40. Стратегічний кількісний аналіз процесів соціально-економіч¬ного розвитку держави.

Стратегічний аналіз — це спосіб дослідження і перетворення бази даних, одержаних внаслідок аналізу середовища, на стратегію підприємства. У системі управління соціально-економічними процесами суспільства, регулюванні підсумків та динаміки його розвитку, у забезпеченні нормального функціонування комерційних організацій особливе місце посідає прогнозування.

41. Еволюція футуроорієнтованих підходів до опанування майбут­нього в історії людської цивілізації.

ФУТУРОЛОГІЧНІ ПРОЕКТИ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

У другій половині ХХ ст. у науковій літературі з’явилися масштабні футурологічні проекти цивілізаційного розвитку. З-поміж широкого розмаїття варіантів опанування майбутнього на серйозну увагу заслуговує концепція постіндустріального суспільства Елвіна Тоффлера. У своїх ранніх працях “Футурошок” (1970) та “Екосудома” (1975) цей всесвітньовідомий мислитель висвітлив багатопрофільний характер світової соціальної кризи. У більш наближених до сьогодення працях вченого “Третя хвиля” (1980), “Передумови та прогнози” (1984), “Зміщення влади” (1990) розкриваються позитивні та негативні риси постіндустріального етапу розвитку цивілізації, який настав, на думку вченого, після того, як себе вичерпали дві перші хвилі — аграрна та індустріальна.

Згідно з підходом Е. Тоффлера, у найближчі десятиріччя пріоритету набудуть знання, розумові здібності людини як символічна, невичерпна форма капіталу. Цей капітал буде доступний величезній кількості людей; головною формою власності виступатиме інформація, отримувана в результаті знань. Учений вважає, що відбудеться кардинальна зміна природи влади, підвищення її якості й дає три характеристики влади:

1) влада низької якості, що ґрунтується на силі, загрозі її застосування, брутальному примусі;

2) влада середньої якості, заснована на багатстві;

3) влада вищої якості — влада знання, яке підпорядковує собі силу й багатство, стає визначальним чинником влади.

Політичне життя в майбутньому, вважає американський вчений, набуватиме нових параметрів. Принцип меншості буде витіснено принципом більшості. Відбудеться поступова відмова від представницької демократії із суб'єктивними поглядами й рішеннями її політиків на користь "напівпрямої", "мозаїчної" демократії, зорієнтованої на окрему людину. Бюрократична система буде витіснена шляхом децентралізації влади й реалізації принципу розподілу відповідальності при ухваленні рішень. У зв'язку з тим, що інформаційні технології знищують попередні принципи поділу праці й спеціалізації, вони сприятимуть у майбутньому створенню нової організаційної антибюрократичної структури.

Тоффлер не абсолютизує своєї концепції, і цим самим вона відрізняється від утопій чи футурологічних позанаукових передбачень. Він вважає, що "третя хвиля" може й не настати внаслідок виникнення нездоланних перешкод на її шляху, таких, як війна, економічний крах, екологічна катастрофа, надактивність протидіючих політичних сил. До останніх він відносить: профашистські політичні об'єднання, головна ідея яких зосереджена в гаслі "Закон і порядок"; політизовані релігійні течії, які вороже налаштовані щодо секуля-ризму й поєднують у своїй ідеології та діяльності тоталітаризм, універсалізм і фанатизм; патологічні форми екологічного руху ("еко-вандалізм", "екотероризм"); націоналістичні сили; екстремістські сили (масонські ложі, противники абортів, переслідувачі сексуальних меншин). Тоффлер стверджує, що саме ці сили, а не комуністичний тоталітаризм, увійдуть у протиборство з демократією у XXI ст.

Концепцію інформаційного суспільства обґрунтував Дж. Нейсбіт у своїх працях "Мегатенденції" (1982), "Нове відкриття корпорації" (1987, у співавторстві з Патрицією Абурден). В останній автори стверджують, що доба "синіх" і "білих" комірців (тобто виконавців ручної та рутинно-організаційної, конторської праці) минає і настає доба "золотих комірців" — людей найвищого рівня кваліфікації, великого обсягу сучасних знань та вмінь. Контроль над їх працею не має сенсу, оскільки вони є самоорганізованими і самодисциплінованими, керуються почуттям співпричетності та особистої зацікавленості у високих результатах праці. Із "золотими комірцями" безглуздо спілкуватися з позиції сили. Для них важливі не лише гроші, а й створення умов доброзичливості та турботи, поваги до людської і професійної гідності.

