Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
відповіді.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
267 Кб
Скачать
☆

32. Охарактеризуйте марксистську культурологію

Марксистське вчення створювалося протягом приблизно одного десятиліття - з кінця 30-х до кінця 40-х років XIX ст.

Карл Маркс був видатним соціологом та економістом, однак проблеми філософського й культурологічного змісту займають досить вагоме місце в його творчій спадщині. К. Маркс народився в 1818 р. у м. Трирі (Рейнська провінція). Після гімназії навчався в університеті на юридичному факультеті, спочатку в Бонні, а потім у Берліні. Уже в студентські роки звернувся до вивчення й аналізу суспільно-політичних та економічних проблем.

Фрідріх Енгельс так само, як і К. Маркс, був уродженцем розвинутої економічно Рейнської провінції тодішньої Німеччини. Енгельс народився в 1820 р. у м. Бармені в сім'ї текстильного фабриканта. Він не здобув всебічної освіти й був змушений займатися комерцією. У цих умовах самоосвіта була для нього єдино можливою.

В історичному процесі формування філософії марксизму необхідно виділити дві основні стадії: 1) перехід К. Маркса й Ф. Енгельса до матеріалістичного підходу та комуністичних поглядів, який завершився до початку 1844 р.; 2) період розробки основних положень марксизму, створення творів зрілого марксизму.

У становленні й наступному розвиткові людства та його культури визначну роль відіграла праця. Ця ідея - найважливіша в марксизмі. Створюючи й розвиваючи людину, праця, матеріальне виробництво, разом з тим, поглинають усі її сили, увесь її час, поневолюють її, приводять до виникнення приватної власності, експлуатації, класів. Це, за термінологією Маркса, "відчужена праця", тобто така діяльність людини, яка, будучи найважливішим вираженням її людської сутності, е водночас далекою силою, що її поневолює, проявляється в пануванні продукту праці над його виробником. Розвиток виробництва в умовах капіталізму створює, на думку Маркса, матеріальні передумови для знищення "відчуженої праці", тобто для подолання взаємовиключної протилежності між працею й насолодою, працею і всебічним розвитком людської особистості. Головна умова подолання відчуження - знищення приватної власності на засоби виробництва. Шляхом усунення відчуження продуктів праці й самої трудової діяльності людей створюється основа для ліквідації відчуження й у духовному житті суспільства. А це і є, за Марксом, комуністичним перетворенням соціокультурних відносин.

Питання про роль матеріального виробництва в розвитку суспільства й культури докладно досліджене К. Марксом у "Німецькій ідеології". Тут же він сформулював базові для марксистського вчення поняття продуктивних сил і виробничих відносин, висловив класичні для марксизму положення про класову боротьбу як закономірне явище, зумовлене приватновласницькими виробничими відносинами, вказав на закономірність соціальних революцій і неминучість, на його думку, переходу до безкласового суспільства через комуністичну революцію.

К. Маркс і Ф. Енгельс наполягали на тому, що духовне життя суспільства, його культура, ідеї, які панують у цьому суспільстві, є наслідком панування певного класу, того класу, якому належать засоби виробництва. Подібній закономірності підпорядкований і такий соціальний інститут, як держава. Незалежно від форм правління (монархія, парламентська республіка і т. д.) держава, за твердженням Маркса, завжди є політичною диктатурою того класу, який панує економічно (володіє засобами виробництва).

У цілому людська культура розумілася К. Марксом як діяльність. Ця діяльність єдина в різноманітті її виявів, вона утверджує людське начало у світі. При цьому сутність людини та культури визначається соціальністю й економічними факторами (виробничими відносинами). Реальна основа всього різноманіття форм людської діяльності - це, за Марксом, виробництво матеріальних благ, розвиток якого визначає всі інші сторони суспільного життя. Будь-який вияв життя індивіда самого по собі у всій його неповторності й унікальності, індивіда як особливого роду культурної реальності для Маркса практично не існує. У цьому специфіка його поглядів. Принципове значення має, за Марксом, не особистісне, індивідуальне, а соціальне, суспільне начало людської життєдіяльності.

