53. Основні принципи культурно-політичного розвитку постсучасного суспільства.

У другій половині ХХ ст. — із 70_х років на Заході та з 90_х років упостсоціалістичних країнах — починається інтенсивний перехід до суспільства нового типу, яке визначається деякими вченими як “постсучасне”. Цей перехід пов’язаний зі зміною матеріальних і духовних засад розвитку сучасної цивілізації. Потужний імпульс цьому процесові надав постіндустріальний етап науково_технічної революції.

Суспільство нового типу становить собою досить складне явище, виявити в якому домінування певних процесів не так просто. Проте сучасний світовий розвиток уже засвідчує деяку усталеність окремих тенденцій. На якісно_інноваційний характер постсучасного суспільства, що є основою для розуміння майбутнього людської цивілізації, вирішальним чином впливають п’ять основних інтегральних особливостей, які становлять своєрідну “пентаграму” постсучасного розвитку:

•децентралізація - процес перерозподілу або диспергування функцій, повноважень, людей або речей від центрального управління,

• гуманізація - поступове повернення до цінностей гуманізму на принципово нових засадах, зближення матеріального і духовного рушіїв людського розвитку;

• демократизація – політична реформація, система заходів та законів, направлених на впровадження елементів демократії (народовладдя) в країні, суспільстві,

• інформатизація

• індивідуалізація – процес визначення меж “безмежної” особистості, пошуку шляхів її порятунку від самої себе та втілення обмеженої само актуалізації “Я” натомість імперського образу єства минулого.

54. Напрямки подолання постноменклатурного синдрому й різно­манітних проявів бюрократизму.

Політична еліта України сформувалася з радянської бюрократії, яка, у свою чергу, виросла в умовах союзної республіки.

У сучасній Україні політичну еліту представляють колишні партійні,профспілкові та комсомольські функціонери, а також представники національно-демократично налаштованих верств. У результаті до влади у своїй переважній більшості прийшла на всіх рівнях олігархізована, корумпована управлінська еліта.

Отже, постноменклатурний синдром, з одного боку, зумовлений об’єктивно, а з іншого — має суб’єктивне забарвлення, оскільки значною мірою спровокований характером поведінки правлячої верстви. Саме поведінка еліти є одним з ключових якісних показників суспільства, що модернізується. Остання для населення є критерієм, за яким воно оцінює соціальну спрямованість реформ.

Характерні особливості поведінки еліти, які зумовлюють постноменклатурний синдром:

1. Швидке збагачення будь-якою ціною. Бюрократія у попередній системі не була багатою, сьогодні ж вона отримала доступ і шанс, а тому виявилась не зацікавленою у втіленні народної реформи, оскільки не захотіла ділитися з основною масою народу можливостями і ресурсами.

2. Синдром “временщика”, нездатність еліти до стратегічного мислення та управління модернізацією. На всіх рівнях державного управління спостерігається невпевненість еліти у результатах своїх реформ.

Тотальна бідність українського населення — результат не стільки економічних реформ, скільки безвідповідальності поведінки політичної, адміністративної та підприємницької еліт.

Необхідно дати відповіді на низку проблемних питань:

• де мають пролягати кордони між суспільним і приватним секторами, між політикою і управлінням;

•якими повинні бути обмеження адміністративної свободи;

•яким є оптимальний баланс між централізацією і децентралізацією;

•як забезпечити координацію діяльності державних і недержавних структур, організацій;

•як можна вимірювати ефективність діяльності виконавчих органів влади;

•у чому полягають обов’язок і відповідальність державних службовців.

Напрями подолання:

• подолання будь-яких залишків зовнішньої та внутрішньої несвободи;

•Розвиток індивідуально орієнтованої освіти, особистої компетентності на всіх рівнях і

особливо у політичній сфері, подолання неправильного розуміння політики як загальнодоступної справи

• Пріоритет духовного (постматеріального) начала перед матеріальним

•Формування громадської думки як можливості особистісного впливу на розвиток і

вдосконалення політичної ситуації та суспільно-політичних відносин.

•Розвиток громадської самодіяльності, суверенітет особистості.

•Подолати етатизм у свідомості