4. Засвідчувальна стадія

— підписання нормативно-правового документа;

— надання йому реєстраційного коду після включення до Єдиного реєстру нормативних актів України;

5. Інформаційна стадія

— офіційне опублікування прийнятого нормативно-правового акта в засобах масової інформації, доведення його до відома виконавців.

Цей завершальний етап правотворення, який також має активний характер, є заключною стадією правотворчості.

43. Поняття і види форм (джерел) права 

Найчастіше під джерелами (формами) права вчені-правники розуміють офіційні форми зовнішнього виразу і закріплення правових норм. (Форма — це спосіб зовнішнього існування, вираження явища або об’єкта; це те, як явище сприймається зовні). Тобто, під джерелами права в спеціально-юридичному розумінні слід розуміти форми об'єктивізації (зовнішнього виразу) правових норм, які служать ознаками їхньої обов'язковості в даному суспільстві і в даний час.

Крім того, у науці розрізняють: внутрішню форму права — внутрішня будова права, його структура, поділ на галузі та інститути, і зовнішню форму права — це законодавство.

Джерелами права прийнято вважати правовий звичай, судову практику (або судовий прецедент), закон (або нормативно-правовий акт), нормативно-правовий договір, релігійні канонічні тексти.

Зв'язок між типом права і формою права:

- зовнішня форма права визначається, зумов­люється насамперед його історичним типом;

- крім типу права, на його зовнішню форму впливають також інші соціальні явища, чинники (внутрішньосуспільна ситуація, історичні, націо­нальні, культурні традиції, рівень політичної і правової культури, стан правосвідомості, юридич­ної науки тощо), тому у кожному типі права вико­ристовуються зазвичай декілька його форм;

- у кожному типі права існує найбільш поши­рена, основна його форма;

- форма права здатна впливати певною мірою на тип права, тобто на його соціальну сутність.

Нормативно-правовий акт — основна форма права соціально-демократичної орієнтації. Поши­реність нормативно-правових актів пояснюється незаперечними перевагами такого способу вира­ження юридичних норм саме з точки зору загаль­нолюдських правових принципів, які поступово впроваджуються у право соціально-демократичної

орієнтації.

До таких переваг, зокрема, належать можливості:

- найбільш чітко, ясно, однозначно формулю­вати зміст юридичних прав і обов'язків;

- якнайшвидше довести до відома адресатів юридичної норми її зміст;

- забезпечити сприятливі умови для швидкого відшкодування потрібної норми права;

- створити умови для правильного, адекватно­го розуміння адресатом норми її істинного змісту;

- оперативно змінювати чи скасовувати юри­дичну норму;

- здійснювати впорядкування, погодження, си­стематизацію численних норм права.

44. Види зовнішніх форм (джерел) права 

Основним джерелом права у сучасній Україні є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт — це письмовий документ компетентного органу держави або самого народу, в якому закріплюються встановлені та забезпечувані державою формально обов'язкові правила фізичної поведінки суб'єктів суспільного життя.

Порівняно з іншими джерелами права, нормативно-правовий акт має ряд істотних переваг. Зокрема:

він найбільш чітко, повно і однозначно формулює права і обов'язки суб'єктів суспільного життя;

дає можливість найшвидше і найповніше довести зміст норм права до суб'єктів суспільного життя;

дає можливість та створює умови для адекватного (належного) і однакового розуміння норм права;

дає можливість оперативно реагувати на потреби правового регулювання, змінюючи, встановлюючи чи скасовуючи відповідну правову норму;

нормативно-правові акти найбільш повно і легко можуть бути систематизовані, що сприяє полегшенню користування ними, крім того, вони дають можливість для узгодження і впорядкування чинних правових норм.

Правовий звичай — це норма позитивного права, що виникла самостійно, без державно-владної волі чи санкції з боку держави, з правосвідомості всього народу або певних суспільних груп та набула юридичної сили в результаті тривалого застосування її, як обов'язкової.