Релігія, з погляду К. Маркса, також не є органічною, невід'ємною частиною культури. Вона - атрибут суспільства, заснованого на експлуатації та гнобленні, продукт нерозвиненості як людської свідомості, так і соціального ладу в цілому. В інтерпретації К. Маркса релігія стала "опіумом для народу", "подихом пригнобленої тварини", "серцем безсердечного світу" - ілюзорною свідомістю людини, яка пригноблена й не може адекватно вирішити свої проблеми в умовах земної реальності. У майбутньому досконалому суспільстві, де вирішаться основні проблеми людського буття, релігійна свідомість буде переборена, релігійні культи перестануть існувати. У цьому суспільстві, на думку Маркса, немає місця релігії як такій.

Отже, К. Маркс сформулював матеріалістичне розуміння суспільства й історії. У розвитку всіх сторін людського життя, за Марксом, визначальну роль відіграє суспільне виробництво (економічні відносини).

У першому томі "Капіталу" К. Маркс розглянув основні характеристики праці як специфічної людської діяльності, що відрізняє людину від інших тварин і формує природні умови існування людського суспільства. Тваринам, підкреслював Маркс, властиві інстинктивні форми праці, людину ж відрізняє від них насамперед виготовлення знарядь праці. її трудова діяльність має, отже, свідомий і доцільний характер. Знаряддя праці - це головний показник рівня розвитку матеріального виробництва. "Економічні епохи, - писав К. Маркс, - різняться не тим, що виробляється, а тим, як виробляється, якими засобами праці".

Таким чином, К. Маркс розумів виробництво не просто як необхідну умову людського життя, а як визначальну основу всіх форм громадського життя та її розвитку. Із цього погляду величезного значення набуло поняття "виробничі відносини", яке є найважливішою категорією марксизму.

За своєю природою виробництво є суспільним процесом. Для того, щоб виробляти, люди вступають у певні, незалежні від їхньої волі й свідомості, суспільні відносини, які відповідають рівню розвитку продуктивних сил суспільства. І так само, як продуктивні сили, будучи результатом праці попередніх поколінь, не залежні від кожного покоління, так і виробничі відносини не обираються людьми своєю волею, а об'єктивно необхідні. Продуктивні сили становлять зміст процесу суспільного виробництва, виробничі відносини - його необхідну форму.

Вивчення розвитку суспільно-економічних формацій і закономірностей переходу від одного способу виробництва до іншого приводить К. Маркса до обґрунтування одного з найважливіших положень його вчення, яке було назване законом відповідності виробничих відносин рівню й характеру продуктивних сил. Цей закон, за Марксом, розкриває визначальну роль продуктивних сил, тобто залежність виробничих відносин від рівня розвитку продуктивних сил. Але оскільки виробництво безперервно розвивається, прогресує, то розвиток продуктивних сил неминуче вступає в суперечність із виробничими відносинами, що склалися на попередній стадії їх розвитку. Ця суперечність в умовах класового антагоністичного суспільства неминуче переростає в конфлікт, тому що, згідно з марксизмом, панівний клас прагне зберегти застарілі виробничі відносини, які становлять економічну основу його політичного панування. Це й приводить до революції, що утверджує нові виробничі відносини, які відповідають новим продуктивним силам.

Таким чином, згідно із класичним марксизмом, закон відповідності виробничих відносин продуктивним силам виявляє рушійні сили суспільного розвитку. З усієї сукупності суспільних відносин виробничі відносини є первісними, основними, вони визначають усі інші зв'язки між людьми, зокрема й культуру. Сукупність виробничих відносин К. Маркс і Ф. Енгельс характеризують як економічну структуру суспільства. Остання визначає його політичні, ідеологічні (тобто культурні в цілому) установки і панівні погляди. Виробничі відносини досліджуються в марксизмі як форма розвитку продуктивних сил і як основа, базис розвитку політичного й ідеологічного життя суспільства.

Це положення про двоїсту роль виробничих відносин, або про органічний, внутрішній зв'язок усіх сторін громадського життя (культури) з розвитком суспільного виробництва та його формою, є одним із центральних у марксизмі. Зважаючи на нього, основоположники марксизму сформулювали поняття суспільно-економічної формації, способу виробництва, закономірності класової боротьби, соціальних революцій тощо. Виробничі відносини, або економічна основа суспільства, отримали в марксизмі назву базису, а вже згадані політичні, правові, моральні (тобто в цілому духовні, культурні) основи людської життєдіяльності названі надбудовою. Категорії базису й надбудови необхідні для вичленовування основного й другорядного у всій будові суспільного буття. Основною в аналізі суспільного буття є теорія суспільно-економічної формації, під якою мається на увазі історично визначений тип суспільства, вихідна схема його матеріальних і духовних структур. До неї органічно входять соціально-економічні відносини й різні форми суспільної свідомості (філософія, наука, релігія та ін.). Основою суспільно-економічної формації є виробничі відносини, що залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Специфіка суспільно-економічних формацій є визначальним фактором розвитку культури в тій чи іншій формації. Формації можна вважати також вихідними моделями, типами культури в її всесвітньо-історичному розрізі. Основою специфіки культур є тип матеріального виробництва.

