73.Перечислити стилі і типи мовлення

Стиль – це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості щодо добору та використання мовних засобів. Мовний стиль – це сукупність мовних засобів, виражених змістом і метою висловлювання. У сучасній українській літературній мові виділяють такі функціональні стилі:

науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний, релігійний (конфесійний).

Публіцистичний стиль (від лат. рublicus – суспільний) – це функціональний різновид літературної мови, який використовується в газетах, періодичних громадсько – політичних виданнях, агітаційно-пропагандистських та інших засобах масової комунікації.

Основна настанова – популярний виклад фактів, подій, агітаційно – пропагандистська спрямованість і націленість на досягнення результативного впливу.

Науковий стиль обслуговує сферу науки, призначенням якої є передача наукової інформації аргументовано і доказово, що зумовлює відбір і широке використання науково – термінологічної лексики, слів та інтернаціоналізмів; речень, ускладнених дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами (відокремлення), вставними словами, словосполученнями і реченнями (діалогізація, поділ на логічні частини і підсумок); складних синтаксичних конструкцій; підкріплення положень за допомогою схем, діаграм,карт, таблиць.

Сфера використання наукового стилю – наукова діяльність, науково – технічний прогрес суспільства, освіта, навчання.

Головне призначення наукового стилю – систематизування, пізнання світу, служити для повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань, виклад матеріалу, представлення наукових даних суспільству.

Офіційно-діловий стиль обслуговує сферу стосунків ділових (місцевого, галузевого, державного діловодства) та юридично – правових, виробничо-економічних і дипломатичних.

Офіційно – ділові папери (протокол, заява, акт, анкета,характеристика, закон, указ, договір, міжнародний пакт, комюніке, нота) відзначаються чітким і лаконічним викладом змісту, факту; однозначністю формулювань, несуперечливою аргументацією викладеного в документі.

Розмовний стиль виявляє себе як усне літературне мовлення та розмовно-побутове на наддіалектному і діалектному рівнях української мови.

Оскільки усне мовлення ситуативне і за основною функцією мови виникає як потреба у спілкуванні, тобто діалогічне, то, природно, розмовно-побутовий стиль має свою специфіку. Усне літературне мовлення ґрунтується на дотриманні орфоепічних норм – правильної літературної вимови звуків, звукосполучень, дотриманні правил постановки в словах наголосу, словесного і фразового наголосу, інтонаційного оформлення речень відповідної модальності, дотримання слово порядку і логічних пауз, що відповідають закономірностям мелодики української мови.

У розмовно-побутовому мовленні спостерігається відсутність чіткої регламентації літературних норм. Таке мовлення характеризується деякою довільністю у відборі лексичних засобів. Літературно – нормативні правила можуть порушуватися вживанням русизмів, діалектизмів, просторічних слів, вульгаризмів, жаргонізмів. Порушуються закономірності чергування звуків, наголосу, вимови голосних або приголосних звуків також і під впливом говірки, іншої вимови через незасвоєність літературної норми та з причин неуважного ставлення до побутового спілкування.

Художній стиль виділяється за функцією естетичною, яка накладається на комунікативну функцію. Специфіка художнього мовлення полягає в тому, що в мові художньої літератури беруть участь елементи всіх стилів, передусім усно – розмовного, в тому числі й ті, що не належать до літературної норми. Діалектні, просторічні, арготизми та інші. Включаючись в індивідуально – образну систему художнього мовлення. Усі засоби взаємодіють для вираження естетичного змісту твору через систему художніх образів.

Конфесійний стиль (від лат. сonfessio – визнання, сподівання) виник як стильове запозичення у зв’язку з прийняттям християнства у Київській Русі. У XVI – XVII ст.. в давній українській літературній мові склався і функціонував конфесійний стиль, що задовольняв релігійні потреби українського суспільства. З 1686р. Росія підпорядкувала українську православну церкву російській, а служба Божа і церковні книги українською мовою були заборонені. З того часу з невеликою перервою (1918 – 1928) і аж до проголошення України незалежною соборною державою конфесійний стиль з відомих причин не мав можливостей для вільного розвитку на етнічних українських територіях.

Головні ознаки конфесійного стилю: урочистість і піднесеність як стилістичні домінанти, благозвуччя, символізм та стійкість (стандартність) стильової форми.

До основних мовних стильових засобів конфесійного стилю належить маркована лексика, яку в національній літературній мові називають конфесійною.

Отже, конфесійний стиль сучасної української літературної мови (усупереч колишнім заборонам і нинішнім конфесійним незгодам церков) зберігає основні риси класичної сакральної мови: урочистість, канонічність словоформи конструкцій, сталість жанрів ( Біблія, Євангеліє, проповідь, молитва, псалом) тощо.

Типи мовлення:

1. Роздум (міркування) - доведення або пояснення чогось (теза, аргументи, висновки).

2. Розповідь – повідомлення про події (експозиція, зав’язка, кульмінація, розв’язка).

3. Опис – словесне зображення предмета (певна послідовність загальних і часткових ознак, що відображають предмет висловлювання).