20. Скласти звіт

Звіт – це документ, у якому в письмовій формі подається повідомлення про виконання якоїсь роботи. Види цього документа:

1. статистичні (цифрові) – на спеціальних, виготовлених друкарським способом бланках;

2. текстові – на звичайному папері за встановленою формою.

Реквізити:

• назва виду документа (звіт);

• період, за який складається звіт;

• назва установи, організації, про роботу якої звітують;

• текст;

• підписи;

• дата складання звіту;

• індекс документа;

• гриф затвердження.

Декотрі види звітів мають додаткові реквізити – погодження і затвердження. Ці документи складаються у текстовій або табличній формі. У таблиці найчастіше зводять статистичні звіти.

Розрізняють звіти періодичні і разові. Перші затверджуються керівником, який раніше підписав план, другі – не затверджуються, а лише адресуються посадовим особам, від яких одержано завдання або доручення.

Текст разового звіту, як правило, розпочинається словами: за Вашим розпорядженням від (такого) числа… Це посилання на завдання слугує першим логічним елементом змісту цього документа. Далі йдуть описання виконаної роботи і заключна частина, у якій аналізуються її підсумки, потім – висновки і пропозиції.

Текст звіту має бути чітким за побудовою, з логічною послідовністю викладу матеріалу, містити вичерпну інформацію по всіх питаннях, схеми, а також узагальнення і висновки.

Якщо звіт дуже великий за обсягом, його доцільно розбити на короткі заголовки відповідно до змісту.

Звіт допомагає вивчити, перевірити й узагальнити чиюсь роботу, знайти в ній позитивне й негативне. Зробити висновки, окреслити перспективи.

Взірець:

Звіт

про проходження переддипломної практики студентки ІV курсу ІІ групи спеціальності «Сестринська справа» Іваненко О.М.

Переддипломну практику проходила з 01.11 до 01.12 2012 року в обласній клінічній лікарні. У медичному закладі було створено належні умови для проходження практики…

За час практики (перелік)…

Успішному проведенню пракики значною мірою сприяли допомога й доброзичливе ставлення персоналу до студентів-практикантів.

Підпис

21. Перечислити та розповісти про точність, логічність, чистоту, доречність, виразність, багатство і різноманітність мовлення

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

• правильністю, тобто, відповідати літературним нормам, шо діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, стилістичним, пунктуаційним);

• змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми, різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

• послідовністю, тобто, логічністю та лаконічністю думок;

• багатством, що передбачає використання різноманітних засобів вираження думки у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень;

• точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від актовного словникового запасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають висловлюваному змісту;

• виразністю, для досягнення якої слід виділяти найважливіші місця свого висловлювання, виражати власне ставлення до предметом мовлення;

• доречністю та доцільністю, яка залежить від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Крім цього уразити, викликати роздратування у співбесідника, і вказувати на помилки співрозмовників у тактовній формі.

Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності.

Культура мовлення - це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітання, побажання, прощання, запрошення тощо.

Основні вимоги до мовлення

Для різних видів мовленнєвої діяльності суспільство формує певні правила їх здійснення. Правила ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються на правила для мовця і слухача.

Виділимо насамперед правила для мовця:

1. Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.

2. Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Треба знімати надмірну категоричність.

3. Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє "я", нав'язувати свої думки й оцінку подій.

4. Необхідним для мовця є відокремлення власного "я" слухача у центр уваги.

5. Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.

6. Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не протирічили задуму бесіди.

7. Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача - обмежені.

8. Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації.

9. Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру поведінки.

Культура поведінки, культура спілкування і мовленнєвий етикет.

Культура спілкування - частина культури поведінки людини у суспільстві. Культура поведінки - сукупність форм щоденної поведінки людини (у побуті, у спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми такої поведінки. Культура поведінки не буває поза культурою спілкування, і навпаки. Мовленнєвий етикет - важливий компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці, усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід, неповторність звичаїв.