34. Проаналізуйте витлумачення марксистської концепції культури: від історії цивілізації до історії культури. Поясніть значення поняття «вільний час» як простір культури у розумінні К. Маркса.

Значного поширення набула марксистська концепція культури. ЇЇ' основоположниками були К. Маркс (1818—1883) і Ф. Енгельс (1820— 1895). Вона ґрунтується на принципі, що визначальним у походженні і розвитку культури є матеріально-перетворююча суспільна діяльність людей, яка спрямована перш за все на задоволення матеріальних потреб, а також на формування висококультурної людини як суспільного суб'єкта діяльності. В системі культури марксизм виділяє два рівні: матеріальну і духовну культури. Особливістю матеріальної є те, що вона не рівнозначна виробництву і матеріально-перетворюючій Діяльності людей. Матеріальна культура характеризує діяльність людей з точки зору її впливу на розвиток людини, виявлення того, в якщо мірі ця діяльність сприяє розвиткові обдарувань і творчих здібностей особи, наскільки вона реалізує її сутнісні сили, сприяє вдосконаленню людини. Духовна культура спрямована на перетворення духовного світу людини і його соціального буття, її цінності існують колише в опредмеченій .формі, але й в різних видах діяльності, що иван з процесом духовного виробництва (гра актора на сцені або в кіно, лекція викладача вузу або урок вчителя в школі, діяльність художника або письменника і т.д.). Для духовних цінностей властива довговічність існування. Матеріальні цінності обумовлені рівнем задоволення потреб (скажімо, потреба в їжі, одязі, побутових умовах і т.ін.). В духовній сфері, наприклад, насичення знаннями, естетичними цінностями не знає ніяких меж. Безмежність споживання духовних цінностей обумовлена перш за все пізнавальною, моральною, естетичною, творчою діяльністю людей. Перше місце в духовній культурі посідає творча діяльність.

Згідно з марксистською концепцією поділ культури на матеріальну і духовну має умовний характер, оскільки між ними існує діалектичний взаємозв'язок. Вони активно взаємодіють між собою; в епоху науково-технічної революції їх інтеграція значно посилилась. З одного боку, зросла роль матеріальної культури в духовному житті суспільства в особі засобів масової інформації і пропаганди, а з другого — через виробничу естетику, розвиток культури виробництва, перетворення науки в безпосередню виробничу силу тощо. На межі матеріальної і духовної культур виникають такі соціальні явища (архітектура, дизайн, наукові дослідження, виробниче навчання і т .ін.), які одночасно є матеріальними і духовними. Все це — свідчення цілісності й системності культури.

Особливістю марксистської концепції є те, що вона ґрунтується на принципі формаційного підходу до аналізу культури. К. Маркс і Ф. Енгельс історію суспільства ділили на три великі формації, яким, у свою чергу, відповідали "три великі форми поневолення": рабство, кріпосництво і наймана праця. Ф. Енгельс у своїй праці "Походження сім'ї, приватної власності і держави" писав, що суперечності докапіталістичного суспільства були приховані становим розшаруванням, релігійними і політичними ілюзіями. К. Маркс підкреслював, що "історія культури в цьому випадку повністю являється історією релігій і держави". Капіталістична епоха, якою керує нестримне прагнення до наживи, розірвала старі зв'язки між людьми. "У крижаній воді егоїстичного розрахунку, — підкреслюється в "Маніфесті Комуністичної партії", — втопила вона священний трепет релігійного екстазу, рицарського ентузіазму, міщанської сентиментальності". Подальше зростання продуктивних сил суспільства неминуче призвело до того, що приватна власність стала перешкодою для розвитку суспільного виробництва. Вона "неминуче породжує варварство всередині капіталістичної цивілізації". Вихід з такої ситуації класики марксизму бачили у соціалістичній революції, яка повинна знищити приватну власність на засоби виробництва, а отже — усунути антагонізм класів і побудувати новий тип культури, створити "асоціацію" вільних громадян, себто "комунізм" — стрибок з "царства необхідності в царство свободи". Це якісно нове суспільство, справжня висока цивілізація з відповідно розвинутою культурою. Саме з комунізму, на думку класиків марксизму, розпочнеться справжня історія суспільства та його культури.

