Тема 3.2.3. Калькуляція продукції

План

1 Поняття: калькуляція, калькуляційна одиниця, об’єкт калькулювання

2 Методика обчислення основних статей калькуляції

3 Методи калькулювання

4 Основні фактори зниження собівартості

1 Поняття: калькуляція, калькуляційна одиниця, об’єкт калькулювання

Калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів. Воно потрібне для обгрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах. Як правило, складають планові та фактичні калькуляції.

Об’єкт калькулювання – це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється: основна та допоміжна продукція (інструмент, енергія); послуги та роботи (ремонт, транспортування). Головний об’єкт калькулювання – готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок).

Для кожного об’єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця – одиниця його кількісного виміру ( наприклад, 1 трактор, для вугілля – одна тонна, електроенергія – одна кіловат-година, 100 пар взуття і т.д.)

При калькулюванні продукції (робіт, послуг) витрати групують за калькуляційними статтями, перелік і склад яких установлюється підприємством самостійно.

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей:

1) сировина та матеріали;

2) покупні напівфабрикати, комплектуючі, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

3) енергія технологічна;

4) зворотні відходи (вираховуються);

5) основна зарплата виробників;

6) додаткова зарплата виробників;

7) відрахування на соціальні заходи по зарплаті виробників;

8) підготовка та освоєння виробництва;

9) відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати;

10) утримання та експлуатація машин і устаткування;

11) загальновиробничі витрати;

12) адміністративні витрати;

13) витрати на збут.

Сума перших 10 статей становить технологічну собівартість, сума 11 – цехову (виробничу) і всіх статей – повну собівартість. В окремих галузях економіки номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної.

2 Методика обчислення основних статей калькуляції

У процесі калькулювання прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з чинними нормами й цінами.

Стаття «Сировина і матеріали» – витрати на сировину, основні, допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, для їх обчислення треба знати норми витрат та ціни. Крім ціни враховуються транспортно-заготівельні витрати ( плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи).

Стаття «Покупні напівфабрикати» - вартість покупних виробів, що потребують монтажу або додаткового оброблення; роботи і послуги виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами. Крім ціни слід також враховувати транспортно-заготівельні витрати.

Стаття «Енергія технологічна» – витрати на енергію (паливо, електроенергію, пару, газ), яка безпосередньо використовується в технологічному процесі, обчислюється за нормами витрат і тарифами на енергію.

Стаття «Зворотні відходи» - вартість повернутих відходів, вираховується із загальної суми витрат на матеріали.

Стаття «Основна зарплата виробників» – витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції. Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції, деталі, вузли.

Стаття «Додаткова зарплата» – оплата відпусток, часу виконання держобов’язків, доплати за виконання додаткових функцій, обчислюється у відсотках від основної.

Стаття «Відрахування на соціальні потреби» – у відсотках від суми основної та додаткової зарплати ( на пенсійне страхування, соціальне страхування по непрацездатності, на випадок безробіття та страхування від нещасних випадків на виробництві) у вигляді єдиного соціального внеску, ставка якого встановлюється діючим законодавством в залежності від класу професійного ризики певного виробництва.

Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» може містити три різновиди витрат на: освоєння нових виробництв, агрегатів (пускові витрати); підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановлений період їх відшкодування. Такі ж витрати в серійному та масовому виробництві фінансуються із прибутку або з позабюджетних фондів фінансування науки і техніки.

Стаття «Відшкодування зносу спецінструментів» – відшкодування вартості спецінструментів, проектування та виготовлення, ремонт спецінструменту, утримання служб підприємства, що обслуговують виробництво спецінструменту.

Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткування» – є комплексною і охоплює такі витрати: амортизація основних виробничих фондів, витрати на електроенергію, пальне для приведення їх в дію, технологічний інструмент, ремонт, оплату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини (електрики, слюсарі). На ці витрати складається кошторис для кожного цеху на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду продукції ці витрати обчислюється методом розподілу (найбільш поширений метод розподілу пропорційно основній зарплаті виробників).

Більш обгрунтованим є метод обчислення витрат на утримання та експлуатацію на один виріб залежно від часу його обробки та нормативних витрат на одиницю часу.

Стаття «Загальновиробничі витрати» – витрати на управління, виробниче й господарське обслуговування в межах цеху (виробництва): зарплата з відрахуваннями працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на їхнє утримання, ремонт, охорону праці.

Стаття «Адміністративні витрати» – ці витрати є такими, як і загальновиробничі, але на рівні підприємства, додатково в них включають витрати на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов’язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення довкілля та ін.), виплату відсотків за кредит. На невеликих підприємствах з безцеховою структурою загальновиробничі та адміністративні витрати об’єднують в одну статтю. Розподіляються ці витрати пропорційно основній зарплаті виробників, більш точний метод – пропорційно сумі основної зарплати й витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування.

Стаття «Витрати на збут» – витрати на вивчення ринку, на рекламу та продаж продукції.

Методика розрахунку собівартості:

Вартість сировини і матеріалів, В_мат, грн.

В_мат = m * Ц * (1 + К_тр)

де m - норма витрат матеріалу на один виріб, натур. один.;

Ц – ціна одиниці матеріалу, грн.;

К_тр – коефіцієнт транспортних витрат.

Вартість покупних комплектуючих та напівфабрикатів, В_пок , грн.

В_пок = n * Ц_пок * ( 1 + К_тр)

де n – кількість покупних на один виріб, натур. один.;

Ц_пок – вартість одного покупного, грн.

Стаття «Послуги виробничі зі сторони» містить в собі витрати на роботи і послуги виробничого характеру (П_вир.) сторонніх підприємств та організацій, витрати на випробування якості сировини, перевіз вантажів по території підприємства. Розраховується відповідно з нормами витрат на один виріб, якщо такі витрати є.

