27. Постать Івана Богуна в історії України.

Мабуть, це найяскравіша постать в історії України часів Козаччини поряд із Хмельницьким та Кривоносом. Протидія Польщі, Москві, Криму і Туреччині була в його крові природною та вічною, нестримною. Він завжди був поряд із народом, нехтував нагородами, простий у спілкуванні та безжальний в бою. Від природи міцний, широкоплечий, неймовірно сміливий і сильний, він став лідером козацьких полків Поділля і швидко завоював симпатії народних мас. Всі сучасники Богуна відзначали його розум та хитрість. Він відмовився від реєстрового чину та маєтностей, які обіцяли йому поляки, і підтримав визвольний рух українців.

Іван Богун був одним з найближчих сподвижників великого Богдана. Він очолив трагічний відступ козаків під Берестечком у 1650 році, в момент, коли Хмельницького захопили в полон татари. Після загибелі Максима Кривоноса та Михайла Кричевського Іван Богун став одним з лідерів народного руху, обирався наказним гетьманом за відсутності Хмельницького. У 1651 році на Поділля вирушили каральні загони польського гетьмана Калиновського. Вони мали на меті захопити Вінницю, Красне, Брацлав, а потім вдертися до Київщини. Однак надто вмілий і сміливий полковник обороняв свій рідний край. На підступах до Вінницької фортеці на високій кручі поляки змушені були перейти Південний Буг. Оскільки стояли люті морози, Богун наказав прорубати ополонки в річці і облити кручі водою. Дістатися до козаків було неможливо, багато крилатих гусарів потонуло в холодних водах, а добили їх артилерійський вогонь і стрімка атака козацької кінноти. Калиновський був непримиренним ворогом Богуна і Хмельницького.

Поразка під Вінницею зупинила поляків на шляху до Брацлава та Подніпров’я. В цей момент на допомогу Богуну Хмельницький додатково вислав полк козаків. Його характерною рисою була часта непокора Хмельницькому, та й будь-якому іншому авторитету, неприйняття і відмова присяги московському цареві у 1654 році.

Він не приїхав на Переяславську раду, всіляко уникав спільних із Москвою походів. Його полк був основою війська Івана Виговського та відіграв вирішальну роль у Конотопській битві 1659 року. Видається дивним, чому полковник ніколи не намагався заволодіти гетьманською булавою, але, можливо, в цьому й проявилася його мудрість – послідовна політика та соборний прагматизм замість вічних українських заздрісних владних амбіцій.

Відносини Івана Богуна з Юрієм Хмельницьким та Павлом Тетерею складалися непросто. Він допомагав їм протистояти політичним опонентам, однак ніколи не погоджувався на Московський курс. Богуна розстріляли поляки біля Новгорода-Сіверського у 1664 році після невдалого походу проти Москви під керівництвом Тетері.

28. Другий похід Хмельницького в Галичину.

Навесні 1655 р. Богдан Хмельницький вирушив із військом через Поділля на Галичину. Мета походу — визволити від польського панування західноукраїнські землі та об'єднати Україну в її етнічних кордонах. На початку серпня військо зупинилося під Кам'янцем-Подільським. Під час облоги міста гетьман прийняв шведського посла. Той повідомив про вступ 9 липня Швеції у війну проти Польщі. Хмельницький, зі свого боку, обіцяв шведському королю оружну допомогу.

29 вересня 1655 р. українська армія, поряд з якою діяв невеликий корпус московських військ, вщент розбила коронного гетьмана Станіслава Потоцького під Городком, що за 25 км від Львова. Внаслідок цієї перемоги було визволено значну частину Західної України. Того самого дня українська армія підійшла до Львова та обложила його. Розуміючи, що штурм завдасть тяжких втрат не тільки мешканцям міста, а й війську, що львів'яни мали б присягати цареві Олексію, Богдан Хмельницький відмовився витрачати сили на тяжку облогу і погодився на переговори з львівською владою. Невдовзі гетьман отримав викуп і відступив від міста.

З-під Львова Богдан Хмельницький послав частину свого війська на чолі з наказним гетьманом Данилом Виговським (братом генерального писаря Івана Виговського) на Люблін. Цей похід був успішним. Взявши Люблін (вистояв тільки люблінський замок), а у ньому велику здобич, козаки повернулися до Хмельницького. Ходили також українські війська під Замостя, але й цього разу місто не вдалося взяти.

Після битви під містечком Озерна 22 листопада 1655 р. було укладено угоду між гетьманом і кримським ханом. Вона передбачала невтручання Криму у війну України й Московії проти Польщі. Договір дав можливість уникнути татарського нападу на українські та московські землі. Отже, незважаючи на складність ситуації, літньо-осіння кампанія 1655 р. для українсько-московського війська в Україні завершилася цілком успішно.