46. Політико-антропологічні ознаки процесу індивідуалізації.

Індивідуалізація — соціологічний термін, тісно пов'язаний з термінами: модернізація та індустріалізація. Це — процес переходу індивіда до самовизначення.

Цей процес визначається переходом до сучасного суспільства, яке почало розвиватися після індустріальної революції, проте філософсько — культурна основа закладена ще в епоху просвітництва. Починається послаблення традиційних зв'язків і починається поступово визначатися самовизначення індивідуума. Людина може сама вибирати свій шлях в житті і не залежить від оточуючого її суспільства. Зростає також відповідальність за власні дії та вибір.

У визначенні, яке дає Юнг, підкреслюються три моменти: 1) метою цього процесу є розвиток цілісної особистості; 2) індивідуалізація не може здійснитися в стані ізоляції, вона передбачає і включає колективні взаємини; 3) індивідуалізація має на увазі певний рівень опозиції по відношенню до соціальних норм, які не мають абсолютної цінності. Юнг ретельно розводить поняття індивідуалізації, інтеграції особистості і свідомості Я; сутність цього процесу полягає в тому, що Самість має позбутися усього помилкового, що є в Персоні, і подолати те, що насильно нав'язане архетипами.

Процес індивідуалізації може бути мимовільним або полегшуватись за допомогою аналізу, але деякі висловлювання Юнга виробляють несприятливе враження в тому сенсі, що індивідуалізація є нібито щось елітарне. Хоча Юнг вважав, що власне індивідуалізація є прерогативою другої половини життя, сучасна аналітична психологія розцінює цей процес інакше, відносячи його до всього життєвого шляху. Невирішеним досі залишається питання, чи повинна інтеграція обов'язково передувати індивідуалізації; очевидно, однак, що краще, щоб завдяки інтеграції Я стало досить сильним і могло протистояти вторгається у свідомість феноменам індивідуалізації.

47. Діалектика співвідношення дихотомій "модерн — постмодерн" і "модернізація — постмодернізація".

Взахіднійтеоретичноїсоціологіїіснуєпотужнатенденціяпереформулювати дискурс модерну фактично за рахуноквключення в нього проблематики постмодернізму. Однаксьогодні дискурс модерну маєзовсіміншийзміст, ніж те, яке вінмав до створенняпостмодерністськоїтеорії:насамперед, переглядаєтьсяуявлення, що модерн - цеідеал, до якогоспрямовуєтьсяісторія і до якогослідбуло б привести все людство. Все частіше модерн сприймається як те, щопотрібноперевершити в ім'ямайбутнього, якщо ми хочемойогомати. Постмодернізм, по суті, -цесамодіагноз модерного Заходу і застереженнярештісвіту, визнанняіснування меж модерну, за які не вартовиходити;модернізм як світоглядвже не виглядаєякоїсьграничної, "абсолютної" істиною, у порівнянні з якоювсііншітиписвітоглядів неминуче потрапляють у розряд "забобонів", щопідлягаютьякнайшвидшомувикорінення. Постмодерністськаідея культурного релятивізму і радикального плюралізмувиявляється в цьомувідношеннінадзвичайноплідною;може бути, найголовніше, щовиражаєпостмодернізм, - цезагальнеумонастрій, щонесе на собі печатку розчарування в ідеалах і цінностяхВідродження і Просвітництва.

Поняття "постмодерн" (або "постмодернізм"), що позначає сучасний цивілізаційний злам, є не стільки новою історичною добою, скільки часом інтенсивного прояву суспільних та природних проблем нової якості, звернених у майбутнє. Стосовноцього феномена упродовжкількохостанніхдесятиліть у світіточатьсяпостійнідискусії. Впершезазначенепоняттябуловжито 1917 р. у книзі Р. Панвіца "Криза європейськоїкультури", в якіййшлося про новулюдину, покликануподолатизанепад. Хочацей образ і перегукується з поширенимсьогодніпоняттям "постмодерна людина", російськийфілософ А. Гулигависловив думку, щоцебулалише парафраза ніцше-анськоїідеї "надлюдини", а німецькийдослідникпостмодернізму В. Вельшвважаєйоготогочасневживанняпередчасним з огляду на відсутність адекватного даномумислимому феномену соціальноговияву.