У. 1990 р. Дж. Нейсбіт і П. Абурден видали книгу "Мегатенденції, рік 2000. Десять нових напрямів 90-х років" про нові імпульси розвитку людини. У передмові до неї автори, зокрема, пишуть: "Ми стоїмо на порозі нової доби... Апокаліпсис чи золотий вік? Вибір належить нам самим. В міру того, як ми наближатимемося до третього тисячоліття, відповідь на це запитання визначатиме й те, що ж означає бути людиною". Розглянемо послідовно сформульовані авторами проблеми. Вони виділяють 10 мегатенденцій:

1) зміцнення міжнародних економічних зв'язків, посилення позицій вільної торгівлі, зростання ролі телекомунікацій у прийнятті економічних рішень, поява нових джерел сировини та ресурсів, пос-лаблення податкового тиску і розширення підприємництва, підвищення ціни інтелектуальної власності;

2) ренесанс мистецтв, розширення свободи вибору для особистості, свободу вибору пріоритетів щодо проведення дозвілля;

3) експерименти задля врятування соціалізму, в тому числі поява нового "гібриду" з ринковими механізмами, приватизацією засобів виробництва, біржами, децентралізацією, допущенням банкрутств, ринковими цінами;4) космополітизація сучасного світу у взаємозв'язку з відродженням національної культури, традицій, що означатиме створення загального міжнародного стилю життя;

5) продовження процесу приватизації державного сектору економіки за зразками неоконсервативно! революції;

6) зміна геополітичної ситуації у світі, пов'язаної, зокрема, з посиленням Азіатсько-Тихоокеанського регіону;

7) залучення жінок на провідні посади в політиці, економіці, бізнесі

8) зростання значення біотехнологій. Якщо XX століття увійшло в історію як століття фізики, то XXI, вірогідно, переорієнтується у бік біології;

9) інтенсифікація релігійних рухів, масове поширення нових релігій;

10) тріумф людини і девальвація цінностей колективізму, зростання значущості добровільних співтовариств, виникнення індивідуалізму як етичної відповідальності, спрямованої на створення нової реальності.

Американський професор політології Френсіс Фукуяма у своїй відомій праці "Кінець історії і остання людина" (1992) показує, що, попри всі ідеологічні розбіжності та жорстоке протистояння, практично всі розвинені країни запровадили в себе або намагаються запровадити ліберально-демократичні цінності. А разом з ними й багато інших країн рухаються у напрямі переходу до ринкової економіки та інтеграції у глобальну систему капіталістичного поділу праці. Це означає "кінець історії" як широкої еволюції людських суспільств у напрямі до кінцевої мети — демократичного капіталізму, що став безальтернативною моделлю політичної та економічної організації для розвинених країн Заходу та ідеалом для суспільств, які прагнуть максимально реалізувати свої можливості у боротьбі за гідність людини.

Ідею "кінця історії" можна розглядати по-різному: з одного боку, як наукове обґрунтування прагнення адептів західної цивілізації до світового панування, а з іншого — не лише в парадигмі суто лінійного часу, а й на засадах циклічної концепції, як початок нового глобального соціального циклу. Щодо оптимістичного прагнення Ф. Фуку-ями до ідеалізації однорідного планетарного ліберально-демократичного суспільства за західним зразком, то його оптимізм загалом зрозумілий і має тверду основу. Але слід пам'ятати, що діалектика існує для того, щоб протиставляти одним силам інші. Ніяка однорідна система не має достатньої стабільності, вона уразлива як зовні, так і всередині. Тільки багате внутрішнє розмаїття реально підтримує систему в динамічній рівновазі.

У 2002 р. Ф. Фукуяма видав нову працю "Кінець людини", в якій розкриває небезпечну тенденцію до панування технократії в людському житті.