80. Поняття і види правопорушень 

Правопорушення - це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, що зумовлює юридично визначені негативні наслідки для правопорушника.

Залежно від ступеня суспільної шкідливості чи небезпеки пра­вопорушення поділяють на злочини і проступки.

Злочин — це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єк­том злочину.

Злочинами є тільки кримінальні правопорушення, які посягають на суспільний лад держави, її політичну й економічну систему, влас­ність, особу, політичні, трудові та інші права і свободи громадян.

Злочини різняться між собою за внутрішньою та за зовнішньою ознаками. У чинному кримінальному законодавстві України в основі поділу злочинів на певні категорії покладено два критерії: 1) матеріа­льний (характер і ступень суспільної небезпечності злочинного діян­ня); 2) формальний (вид покарання і розмір його санкцій, передбаче­них законом). За цими критеріями злочини поділяються на:

- злочини невеликої тяжкості;

- злочини середньої тяжкості;

- тяжкі злочини;

- особливо тяжкі злочини.

Проступок має зовнішню схожість зі злочином, але він має ме­ншу ступінь суспільної небезпеки.

Проступок — це суспільно шкідлива протиправна винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка порушує при­писи інших, крім Кримінального кодексу України, норм права.

Проступки поділяються на такі основні види:

1) конституційні — це правопорушення, які посягають на поря­док організації та діяльності органів державної влади і управлін­ня, конституційні права і свободи громадян;

2) адміністративні — це правопорушення, які посягають на гро­мадський або державний порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління;

3) дисциплінарні — це правопорушення, які дезорганізують нор­мальну діяльність підприємств, установ, організацій і посягають на трудову, військову, навчальну та інші види дисциплін;

4) цивільні — це правопорушення, що виникають у сфері майно­вих та пов'язаних з ними особистих немайнових відносин.

81. Поняття і склад правопорушення 

Правопорушення – протиправне, винне, суспільно небезпечне (шкідливе) діяння дієздатного суб’єкта, за яке закон передбачає юридичну відповідальність.

За своєю соціальною значимістю ця поведінка соціально шкідлива, тобто спричиняє чи може спричинити шкоду нормальним соціальним відношенням, законним інтересам суб’єктів. Ця шкода може бути різною, залежно від наслідків протиправного діяння, його соціальної ознаки (матеріальною і моральною, значною і незначною). За психологічними ознаками правопорушення як вчинок завжди має свідомо-вольовий характер, тобто здійснюється під контролем волі і свідомості суб’єкта. Правопорушення є те діяння, яке скоюється як результат прояву усвідомленої волі особи і вчинене з її вини. Дія, що завдає шкоди, інтересам, які охороняються законом, є об’єктивно протиправною, але правопорушенням її називати не можна при відсутності вини.

Склад правопорушення – це системна ознак протиправна поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності. 

Можна також зазначити, що склад правопорушення містить у собі сукупність закріплених ознак в законі об’єктивного і суб’єктивного характеру, за наявності яких суспільно небезпечне діяння визначається конкретним правопорушенням.

Структура складу правопорушення:

Об'єкт правопорушення - це суспільні відносини, охоронювані нормами права, яким при здійсненні правопорушення заподіюється певна шкода або створюється погроза заподіяння відповідної шкоди.

  Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення.

 Суб'єктивна сторона правопорушення - це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. У структурі втримування даної психічної діяльності розрізняють: провину, мотив, мета, емоційний стан.

Обов'язкова ознака суб'єктивної сторони: провина, тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечним або шкідливим наслідкам (результату).

Суб'єкт правопорушення - це деліктноздатна особа (фізичне, юридичне), що зробила правопорушення.

82. ПОНЯТТЯ І ПРИНЦИПИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ  Юридична відповідальність — це юридичний обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які належали йому до факту правопорушення.

Ознаки юридичної відповідальності:• це один з видів державного примусу у формах каральних і правовідновлювальних заходів;• це негативна реакція держави на правопорушення та суб'єкта, винного в його вчиненні;• виникає тільки за наявності правопорушення;• здійснюється лише за умови встановлення складу правопорушення;• має зовнішній характер;• здійснюється компетентним органом відповідно до закону та при дотриманні певного процедурно-процесуального порядку та форм;• виражається в обов'язку особи (правопорушника) зазнати певних втрат особистого" організаційного чи матеріального характеру.

Принципами юридичної відповідальності є:

1. Принцип законності, який полягає в тому, що:• юридична відповідальність настає за ті діяння, які передбачені законом, застосовується у суворому дотриманні визначеного законом порядку;• юридична відповідальність настає лише перед передбаченими законом компетентними органами;• юридична відповідальність передбачає конституційність закону, що встановлює міру відповідальності;• незнання законів не звільняє від відповідальності (ст. 68 Конституції України).

2. Принцип доцільності, що полягає у відповідності обраної міри впливу на правопорушника цілям юридичної відповідальності. Цей принцип вимагає:• індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від тяжкості правопорушення та властивостей правопорушника;• пом'якшення та навіть відмови від застосування мір відповідальності за наявності можливості досягти її мети іншими шляхами.

3. Принцип невідворотності, що полягає в:• неминучості настання відповідальності правопорушника;• оперативності вжиття заходів відповідальності за скоєне правопорушення;• професіоналізмі та сумлінній діяльності правоохоронних органів;• ефективності заходів, які застосовуються до правопорушника.

4. Принцип своєчасності, що означає:• можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом часу, не дуже віддаленого від факту правопорушення.

5. Принцип справедливості, що виявляється в тому, що:• за протиправний вчинок відповідає той, хто його здійснив;• кримінальне покарання не встановлюється за проступки;• при визначенні мір покарання та стягнень не повинна принижуватися людська гідність;• не має зворотної сили закон, що встановлює чи посилює відповідальність;• встановлюється тільки одне покарання за одне правопорушення (ст. 61 Конституції України).