- •1. Теоретико-пізнавальна й управлінська спрямованість політичного прогнозування.
- •2. Внутрішньополітичне і зовнішньополітичне прогнозування.
- •3. Основні типи політичних прогнозів.
- •4. Принципи політичного прогнозування.
- •5. Синергетика як універсальний принцип забезпечення достовірності прогнозу.
- •6. Основні етапи розробки прогнозів.
- •7. Типи моделей соціальних явищ і процесів.
- •8. Штучний інтелект та "івент-аналіз".
- •9. Державні рішення як об'єкт політичного прогнозування.
- •10. Прогнозування процесів суспільних модернізацій.
- •11. Порівняння типів державотворчих процесів.
- •12. Футурологія політики як науковий напрямок.
- •13. Концепції постіндустріального суспільства Олвіна Тоффлера і Даніела Белла.
- •14. Концепція інформаційного суспільства Джона Нейсбіта.
- •15. Ідея "кінця історії" Френсіса Фукуями.
- •16. Процес децентралізації та його значення для майбутнього світового розвитку.
- •17. Роль освіти для майбутнього світового ровитку.
- •18. Процес інформатизації і формування інформаційного суспільства.
- •19. Політичні ознаки епохи постмодерну.
- •20. Поняття "постмодерн" і "постмодернізація".
- •21. Мета і завдання моделювання міжнародних відносин
- •22. Концепція "нового світового порядку" Генрі Кіссінджера.
- •23. Концепція "зіткнення цивілізацій" Самуеля Хантінгтона.
- •24. Поняття культури в сучасному вимірі
- •25. Криза ідентичності та основні напрямки її подолання.
- •26. Демократичне поєднання політики і моралі.
- •27. Плюралізм як основа майбутнього людського співжиття.
- •28. Постматеріальні ціннісні орієнтації.
- •29. Основні напрямки гуманізації взаємовідносин суспільства й особистості.
- •30. Перспективи утвердження громадянського суспільства в Україні.
- •31. Поняття "прогноз" і "політичне прогнозування"
- •32. Основні характеристики політичного прогнозування
- •33. Об'єктивні підстави й умови політичного прогнозування
- •34. Методи політичного прогнозування
- •35. Роль методів колективної експертної оцінки і "мозкової атаки"
- •36. Результати і критерії ефективності політичного прогнозування.
- •37. Оптимальний підхід та оптимальні моделі у вивченні соціально-політичних процесів.
- •38. Моделювання механізму прийняття державних рішень.
- •39. Державно-політична стратегія соціальних перетворень.
- •40. Стратегічний кількісний аналіз процесів соціально-економіч¬ного розвитку держави.
- •41. Еволюція футуроорієнтованих підходів до опанування майбутнього в історії людської цивілізації.
- •42. Особливості зміни матеріальних і духовних основ розвитку су¬часної цивілізації.
- •43. Доповідь Римському клубові "Перша глобальна революція" а. Кінга і б. Шнайдера.
- •44. Гуманізація суспільства та її основні характеристики.
- •45. Характер сучасного етапу демократизації суспільства.
- •46. Політико-антропологічні ознаки процесу індивідуалізації.
- •47. Діалектика співвідношення дихотомій "модерн — постмодерн" і "модернізація — постмодернізація".
- •48. Домінування і заперечення "вестернізації" в ситуації постмодерну.
- •49. Факторний і кластерний аналіз у дослідженні міжнародних відносин.
- •50. Глобальні моделі взаємовідносин держав.
- •51. Нові соціальні рухи, орієнтовані на розвиток культури
- •52.Взаємозв'язок політики, культури й екології.
- •53. Основні принципи культурно-політичного розвитку постсучасного суспільства.
- •54. Напрямки подолання постноменклатурного синдрому й різноманітних проявів бюрократизму.
- •55. Категоріально-політологічна основа сучасного модернізаційного дискурсу.
- •56. Тенденції цивілізаційного поступу західного світу.
- •57. Незахідні моделі суспільно-політичних перетворень і перспективи навздогінної модернізації
- •58. Наслідки і напрямки модернізації українського суспільства.
- •59.Загальні тенденції подальшої еволюції національних держав.
- •60. Розвиток національних держав на пострадянському геополітичному просторі.
- •3. Дезінтеграція пострадянського простору як геополітичний процес, її вплив на економіку Республіки Білорусь
15. Ідея "кінця історії" Френсіса Фукуями.