Не кожний звичай стає правовим, а тільки той, який відповідає інтересам певної групи людей або суспільству в цілому. Звичай стає правовим тоді, коли отримує визнання з боку держави. Визнання держави відбувається не шляхом запису його змісту в законі, а шляхом сприйняття судовою чи адміністративною практикою або шляхом посилання на нього в законі.

На нинішній день правовий звичай має доволі обмежене коло застосування. Це пояснюється двома причинами. По-перше, цілий ряд правових звичаїв знаходять своє закріплення у чинному законодавстві і перестають відігравати роль власне правового звичаю, перетворюючись в норми права, закріплені в нормативно-правових актах. По-друге, при розвинутій законодавчій системі потреба правового регулювання реально існуючих правових відносин оперативно знаходить відповідну реакцію з боку законодавчої влади, не даючи можливості сформуватися правовому звичаю.

На сьогоднішній день правовий звичай в Україні застосовується у конституційному праві, цивільно-правових відносинах, в морському праві тощо. Найбільш широко його застосовують у міжнародному приватному праві. Звичай має більше значення в релігійно-общинній правовій системі, яка має місце в деяких країнах Азії та Африки.

Нормативно-правовий договір — це двостороння або багатостороння угода, яка містить норми права.

У правовому житті є два види договорів: договори-угоди та нормативні договори, останні є джерелом права.

Нормативні договори — це документи, які закріплюють волевиявлення сторін з приводу прав і обов’язків, встановлюють порядок їх реалізації, а також взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання добровільно прийнятих на себе зобов’язань. Нормативні договори використовуються в міжнародному праві (міжнародний договір — це угода між державами та іншими суб’єктами міжнародного права з питань, що мають для них спільний інтерес і що регулюють їхні відносини шляхом утворення взаємних прав і обов’язків), у конституційному праві (наприклад, Конституційний Договір 1995 року, укладений між Верховною Радою і Президентом України про розподіл повноважень, яки діяв до прийняття Конституції України.), в трудовому праві (колективний договір, який укладається між трудовим колективом і роботодавцем, Генеральна угода тощо).

Судовий, або адміністративний прецедент — це рішення в конкретній юридичній справі, що виносить судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа) і яке стає обов'язковим для вирішення подібних справ у майбутньому. Юридичний прецедент застосовується тоді, коли мають місце прогалини у правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин, а за судом чи іншим органом держави визнається право нормотворчості, тобто офіційного формулювання правових норм. Судовий прецедент як джерело права притаманний англосаксонській правовій системі, відповідно в Україні не використовується.

Релігійно-канонічні тексти — це норми певних релігій, які закріплюються у відповідних канонічних текстах та книгах, і регулюють правові відносини суб'єктів права, незалежно від їхньої приналежності чи неприналежності до даної релігії. Це джерело права притаманне для релігійно-общинної правової системи або для релігійних систем права, найбільш поширеним видом яких є система ісламського права. В Україні це джерело права не застосовується. 45. Поняття, ознаки і види законів 

Закон — це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.

Юридичні властивості закону:

він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищого представницького органу держави або самого народу. В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму); закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державного життя. Він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Тобто акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював;

для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах.

За значенням і місцем законів у системі законодавства вони поділяються на:

Конституція України є основним законом держави, в якому закріплюються основи суспільного, економічного і політичного устрою країни, правове становище особи, її права та обов'язки, форма правління та форма державного устрою, порядок організації та компетенція органів законодавчої, виконавчої та судової влади

- Конституційні закони — закони з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією, які конкретизують її положення або вносять до неї зміни і приймаються в особливому порядку. Наприклад “Про громадянство”, “Про загальний військовий обов'язок” та ін.

- звичайні або біжучі закони — нормативні акти, які приймаються на основі Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон України „Про освіту” від 28.10.1998 р.). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу ВР України.

- надзвичайні закони — нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі катастрофи, епідемії тощо).

- допоміжні закони — нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші акти або мають допоміжне значення для їх застосування (Закон України „Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах” від 22 січня 1993 року” від 3 березня 1998 року).