потягу. У людини він приймає особливі форми. Це пов'язано з тим, що у людини тривалий дитинство, "продовжений період незрілості". У тривалому періоді дитинства Г.Рохейм бачив ключ до розуміння культури. Людині після народження чекає тривалий період навчання. Створення людиною закладів культури обумовлено саме даною обставиною.

На думку Г.Рохейма, істотний відбиток на культуру накладає потреба дитини з самого народження в захисті і заступництві і задоволенні "бажання бути коханим". Згодом це положення одержало вираження в понятті "прихильність" - ключовому в сучасному психобіологічний аналізі культур.

Г.Рохейм послідовно реалізував принцип сублімації при побудові теорії культури. Це він здійснив у розділі "Сублімація і культура" книги "Походження і функції культури". Сублімація, трансформація імпульсів, інстинктів - ϶ᴛᴏ головна сила, яка породжує всі види культурної діяльності: науку, літературу, мистецтво і навіть технічні винаходи. Сублімації піддаються ті ж несвідомі потяги, кᴏᴛᴏᴩие викликають неврози. Але якщо неврози ізолюють особистість, то сублімація з'єднує людей, творить щось нове для розвитку культури. Культура в цілому, відзначає Г.Рохейм, "є система психічної захисту" (4) від напруженості і деструктивних сил.

На закінчення розгляду концепції Г.Рохейма слід зауважити, що він - автор декількох ідей-гіпотез, згодом реалізованих в антропології. Зокрема, припущення про те, що ембріон в процесі утробного розвитку - вже суб'єкт некᴏᴛᴏᴩих сприймань, відчуттів, тобто особистість дитини починає формуватися під час вагітності матері. Антрополог-психоаналітик вважав також, що в майбутньому в науках про культуру зросте роль досліджень співтовариств приматів як вихідної точки в аналізі походження культури. Його передбачення справдилося - в даний час існує ςᴏᴏᴛʙᴇᴛςᴛʙующее напрямок порівняльного аналізу (світу антропоїдів і культури) в ϶ᴛᴏлогіческом підході до дослідження культур.