Її сформулював сучасний американський вчений Френсіс Фукуяма. Кінець історії Фукуяма побачив у тім, що завершується ідеологічна еволюція людства і відбувається універсалізація західної ліберальної демократії, як остаточної форми правління. Якісні зміни у світі будуть відбуватися, однак є серйозні підстави вважати, що світ ідеальний, − світ ідеї лібералізму, − у кінцевому рахунку визначить вигляд матеріального світу.
Фукуяма зазначає кілька версій кінця історії в колишній філософії. Так, Маркс вважав, що в комуністичній утопії розв'яжуться всі протиріччя. Однак ця концепція була запозичена у Гегеля. Саме він першим з філософів став говорити, що людина - продукт конкретного історичного і соціального середовища. Ідея Гегеля, як вона бачиться Фукуямі, — опанувати природним середовищем і перетворити його за допомогою науки і техніки. Тут Фукуяма посилається на Гегеля, який вважав, що принципи ліберально-демократичної держави з часів перемог Наполеона вже не міг вдосконалюватися, хоча попереду була, звичайно, величезна робота з перетворення суспільних відносин.
Фукуяма запевняє, що держава, яка з'являється в кінці історії, ліберальна, оскільки визнає і захищає, через систему законів, невід'ємне право людини на свободу; і вона демократична, оскільки існує за згодою підданих. Така «загальнолюдська держава», як назвав її Олександр Кожев, з'явилася в повоєнній Європі. У цій державі, зауважує Фукуяма, немає ядерних конфліктів, і головним чином, залишається економічна діяльність у рамках Спільного ринку.
Він вважає, що важливо з'ясувати матеріальна чи ідеальна сфера є двигуном історії. Адже від свідомого вибору залежить, куди підуть народи. На відміну від матеріалістичного детермінізму Фукуяма вважає, що й економіка, і політика припускають автономний попередній їм стан свідомості, завдяки якому вони тільки і можливі. Стан свідомості стабілізується в ліберальному напрямі, якщо є достаток.
«Чи дійсно ми підійшли до кінця історії?», — задається питанням Фукуяма. Чи здатен вирішити всі протиріччя лібералізм? Два головних виклики були йому кинуті у XX столітті — фашизм і комунізм. Фашизм був розтрощений фізично. Певною мірою зазнала поразки і сама його ідея.
16. Процес децентралізації та його значення для майбутнього світового розвитку.
Децентралізація. Процес децентралізації пов'язаний з кризою суспільних тенденцій до подальшої бюрократизації, централізації, одержавлення власності та всеохоплюючого контролю над сус-пільством. На зміну інституціональній структурі індустріального типу об'єктивно прийшла нова тенденція, спрямована на поступове подолання процесу централізації з притаманними йому вертикальною структурою і субординацією, концентрацією влади в єдиному центрі.
В умовах розгортання процесу децентралізації поступово втілюються в суспільно-політичну практику дві орієнтації
1) на концентрацію в єдиному центрі тільки найсуттєвіших, основних функцій керівництва та управління без надмірного обмеження сфери дії місцевого самоврядування;
2) на створення системи соціального управління, що дає змогу, організовуючи будь-яку сферу життєдіяльності, максимально спиратися на спонтанні сили суспільства і якомога менше вдаватися до примусу.
Сукупний світовий досвід практичного втілення децентралізації набув відображення в систематизації досягнень місцевого самоврядування. Зазначену систематизацію було зафіксовано в середині 80-х років у двох основних міжнародно-правових актах з даного питання — "Європейській хартії місцевого самоврядування" та "Всесвітній декларації місцевого самоврядування". Місцеве самоврядування визначається у цих документах як право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управління ними, діючи в межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення.
Надзвичайно важливим у зазначених документах є не тільки фіксація децентралізації як одного з найважливіших принципів функціонування місцевого самоврядування, а й визначення механізму його забезпечення. І не випадково, що за сучасних умов місцеве самоврядування, в силу його здатності до поєднання у собі інсти-туційного та особистісного начал у процесі суспільно-політичного розвитку, розглядається як один з найважливіших елементів взаємозв'язку держави і суспільства, реалізації можливостей та інтересів окремої особи, як одна з тих соціокультурних систем, що надає можливості досягти суспільної гармонії.
