4. Охарактеризуйте еволюціонізм як парадигму культурного розвитку. Проаналізуйте витоки еволюціоністської теорії в культурології. У чому сутність ідей запропонованих л.Г. Морганом?

Еволюціоністська культурологічна парадигма зробила значний внесок у розуміння природи людини, осягнення феномена культури, її функцій та закономірностей розвитку. Завдяки дослідженням учених-еволюиіоністів людська культура набула цілісного вигляду, була впорядкована і систематизована. Проте саме ця впорядкованість, яка в деяких теоріях набула самоцільного значення, становила найвразливіше місце еволюціонізму. Адже чим більшою ставала впорядкованість, тим більше схематизувалося розуміння культурних процесів.

Еволюціоністи наголошують на єдності людського роду і, як наслідок цього, на спільності світових культур при всій багатоманітності їх форм. В еволюціоністських концепціях культури привертає увагу думка, що всі народи на однакових стадіях свого розвитку мають подібні потреби і для задоволення цих потреб створюють подібні або трохи відмінні одна від одної форми культурного життя. Виходячи з вивчення історії первісного суспільства, еволюціоністи переконували, що розвиток людства проходив прямолінійно, від простого до складного, породжував універсальні стадії, властиві всім людям. Людство однорідне за природою, лише перебуває на різних ступенях розвитку культури. Поки народи живуть окремо один від одного, кожний з них самостійно створює відповідні засоби реалізації культурних потреб, а з виникненням контактів між країнами виникає обмін досягненнями культури. Отже, єдність людської психіки зумовлює розуміння і засвоєння культурних цінностей.

Певний інтерес для дослідників культури становить періодизація історично-культурного процесу, запропонована Л. Морганом, у розвитку суспільства він вирізняє три періоди: дикість, варварство і цивілізацію.

5/Охарактеризуйте концепцію культури е. Тайлора та її критику. Проаналізуйте вчення про пережитки як складову його концепції

Англійський історик Едвард Тайлор (1832 – 1917 рр.) в працях „Первісна культура” (1871 р.), „Антропологія. Вступ до вивчення людини і цивілізації” (1881 р.) прагнув дослідити на основі зібраних ним матеріалів з життя відсталих („варварських”, диких) народів загальних закономірностей еволюції. На його думку, така еволюція складає сутність історичного процесу, оскільки основана виключно на об’єктивних законах розвитку. Поступ людства йде від варварства до цивілізації. Заслуга Е. Тайлора полягає в тому, що він відкрив повторювальність в явищах культури, застосував прийом типологічних порівнянь, який в подальшому увійшов як елемент в порівняльно-історичний метод.

Е. Тайлор більше уваги приділяв дослідженню духовної культури і одним з перших запропонував визначення культури як сукупності духовних явищ (знань, вірувань, мистецтва, моралі, звичаїв, засвоєних людиною певної спільноти). Він один з перших почав розглядати релігію як феномен, що розвивається. Його праця „Первісна культура” по суті уся була присвячена питанням виникненню та розвитку релігії. Важливим внеском Е. Тайлора в антропологію стало дослідження феномену „первісного анімізму”, як вихідної форми релігії.

Чому Е. Тайлор трактує культуру виключно як духовне явище? Охарактеризуйте анімістичну концепцію походження релігії. Чи погоджуєтеся Ви із твердженням «анімізм – це мінімум релігії»?

Тайлор розробив ">анимистическую" теорію походження релігії. Релігійні вірування дикунів, які вважалися перед ним "жалюгідним змішуванням різних дурниць, які мають нічого спільного з розвиненими світовими релігіями",Тайлор запропонував розглядати, як першу і необхідну щабель їх розвитку.

За часів Тайлора деякі вчені думали, що релігія виникла з страху дикуна перед силами природи. Не зовнішня природа, а сама психіка з її потребами є, по Тайлору, джерелом релігійних вірувань. Людина потребує пояснень незрозумілих йому явищ, як-от сон, непритомність, смерть, сновидіння, відлуння, тінь, пересування сонця й місяці. Найпростішим і задовільним поясненням була, поТайлору, ідея душі, тобто. знайомого кожній людині інтуїтивного відчуття своєї присутності у світі, володіння своїм тілом, здібності впливати на зовнішні предмети. Перша причина перетворення фактів повсякденного досвіду і міф і релігію – одухотворення природи, спочатку її частин, та був і її повністю, уособлення природи у вигляді єдиного Бога.