Послідовників та інтерпретаторів марксизму не бракувало. Кожен з них брав із праць основоположників те, що було йому ближче до душі, доповнював своїми міркуваннями і вважав це справжнім марксизмом. Серед марксистів різних напрямків кінця XIX – початку XX ст. найбільш помітною фігурою був В. Ленін (1870-1924). Його вклад у теорію і практику марксизму настільки значний і своєрідний, що можна говорити про ленінський варіант цього вчення. Ленін доповнив марксизм ученням про імперіалізм як вищу стадію капіталізму, змінивши загальну історіософську логіку своїх попередників, висунув ідею перемоги соціалізму в одній окремо взятій країні, де ланка капіталізму найслабша, добачивши таку ланку в Росії; розробив теорію держави диктатури пролетаріату як держави перехідного періоду на шляху будівництва соціалізму і комунізму. В галузі теорії культури, виходячи з ідеї класової боротьби, висунув учення про дві культури в кожній національній культурі досоціалістичного суспільства – культуру пануючих експлуататорських класів і культуру експлуатованих народних мас, звідки випливало, що соціалістична культура бере собі зі старої лише соціалістичні елементи, відкидаючи решту як ворожу новому суспільному ладові. Ці ідеї й були реалізовані в ідеології і практиці Пролеткульту. Однак, переконавшись, що Пролеткульт, сповідуючи принцип класовості, пропагує нігілізм у ставленні до минулої культури і, по суті, освячує вандалізм, Ленін переглядає свою концепцію культури, піддає гострій критиці Пролеткульт і в праці «Завдання Спілок молоді» висуває ідею про необхідність кожному комуністові засвоїти всю суму знань, яку виробило людство, ставить завдання провести в пореволюційній Росії врешті-решт культурну революцію. Ленін визнає необхідність зміни «усієї нашої точки зору на соціалізм», фактично відмовляючись від попередніх теоретичних постулатів, і формулює ідею госпрозрахункового соціалізму та його культури. Отже, ленінська концепція культури не є такою простою схемою, як це видавалось у радянській науці ще зі сталінських часів, а має свою складну логіку розвитку.

Останні ленінські праці були вимушеним і запізнілим визнанням помилковості обраного шляху тероризму, який базувався на ідеї непримиренної класової боротьби. Однак цієї помилковості не визнали інші лідери більшовизму. До чого це привело в економічному, соціальному та культурному плані, добре відомо.

Під вільним часом К. Маркс розумів, що час, який необхідно людині «...для освіти, для інтелектуального розвитку, для виконання соціальних функцій, для товариського спілкування, для вільної гри фізичних і інтелектуальних сил...» (Маркс К., Енгельс Ф. Соч., т. 23, с. 274). Величину і характер використання вільного часу він розглядав у як критерій розвитку особистості і підкреслював, що вільний час - «час, яким можна розташовувати, є саме багатство» (Там же, т. 26, ч. 3, с. 265). Маркс К. поділяв загальний обсяг вільного часу на дві як би самостійні частини: дозвілля і час для більш піднесеної діяльності. При змістовному дозвіллі

(розваги, спілкування, гра, активний відпочинок, спорт і т. п.) людина відновлює фізичні сили і психічну енергію, які щодня поглинаються працею та іншими невідкладними заняттями. Більш піднесена діяльність у сфері вільного часу безпосередньо пов'язана з вдосконаленням особистості, розкриттям і розвитком здібностей і обдарувань, якими володіє кожна людина. До неї відносять такі види занять, як навчання, самоосвіта, громадська діяльність, технічне і художня творчість, читання і т. п. Отже, якщо кожна людина буде розумно використовувати свій вільний час, то воно перетвориться в справжнє багатство, допоможе йому стати високоосвіченої, висококультурної і фізично досконалою особистістю

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]