28. Дати характеристику типів термінологічних словників

Словник – зібрання слів або словосполучень, розташованих у повному порядку (алфавітному, гніздовому, тематичному та ін.), в якому з’ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову чи подаються відомості про предмети, або що визначається словами.

Словники відіграють велику роль у духовній культурі народу, в них відображені знання, якими володіє суспільство в певну епоху.

Словники виконують функції: інформативні (дають змогу прилучитися до знань) інформативно (допомагають оволодіти мовними нормами).

Залежно від призначення, лексичного матеріалу спосіб його опрацювання розрізняють словники енциклопедичні і лінгвістичні, або філологічні.

Існують такі види словників:

1. Енциклопедичні, які подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи іншими словами. Вони вносять до реєстру здебільшого тільки іменники та іменникові словосполучення, не дають власне мовних ознак реєстрових слів, широко наводять власні назви. З-поміж енциклопедичних словників виділяють загальні, що розраховані на подання найширшої інформації, і спеціальні (галузеві) енциклопедії (медична, сільськогосподарська, педагогіка кібернетики та ін..).

2. Лінгвістичні, в яких по-різному пояснюються слова: з погляду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголошування тощо.

Лінгвістичні словники можуть бути одномовними, двомовними, багатомовними.

3. Тлумачні словники, які достатньо повно подають лексико-фразеологічний склад мови з поясненням прямого і переносного значення, граматичних та стилістичних особливостей, наводять зразки вживання слова.

Першим і найповнішим тлумачним словником української мови є одинадцятитомний «Словник української мови» (1970 – 1980рр.), реєстр якого містить понад 135 тисяч слів. Його укладено науковими співробітниками інституту мовознавства ім. О. Потебні АН України.

29. Проаналізувати, що таке мова, мовлення і спілкування, невербальні засоби спілкування