Водночас суспільно-політична практика багатьох демократичних країн засвідчує неоднозначність, неповторність і багатоплановість місцевого самоврядування, що спонукає до необхідності його забезпечення насамперед внутрішньополітичними засобами. Іноді це породжує деякі сумніви щодо доцільності посиленої уваги до цього соціального феномена на рівні міжнародного права. Остаточно розвіює будь-які сумніви дев'ятнадцяте дослідження Римського клубу, реалізоване 1991 р. у доповіді А. Кінга і Б. Шнайдера "Перша глобальна революція".
На думку авторів доповіді, посилена увага до місцевого самоврядування пов'язана з новим викликом часу, який спонукає до необхідності створення концепції сучасного світового розвитку, покликаної визначити орієнтири майбутнього існування людства в умовах зведеної до мінімуму конфліктності. Вчені вважають очевидним парадоксом сучасного світу наявність, в умовах подальшого розвитку загальної інтегративної тенденції, прогресуючої суспільної протидії всьому тому, що розцінюється як надмірна централізація.
Подібні відцентрові тенденції, на думку аналітиків, пов'язані не лише з труднощами суспільного існування в межах застарілих політичних систем, а й з потягом до національної самосвідомості, який є загальнолюдською потребою й витоки якого приховані у темряві століть. І все це відбувається в умовах, коли людство буквально придушене тягарем глобальних соціально-економічних проблем сучасності, в першу чергу, катастрофічного забруднення довкілля, недостатності енергоресурсів, нестабільного характеру забезпеченості жителів Землі продовольством, стрімкого зростання населення, розростання міст та ін. До того ж названі проблеми мають стійку тенденцію до постійного поглиблення і зростання. За цих умов намагання розв'язати глобальні проблеми на загальносвітовому рівні зусиллями окремих держав є недостатніми і безперспективними.
Важливість концепції А. Кінга і Б. Шнайдера, в якій знайшла відображення проблема взаємозв'язку на сучасному етапі цивілі-заційного поступу місцевого (регіонального) самоврядування і глобальних проблем сучасності, не викликає сумніву. її втілення у суспільно-політичну практику потребує переорієнтації частини завдань, пов'язаних із вирішенням зазначених глобальних проблем на місцевий рівень. За сучасних умов, зі слів авторів доповіді, щоб досягти управління, заснованого на балансі стійких інтересів, важливо сформувати багатоступінчасту систему прийняття рішень, важливим принципом якої було б обговорення питань і розроблення рішень на рівні, найближчому до того прошарку суспільства, який найбільшою мірою відчуває на собі сприятливі чи несприятливі наслідки цього рішення.
Пошуки розв'язання глобальних проблем, на думку авторів проекту, мають відбуватися на всесвітніх форумах, але окремі конкретні питання потребують оптимальних рішень представників міст і самоврядних структур. Для цього замало простої інтерпретації розпоряджень центрального уряду, оскільки останній навряд чи зможе враховувати усі місцеві проблеми. Лише переорієнтація частини завдань глобального характеру на місцевий рівень зможе оптимізувати роботу центральних органів влади й посприяти процесові гуманізації Державної бюрократично-управлінської системи.
У зв'язку з висловленою авторами доповіді ідеєю осмислення місцевого самоврядування і глобальних проблем сучасності у тісній взаємозалежності, можна сформулювати можливі напрями практичних дій для розв'язання проблеми, яка постала тепер і може значно загостритись у найближчому майбутньому. До таких варто відйести:
1) надання місцевим органам влади мінімальних можливостей самостійного законодавчого і практичного вирішення екологічних, ресурсозберігаючих, правозахисних та інших проблем;
2) розв'язання проблеми максимальної самозабезпечуваності на рівні місцевих громад та адміністративно-владних самоврядних структур;
3) урахування динамічного характеру суспільного розвитку на локально-місцевому рівні та практичних можливостей останнього до "швидкого реагування" щодо мінливого характеру й постійного ускладнення та наростання глобальних проблем;
4) всебічне сприяння активізації участі місцевих організаційних структур різних держав у розширенні системи міжнародних організацій, інтернаціоналізації загальнодемократичного процесу і подолання ізоляціонізму;
5) забезпечення формування в низових адміністративних самоврядних структурах "зустрічних" умов для виникнення якісно нової державності з плюралістичним підходом до характерних особливостей і відмінностей регіонального та місцевого розвитку, важливою спільною рисою яких має стати домінування об'єднавчих політичних моделей над тими, що відкривають "шлюзи" національному і суспільному розбрату та стоять на перешкоді новітньої стратегії розвитку людської цивілізації.