Витрати на електроенергію, яка використовується безпосередньо у виробництві, В_ел. , грн.

деåР_н.обл. – сумарна потужність верстатів, устаткування, КВт;

F_еф.обл. – ефективний фонд часу роботи обладнання за рік, год.;

К_о – коефіцієнт одночасності роботи двигунів(0,8);

К_з – коефіцієнт завантаження обладнання (0,9);

К_втр – коефіцієнт втрат у електромережі (0,7);

К_к.д. – коефіцієнт корисної дії електродвигуна (0,95);

Ц_ел.ен. – ціна однієї КВт-години електроенергії , грн.);

Р_н.світ. – номінальна потужність одного світильника, кВт.

Вартість відходів, В_відх, грн.

В_віхд = В_мат * К_відх

де К_відх - коефіцієнт відходів,приймається за даними підприємства.

Всього матеріальні витрати прямі, åВ_м , грн.

åВ_м = В_мат + В_пок. + П_вир. – В_відх.

Визначення основної заробітної плати виробничих робітників, З_осн., грн.

З_осн. = С_г.сер. * t_шт

де С_г.сер. – середня годинна тарифна ставка одного виробничого робітника, грн.;

t_шт – сума норм часу на виготовлення одного виробу, год.

С_г.сер.=

де С_г.1.2,…m – годинна тарифна ставка робітника першого , другого, m-го розряду;

n₁, n_2,….n_m – кількість робітників 1-го, 2-го, m-го розряду.

Додаткова зарплата виробничих робітників включає доплати за особливі умови праці, оплату невідпрацьованого часу (відпустка, виконання держобов’язків), доплати за бригадирство, премії за виконання виробничих показників тощо, З_дод., грн.

З_дод. = З_осн. * К_дод.з.

де К_дод.з. – коефіцієнт додаткової зарплати, приймається за даними підприємства .

Прямі витрати на оплату праці, В_пр., грн.

В_пр.=З_осн. + З_дод

Відрахування на соціальні заходи (єдиний соціальний внесок)включають в себе відрахування до пенсійного фонду, фонду страхування по тимчасовій непрацездатності, до фонду страхування на випадок безробіття (фонд зайнятості), до фонду страхування від нещасних випадків на виробництві, розраховуються за формулою, В_с.з., грн.:

В_с.з. = В_пр. * К_в.с.з.

де К_в.с.з. – коефіцієнт відрахувань на соціальні заходи (єдиний соціальний внесок).

Витрати на утримання та експлуатацію обладнання (ВУЕО) розраховуються за формулою, В_у.е.о., грн.

В_у.е.о.= З_осн. * К_в.у.е.о

де К_в.у.е.о. – коефіцієнт витрат на утримання та експлуатацію обладнання (розраховується за даними підприємства як відношення річної суми витрат на утримання та експлуатації обладнання до річної суми основної заробітної плати виробничих робітників).

Витрати на підготовку та освоєння виробництва розраховуються відповідно з нормами витрат на один виріб, якщо такі витрати є.

Всього інші прямі витрати складають, В_ін.пр., грн.:

В_ін.пр.= В_с.з. + В_у.е.о

Загальновиробничі витрати на один виріб розраховуються за формулою, В_з.в., грн.:

В_з.в. = З_осн. * К _з.в.в.

де К_з.в.в. – коефіцієнт загальновиробничих витрат (розраховується за даними підприємства як відношення річної суми загальновиробничих витрат до річної суми основної заробітної плати виробничих робітників).

Виробнича собівартість розраховується за формулою, С_{вир., грн.:}

С_вир.= åВ_м + В_пр. + В_ін.пр. + В_з.в.

Визначаються адміністративні витрати за формулою, В_адм., грн.:

В_адм. = З_осн. * К_адм

де К_адм. – коефіцієнт адміністративних витрат (розраховується за даними підприємства як відношення річної суми адміністративних витрат до річної суми основної заробітної плати виробничих робітників).

Витрати на збут розраховуються за формулою, В_зб., грн.

В_зб. = С_вир. * К_зб.

де К_зб. – коефіцієнт витрат на збут (розраховується як відношення річної суми витрат на збут до річної суми витрат, що включаються до виробничої собівартості).

Розраховуються інші операційні витрати за формулою, В_{ін.опер.}, грн.:

В_{ін.опер.}= С_вир. * К_ін.

де К_{ін.опер.}- коефіцієнт інших операційних витрат (розраховується як відношення річної суми інших операційних витрат до річної суми витрат, що включаються до виробничої собівартості).

Загальні витрати (повна або загальна собівартість), С_заг., розраховуються за формулою, грн.:

С_заг. = С_вир. + В_адм. + В_зб. + В_{ін.опер.}

3 Методи калькулювання

Найпоширенішими методами обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції є позамовний, попередільний та нормативний.

При позамовному методі об’єктом калькулювання є окреме замовлення (контракт), за яким визначаються прямі витрати, а непрямі витрати щомісяця розподіляються між замовленнями. Цей метод може використовуватися для визначення собівартості допоміжних та обслуговуючих виробництв. При попередільному методі об’єктом обліку є собівартість напівфабрикатів за окремими виробами в межах переділу (фази технологічного процесу). При нормативному методі складається нормативна калькуляція виходячи з нормативів витрат, а після закінчення виробничого процесу визначають фактичну собівартість як суму витрат в межах норм плюс сума відхилень від норм.

Загальновиробничі витрати змінні розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, зарплати), а постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт обліку з використанням бази розподілу при нормальній потужності, яка визначається підприємством самостійно. Нормальна потужність – очікуваний середній обсяг діяльності підприємства. Нерозподілені витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції у період їх виникнення.