46. Постать Петра Іваненка(Петрика) в історії України.

Петрик (Іваненко Петро Іванович) (? —1695 ?). Керівник виступу запорожців проти гетьмана Лівобережної України 1. Мазепи. Як стверджував останній, той походив із жебраків. Був старшим писарем Генеральної військової канцелярії (що ставить під сумнів достовірність Мазепиної версії). 1691 або на поч. 1692 р. втік до Криму, де, на думку деяких істориків, начебто від імені Війська Запорозького й вигаданих ним князівств Київського та Чернігівського підписав 1692 р. фіктивну угоду про перехід Лівобережної України під протекторат Туреччини. Невдовзі потому оголосив себе гетьманом. Того самого року опинившись на Запорожжі, опозиційно настроєному до Мазепи, підбурював козаків до виступу проти гетьмана Лівобережжя, панства і багатіїв. Довідавшись про це, Мазепа зажадав його видачі. Але запорозька старшина, побоюючись, либонь, простих січовиків, більшість яких підтримувала Петрика, відмовила гетьманові, пославшись на те, що Січ ніколи нікого нікому не видавала.

Заручившись допомогою кримського хана, Петрик зібрав військо на Січі, яке проголосило його гетьманом, і став закликати народ скинути тиранію царських властей та їхнього прислужника Мазепи. Чимало міст, містечок і сіл Лівобережжя підтримали бунтівника. Однак за ним стояла незначна воєнна сила. У 1692 і 1694 pp. він здійснював походи на Україну, але Мазепа легко відбивав їх. За деякими відомостями, Петрик загинув від рук підісланого Мазепою вбивці, за іншими — був живий ще 1708 p., коли Мазепа перейшов на бік шведів. Загадкова постать Петрика, одного з найвідоміших політичних авантюристів кін. XVII — поч. XVIII ст., потребує нових об'єктивних досліджень.

47. Полтавська битва в історії України.

Полтавська бимтва 8 липня (27 червня) 1709 - одна з вирішальних битв Великої Північної війни, розгром московитами шведських військ Карла XII біля Полтави.

Після успішного завершення воєнних дій на території Речі Посполитої та Саксонії, король Швеції Карл XII вирішив завдати остаточної поразки Московській державі. З цією метою навесні 1708 його армія розпочала похід через білоруські землі на Смоленськ і далі на Москву. Однак протидія московських військ та хід таємних переговорів Карла XII та його союзника польського короля С. Лещинського з гетьманом І. Мазепою змусила шведське командування змінити початковий план воєнних дій. Український гетьман зважився на ведення переговорів з метою створення українського шведського воєнно-політичного союзу після того, як дізнався про намір московського царя Петра І ліквідувати політичну автономію України[Джерело?]. Цьому сприяло різке зростання податкових, військових та інших тягарів, яких зазнавала Гетьманщина під час Північної війни з боку московської адміністрації, а також вимога царського уряду повернути Правобережну Україну до складу Речі Посполитої. Крім того, І.Мазепа прагнув забезпечити незалежність України у випадку перемоги у війні шведів.

У жовтні 1708 шведська армія вступила на українські землі. Такий розвиток подій змусив І.Мазепу відкрито перейти на сторону шведських військ і об'єднатися з ними для ведення війни з Московією. Відсутність більшої частини козацьких військ в Україні, жорстокість царських репресій та інші причини не дали можливості гетьману надати шведам суттєвої допомоги. Сувора зима 1708-1709, серія військових невдач, відсутність обіцяної допомоги з Криму, Туреччини та Польщі значно погіршили становище армії Карла XII. Лише підтримка кошового отамана Запорізької Січі К. Гордієнка, який на чолі 8000 загону козаків у квітні 1709 приєднався до шведського війська, дещо покращила ситуацію. В таких умовах Карл XII вирішив розпочати наступ на Москву через Харків та Курськ. Суттєвою перешкодою на цьому шляху була Полтава, розташована на перехресті важливих шляхів. Захищав місто російський гарнізон -- 4300 чол., який очолював полковник О. Келін, а також 2600 жителів міста.

У Полтавській битві шведи втратили 9234 чол. вбитими та 2874 чол. пораненими. У полон потрапили фельдмаршал К.Г.Реншільд, перший міністр Швеції граф Пінер, багато генералів та офіцерів. Втрати московської армії становили 1345 чол. вбитими і 3290 чол. пораненими. Рештки шведського війська під командуванням генерала А.-Л. Левенгаупта відступили вздовж р. Ворскли у напрямку Дніпра. Біля Переволочної Карл XII, І. Мазепа, К. Гордієнко та ще близько 50 старшин, разом із загонами шведів та козаків (всього бл. 3000 чол.) переправилися через Дніпро і відійшли у турецькі володіння. 30.6.(11.7).1709 армія А.-Л. Левенгаупта (16000 чол.) у районі Переволочної була оточена калмицькою кіннотою під командуванням О. Меншикова і здалася у полон.

27 червня 1709 року відбулася Полтавська битва, яка мала далекосяжні наслідки для Європи. З дня Полтавської битви, як зазначає шведський історик Петер Енглунд, «закінчився період шведського панування, Росія почала звільнятися від свого старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва стала колосальною катастрофою не тільки для Швеції, але й для Європи; вона зламала колишній баланс влади,-- могутність після Полтави переходить від Швеції до Росії, яка міцніє і перетворюється у велику державу». Лівобережна Україна 1709 року зазнає відчутного удару по свому самоврядному статусу (але зберігає його до царювання Катерини II).