>Одушевление природи Тайлор називає анімізмом. Еволюція анімістичних вірувань під час історії приводить до формування розвинених релігій, кожна з яких пов'язана з тим або іншим суб'єктам природним і культурним оточенням. Спостерігаючи, що душа може залишати тіло уві сні чи непритомності, люди дійшли висновку про можливість переселення душ. Сновидіння були поштовхом до розробки поглядів на потойбічному світі.

>Эволюционизм Тайлора можна охарактеризувати як і основному емпіричний. Він зібрав чимало фактів, цікаво їх інтерпретував, але з сформулював чітко свою теорію, яка виводилася з невеличкого числа елементарних міркувань. Не дивно, що чимало учніТайлора виявилися серед його критиків.

Спілкування людину, як з душами, і коїться з іншими духами стає чіткіше і яскравіше виражений там, де їх ясно видаються його почуттям в снах і візіях. Переконання, такі привиди – справжні особисті духи,внушаемое і підтримуване прямим свідченням зору, дотику і слуху, має бути, природно, надто розповсюджених у філософії дикунів. Навіть в більш цивілізованих народів воно довго і протистояло нападам пізніших наукових теорій. Ми говоримо про віру в суккубів і інкубів, в будинкових і кікімор, духів чоловічого й основою жіночого статі, котрі за ночам відвідують чоловіків і жінок.

Розгляд релігії світу вивчення поглядів на божество в різних племен дає можливість, користуючись старовинними термінами, висловити загальну пануючу навчання у теології. Людина нерідко приписує своїм божествам людський образ, людську пристрасть; людську природу, що ми можемо назвати божествоантропоморфитом,антропопатитом і навітьантропофизитом. Такий стан релігійної думки, настільки поширена, одна із кращих підтверджень запропонованої нами теорії розвитку анімізму. Теорія ця, через яку уявлення про людської душі – джерело поглядів на дусі добросусідства та божестві взагалі, підтверджується тому фактом, що людським душам приписується здатність звертатися до добрих чи злих духів та навіть підніматися до ступеня божества. Розглядаючи характері і сутність великих політеїстичних богів, яким приписується найбільш велика діяльність у Всесвіті, побачимо, що це могутні божества сформовані на зразок людської душі. Ми побачимо, що й почуттями симпатії, їх характері і звички, їх воля і дії, навіть найбільш образ і матеріальна структура їх, попри всі пристосування, перебільшення і збочення, містять риси, значною мірою запозичені у людської душі. Вищі боги народів землі є відбитком самого людства – оце ключі до їхисследованию.[10]

Вищі божества політеїзму займають місце у загальної анімістичної системі людства. Розглядаючи релігію одного поганського народу одним, ми ясно бачимо, що людина був типом, моделлю божества, і тому людське суспільству й так управління було зразком, яким створено суспільство богів і управління ньому. Така ж місце, яке начальники і царі займають між людьми, вищі божества займають серед молодших духів. Вони від душ і менших духовних істот, що їх, переважно, досі розглядали, але ця відмінність скоріш стосується ступеня, ніж сутності. Вони – самі особисті духи, пануюче над особистими духами. Над безтілесними душами і духами предків, місцевими геніями скель, джерел постачання та дерев, над натовпом добрих і злих духів та решти духовної ієрархією коштують понад могутні божества, вплив яких немає обмежується місцевими чи індивідуальними інтересами і який можуть безпосередньо здійснювати своїх функцій у великій сфері чи контролювати світ образу і проводити нього за посередництвом нижчих духовних істот, своїх слуг, агентів і посланників. Вищі боги політеїзму, влада яких широко простирається над світом, є (як і і нижчі духи) продуктом цивілізованої теології. У примітивних релігіях вже були визначені їх головними рисами, і від того далекого часу, у періоди прогресу і регресу суспільства поети і жерці, творці легенд і історики, теологи і філософи розвивали і оновлювали, принижували та винищували могутніх владик пантеону.

Отже, ми бачимо у варварських народів два загальнопоширених поняття: уособлене божественне морі та антропоморфний морської бог. Ці поняття представляють стадії розвитку однієї ідеї – погляд природний предмет як у істота, одухотворене саме собою, і виділення оживляючого йогодуха-фетиша у вигляді особливого духовного божества. Поширюючи наше дослідження тимчасово класичної давнини, ми бачимо там знайдемо таку жразличие.[11]