Основним універсальним засобом спілкування людей, висловлення їх думок, почуттів є мова (усна і письмова). За допомогою мови ми здобуваємо знання, зберігаємо їх у нашій пам’яті, передаємо їх іншим. Вчені виділяють такі функції мови у спілкуванні: 1. Засіб існування, передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду; 2. Засіб інтелектуальної діяльності (сприйняття, мислення, уява); 3. Універсальний засіб передачі інформації, тобто слова, словосполучення, речення, тексти є вербальними засобами передачі інформації. Вербальні засоби – найважливіші компоненти спілкування, оскільки вони головні носії повідомлень. Мова є найкоштовнішим скарбом людей (Гесіод) Формою існування мови є мовлення. Мовлення – це реалізація мови людьми в процесі спілкування, тобто процес реалізації мовної діяльності. Мовець використовує засоби спілкування ( звуки, слова та їх форми, сталі звороти, моделі речень, тексти ) для передавання певного змісту, до якого можуть входити, крім думок, почуття і волевиявлення. Отже, мова, спілкування і мовлення взаємопов’язані. Мовлення неможливе без мови, а мова створена для того, щоб здійснювати процес спілкування. Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, а мовлення завжди індивідуальне, оскільки мовні засоби кожен з нас застосовує, добирає по-своєму. Розвиток і збагачення мови відбувається у процесі спілкування. Якщо мовленнєва діяльність засобами певної мови припиняється, мова стає мертвою. Мова живе тільки у мовленні й спілкуванні. Вивчення мови, збагачення пам'яті різноманітними засобами і способами вираження думок сприяють розвиткові мовлення. Не менш важливе значення має також систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні – спілкування рідною мовою під час виконання своїх професійних обов’язків, оскільки вміння і навички виробляються лише в процесі спілкування. Отже, мова – це система засобів спілкування, мовлення – вибір цмх засобів у процесі спілкування, спілкування – процес обміну інформацією за допомоги мови, тобто мовленнєва діяльність. Щоб бути зразковим, фахове мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками: 1. Змістовністю (розкриття суті висловлювання); 2. Логічністю (послідовне викладання думки); 3. Точністю (відбір мовних засобів, що найбільш відповідають висловлюваному змісту); 4. Правильністю (дотримання норм літературної мови); 5. Доречністю та доцільністю (використання мовних засобів відповідно до мети висловлювання та умов спілкування); 6. Емоційністю (збудження почуттів). Отже, високу культуру фахового мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі спілкування. Невербальні засоби спілкування Мовлення – не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією й за допомоги інших засобів – жестів, міміки, погляду, пози, рухів тіла, які часто поєднуються в різних комбінаціях. Усе це невербальні (несловесні) засоби. Невербальні засоби спілкування – це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми. Один з найвідоміших фахівців з питань спілкування А. Піз стверджує, що за допомоги слів передається всього 7 % інформації, тоді як звуковими засобами – 38 %, а за допомоги міміки, жестів і поз – 55 %. Без сумніву, вербальні невербальні засоби спілкування потрібно інтерпретувати не ізольовано,а в єдності, оскільки вони і підсилюють взаємодію між співбесідниками. Між вербальними і невербальними засобами спілкування наявний сворідний розподіл функції: словесними передається чиста інформація, а невербальними – ставлення до партнера. Бажано розвивати вміння читати (розуміти) невербальні сигнали, оскільки вони здебільшого спонтанні, несвідомі, а тому щирі. Вміння користуватися ними сприяє формуванню культури спілкування. Міміка – це ексресивні рухи м'зів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу. Міміка репрезентує шість основних емоційних станів: гнів, радість, страх, страждання,подив і презирство. Погляд має завжди відповідати типові спілкувальної ситуації. Неабияке значення у спілкуванні відіграють жести. Жести – це виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини. За функціональним призначенням і природою вирізняють такі їх види: 1. Ритмічні жести дублюють інтонацію, виокремлюють певні частини висловлювання, підкреслюють логічний наголос, сповільнення чи прискорення темпу мовлення. 2. Емоційні жести передають найрізноманітніші відтінки почуттів: подив, радість, захоплення, ненависть, роздратування, розчарування. 3. Вказівні жести виконують функцію виділення якогось предмета серед однорідних. З цією метою послуговуються рухами пальців, кисті, цілої руки. Увага! Етикетна компетенція! Показувати пальцем на людей неввічливо. 4. Зображувальними жестами відтворюють предмети, тварин, інших людей (їхню форму, рухи, розміри). Ними користуються в тих випадках, коли не вистачає слів чи необхідно підсилити враження і вплинути на слухача наочно. 5. Жести-символи інформують про певні дії, властивості, наміри тощо. Такі жести не мають нічого спільного з діями, про які вони сигналізують. Наприклад, піднесена рука з випрямленими пальцями – «прошу слова. До жестів-символів належать умовні жести вітання, прощання, заклик до мовлення, передчуття приємного. Наведемо поширені жести і їх тлумачення: 1. Пальці рук зціплені – знак розчарування і бажання співрозмовника приховати своє негативнее ставлення; 2. Прикривання рота рукою – слухач розуміє, що ви говорите неправду; 3. Почухування і потирання вуха – співрозмовник наслухався і хоче висловитися; 4. Потирання скронь, підборіддя, прикривання обличчя руками особа не налаштована розмовляти в цей момент; Поза – це мимовільна або зумисна постава тіла, яку приймає людина. Вирізняють закриті й відкриті пози. Відомо, що людина, зацікавлена в спілкуванні, буде орієнтуватися на співрозмовника, нахилятиметься в його сторону, повернеться до нього всім тілом, а якщо не хоче його слухати – то відійде назад, стоятиме напівобернувшись. Людина, яка хоче заявити про себе, буде стояти прямо і вся буде напружена, якщо не потрібно підкреслювати свій статус – займе спокійну невимушену позу. І насамкінець, хода людини, тобто стиль пересування, теж належить до важливих невербальних засобів спілкування. За ходою можна впізнати емоційний стан співрозмовника – гнів, страждання, гордість, щастя.