51. Нові соціальні рухи, орієнтовані на розвиток культури

Громадські рухи — це структурно неоформлені масові об'єднання громадян і організації різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність яких, як правило, має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на виконання певних тактичних завдань, після чого вони або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії чи громадські організації.

Феномен «нових соціально-культурних рухів» виник у 60-ті роки ХХ ст.. Типові для ХІХ-ХХ ст.. громадські рухи, що мали політичну спрямованість, стали набувати характеристик культурної діяльності, проявляючи себе у транснаціональних, глобальних вимірах. А.Турен, М. Мелуччі, П. Штомпка – виразники концепції «нових» громадських рухів. Дослідники соціально-культурних рухів Н. Смелзер, М. Ваузен підкреслюють, що соціальною базою нових культурних рухів стає не робітничий клас, як в ХІХ ст., а інші соціальні прошарки – пер ставники середнього класу

Аналізуючи змістовний спектр соціально-культурних рухів, науковці називають рухи за громадянські права і свободи, екологічні, релігійні, феміністські, мистецькі, дозвіллєві тощо.

Виразна характеристика – «надзвичайна сила мобілізації цих рухів, ряд специфічних сучасних тем, таки як ідея прав людини, усвідомлення загрози існуванню людства(ядерної, екологічної), ідея політичної і культурної емансипації окремих соціальних прошарків, радикальна зміна способів життя, децентралізована форма організації ».

Виникненню соціально-культурного руху передує неузгодженість між культурними потребами громадян і обмеженими можливостями їх задоволення державою. Він має соціогрупову структуру, що охоплює різні прошарки соціальної структури суспільства, різні соціальні спільності. Цінності руху виражають інтереси не якоїсь окремої групи, а значної частини суспільства.

Характеристики соціальних рухів: різноманіття мотивації їх учасників щодо вирішення тих або ін.. соціально-культурних проблем; відсутність звичаєвості, різноманітних обмежень та формальних регламентацій; реальна можливість реалізувати свої культурні інтереси та цілі, об’єднавши людей подібних культурних орієнтацій і боротися за їх визнання у глобалізованому світі; вірність проголошуваним ідея і цінностям. Негатив: розвиток формувань з асоціальними орієнтаціями; посилення гедоністичної складової.

52.Взаємозв'язок політики, культури й екології.

Політика - цілеспрямована діяльність, пов'язана з прийняттям відповідальних рішень у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, пов'язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків. Політика є управлінською діяльністю стратегічного рівня щодо внутрішніх та зовнішніх правостосунків і взаємодій.

Екологія- наука про взаємодії живих організмів і їх спільнот між собою і з навколишнім середовищем. Екологія вивчає взаємовідносини організмів із довкіллям, досліджує структурно-функціональну організацію надорганізмових систем (популяцій, угруповань, екосистем, біосфери), виявляє механізми підтримання їх стійкості у просторі й часі.

Культура - це певні способи організації та розвитку людської життєдіяльності, представленої в продуктах матеріальної та духовної праці, в системі соціальних норм і настанов, у духовних цінностях, у сукупності ставлення людини до природи, до інших людей, до себе самої.

Екологічна політика - регулювання в суспільстві ставлення людини до природи з метою захисту і розвитку навколишнього середовища.

Серед методів екологічної політики найчастіше призводять:

•технологічні - застосування технічних і технологічних рішень і засобів захисту і охорони навколишнього середовища

• економічні - використанні економічних інструментів при вирішенні екологічних проблем,

•нормативно-законодавчі - правовому регулюванні відносин суспільства до навколишнього середовища з метою її захисту від руйнувань або ж усунення наслідків руйнування

• політичні - виявляються в політичних діях всіх суб'єктів захисту навколишнього середовища і людини

•виховно-освітні - розвитку екологічної свідомості та моральної відповідальності в якості передумови здійснення екологічної політики.

Формування основних принципів екологічної політики можна засновувати на праві людини на здорове довкілля, яке має бути визначено, сформульовано і зроблено загальноприйнятим як невід'ємного права людини, так само, як право на працю, на відпочинок, на освіту і т. д.

Екологічна культура - здатність людини відчувати живе буття світу, приміряти і пристосовувати його до себе, взаємоузгоджувати власні потреби й устрій природного довкілля.

Екологічна культура звернена до двох світів - природного довкілля і внутрішнього світу людини. Своїми цілями вона спрямована на створення бажаного устрою чи ладу в природі і на виховання високих гуманістичних життєвих цінностей та орієнтирів у людському житті.