Модернізація — перехідвідтрадиційного аграрного суспільства до світського, міського й індустріального. Переважноюбільшістютеоретиківрозглядається як соціальний та цивілізаційнийпроцесспрямованоїтрансформаціїсуспільств, якийрозгортавсяпротягом XVI-ХХ ст.

Традиційними вважається цілий спектр суспільств — відпримітивнихнеписьменнихсуспільств до племіннихфедерацій, патримоніальних, феодальних, імперських систем, міст-держав тощо.

Модернимивважаютьсясуспільства, розвитокяких у загальних рисах спирається на науку (перш за все природознавство), техніку, індустрію і демократію. Згідно з сучасними теоріями модернізації, розвинутою може вважатися та країна, яка має значний рівень індустріалізації, стабільнийекономічнийрозвиток, вірусуспільства у силу раціональногонауковогознання як основу прогресу, високийрівень та якістьжиття, розвинутіполітичніструктури, вагомучасткусередньогокласу у структурінаселення; суспільства, які не відповідаютьцимкритеріям, належать або до «традиційних», або до «перехідних». "Постмодернізація" у політологічномупланіможе бути визначена як сучасна, досконаліша форма модернізації, щопередбачаєперехідвідтрадиційногочисучасногосуспільства до постсучасного — здатногозабезпечитисобістабільність, життєздатність і розвиток на основібагатоаспектнихпідходів з максимальнимвикористаннямвластивостейокремихіндивідуумів, інституційно-інформаційного та соціальногопотенціалу, оптимального поєднаннятрадиційних і сучаснихцінностей, збереженняособливостей і неповторностібуттяпевногосоціуму.

Відмінністьпостмодернізаціївідмодернізаціїполягає в переорієнтаціїїїзавдань з огляду на змінусуспільно-політичноїситуації в сучасномусвіті. Потребу в переорієнтаціїзумовлюютьтакічинники:

• зростанняролісимуляційдійсності у засобахмасовоїінформації, дематеріалізація науки і техніки;

• загостренняекологічноїпроблеми і виникненнякризиідеологіїекономічногозростання, ідеїпрогресу, утопічнихсподівань на необмеженепануваннялюдини над природою;

• домінуваннятотальногоплюралізму, утвердженнянігілізму й міфологізаціїдійсності в суспільно-політичнійпрактиці;

• появапостутопічноїантипрогресивноїсвідомості, здатноївпливати на відновленняісторичноїприродилюдини й суспільства у своїх правах;

• зміщення акценту з економічнихдосягнень як найвищогопріоритету у бікутвердженняякостіжиття, розвиткуможливостейіндивідуальногосамоствердженнялюдини;

• зниженняступенядовірисуспільства до ієрархічнихінститутів, бюрократизації й централізації;

• падіннязначущостіполітичної, економічноївлади й наукового авторитету;

• виникненнягрупнаселення (переважномолоді) з новими формами поведінки, якіозначаютьвідхиленнявідусталенихтрадиційних норм;

• відхідзначноїчастининаселеннявідінструментальноїраціональності та зростанняприхильності до вищихцілей, духовнихзапитів;

• синтез наукових і релігійнихзнань у їхньомупрагненнізберегтипочуттяєдності, порядку і гармоніїлюдськогобуття;

• пошукнетрадиційнихшляхівосмисленняроліекономічнихявищ у життісуспільства;

• тлумаченнясуспільноговиробництва не лише як виробництваматеріальних благ, а й як комплексу можливостейсамореалізаціїіндивіда, щопередбачаєзалучення до цьогопроцесуфактичноусіхсторінлюдськогожиття.