10. Прогнозування процесів суспільних модернізацій.

Прогнозування поступово стає важливим видом суспільного передбачення, в основу якого покладено пізнавальну діяльність людини. Передбачення пов'язано з життєвим досвідом, знанням тенденцій явищ і процесів. Воно спирається на наукові дані, динамічні й статистичні закономірності. Передбачення суспільних процесів - самостійна галузь прогнозування, яка спирається на первинні дані історії, соціології, політики, статистики, демографії тощо. Разом з тим, усяке передбачення має лише вірогідний характер.

Політичне прогнозування - найбільш складний вид прогнозування, адже воно стосується процесів і подій у політичній сфері. Політика торкається інтересів мільйонів людей і пронизує всі сфери суспільного життя. Політики, особливо політична еліта, мають передбачати наслідки своїх дій. Політичне передбачення мусить пов'язуватися із спадкоємністю дій попередників, з існуючими традиціями й основними цінностями суспільства. Тому прогнозування в політиці має бути реалістичним і спиратися на аналіз можливостей суспільства.

Наука розрізняє різні за типом і періодом прогнозування. Зокрема, виділяють безпосереднє, оглядне, віддалене прогнозування. Найбільш вірогідні прогнози можливі на безпосереднє майбутнє (стосовно результатів виборів, розвитку політичної системи тощо). Прогнозування оглядного майбутнього має в основному характер правдоподібності. Віддалене майбутнє передбачити можна тільки у приблизних підходах. Вирізняють внутрішньополітичне й зовнішньополітичне прогнозування. До першого належать дослідження, які передбачають виявлення перспективних тенденцій розвитку суспільства.

Зовнішньополітичне прогнозування стосується галузі міжнародних відносин, зовнішньої політики, розвитку світових політичних інституцій. Прогнози у цій сфері мають виявити основні тенденції (найбільш вірогідні, оптимальні й найменш вірогідні). Прогнози перспектив розвитку політичних процесів і явищ включають пошукові й нормативні прогнози.

За періодами прогнозування виділяють більш детальні терміни: оперативне (до 1 місяця), короткострокове (від 1 місяця до 1 року), середньострокове (від 1 до 5 років), довгострокове (від 5 до 15 років), надстрокове (період понад 15-20 років).

Наука вичленяє такі основні етапи політичного прогнозування:

- передпрогнозна ситуація;

- прийняття рішення і визначення термінів, ресурсів, учасників;

- збір і систематизація даних прогнозування;

- розробка моделей і вибір базової моделі;

- побудова пошукової моделі;

- створення нормативної моделі;

- вироблення прогнозів;

- верифікація прогнозів;

- вироблення рекомендацій до подальших прогнозів.

Політичне прогнозування використовує багато методів. Серед найбільш застосовуваних виділяють п'ять основних груп:

1. Екстраполяція (від латинського extra - понад, поза; polio -виправляю, змінюю). Метод визначає тенденції, дотримуючись припущення про безперервність розвитку більшості процесів і явищ політичного життя.

2. Історична аналогія - виявляє закономірності й тенденції розвитку історичних процесів.

3. Експертні оцінки - оцінки фахівцями найбільш вірогідних вирішень проблем.

4. Моделювання. Метод вивчає не самі об'єкти прогнозування, а тільки їх моделі. Такі моделі поділяють на статистичні, динамічні, матеріальні, ідеальні (уявні), математичні, комп'ютерні, ігрові тощо.

5. Сценарії майбутнього як гіпотетичні картини й образи майбутніх суспільств, держав і планети. Сценарії дають можливість передбачити можливі проблеми розвитку і планувати випереджаючі альтернативні рішення. Сценарії, що базуються на науковій основі дозволяють передбачати можливий політичний розвиток країн, регіонів і планети в цілому.

Політичне прогнозування має низку функцій: гносеологічну, евристичну, запобіжну, нормативну, інтегративну, комунікативну, попереджувальну та ін.

Різновидом сучасного соціального прогнозування є футурологія (від латинського future - майбутнє і грецького logos -поняття, вчення). Футурологія - це галузь суспільного знання, яка займається аналізом і виробленням концепцій майбутнього.

Вперше термін "футурологія" почав вживати з 1943 року німецький соціолог О. Флехтрейм для означення "філософії майбутнього". У 60-х роках XX століття виникло багато наукових центрів й організацій із вивчення майбутнього. Тільки у США створено в ті роки потужні наукові центри при Стенфорському, Гудзоновському, Прістрнському, Нью-Йоркському та інших університетах. Чимало подібних колективів виникло у європейських країнах. Найбільш відомим став "Римський клуб".