107. Прийняття Конституції України. 1996.

Тільки в 1996 р. Верховна Рада приймає Конституцію України. Прийняття Конституції завершило період державного становлення, закріпило правові основи незалежної України, яка стала невід'ємною частиною європейського та світового співтовариства. З прийняттям конституції завершилося формування законодавчої , виконавчої і судової влади в Україні. Главою держави є президент, який виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання її Конституції, прав і свобод громадян. Конституція визначає всі основні засади та напрямки внутрішньої і зовнішньої політики України, орієнтири подальшої її розбудови як демократичної, соціальної і правової держави. Остаточно змінено було політичні і соціально-економічні основи нашого суспільства.

108. Реалізація ринкових реформ (друга половина 1994 - 1999 рр.).

Так, національний прибуток за 1991-1994 рр. скоротився більш як наполовину (56%), у тому числі за 1994 р. — на 24,5%, що в 1,5 раза перевищувало щорічні темпи його зниження в 1991-1993 рр.

Через відсутність коштів скоротилося будівництво, кожне сьоме підприємство було збитковим. Звуження сфери держав ного регулювання цін, скасування або скорочення сум дотацій на продукцію окремих галузей народного господарства, в першу чергу військово-промислового комплексу, в умовах розбалансованості економіки, дефіциту ресурсів, монополізму виробників та інфляційних очікувань призвели наприкінці року до різкого зростання цін на споживчому ринку. Індекс інфляції становив у 1994 р. 501,1%, у тому числі за жовтень — грудень 271%. Економічна реформа пробуксовувала, особливо гострою була ситуація в соціальній сфері.

За таких умов реформування економіки стало наріжним каменем практичної діяльності Президента. 11 жовтня 1994 р. Л. Кучма виступив у Верховній Раді зі зверненням, яким були проголошені головні напрями нової соціально-економічної стратегії.

Зокрема, передбачалося здійснення заходів щодо стабілізації фінансово-грошової системи, докорінного реформування відносин власності, всебічного утвердження, поряд із державною, ефективних форм приватної власності, в першу чергу через приватизацію. Великі надії покладалися на структурну перебудову громіздкої, зорієнтованої на важку індустрію та воєнно-промисловий комплекс економіки. Запропонований курс базувався на пріоритетності наукомістких та високотехнологічних галузей економіки, реформування села шляхом здійснення радикальної земельної реформи, співіснування усіх форм і власності - державної, колективної і приватної.

Особливим напрямом президентської програми визначалося реформування основних засад зовнішньоекономічної політики, її метою повинне стати поступове утвердження відкритої економіки та входження України до світового співтовариства, залучення іноземних інвестицій.

Заплановані економічні зміни повинні були забезпечити покращення усієї соціальної сфери. З повною відвертістю було заявлено, що в умовах, що склались, держава не має реальних ресурсів для підвищення життєвого рівня людей. А тому пріоритет було віддано соціальному захисту найбільш незахищених категорій населення — пенсіонерів, інвалідів тощо.

Проголосивши головні напрями своєї економічної програми, Президент України закликав політичні сили до злагоди. Проголошення курсу радикальних ринкових реформ та визначення його пріоритетів сприяли активнішій діяльності щодо реформування економіки, налагодження співпраці всіх гілок влади.

Водночас, від декларування ідей до їх реалізації пролягав тривалий шлях. Пройти його було важче, аніж визначити перспективи, тим більше, що на практиці економічні плани зустріли діаметрально протилежні оцінки різних політичних сил.

Одним із головних завдань в президентській програмі економіки була стабілізація фінансів. Основу її складали проведення жорсткої монетарної політики, скорочення масштабів інфляції, проведення грошової реформи. Протягом 1995-1996 рр. завдяки енергійним зусиллям Національного банку, очолюваного В. Ющенком, органів виконавчої влади вдалося зупинити постійне обвальне падіння купоно-карбованця щодо іноземних валют, яке досягало майже 10000% на рік. Це було важливою передумовою здійснення грошової реформи, яку й було проведено у вересні 1996 р. В її ході відбувся обмін купоно-карбованців на гривні у розрахунку 1 гривня за 100 000 купоно-карбованців. Реформа носила неконфіскаційний характер. Завдяки продуманій стратегії вона була досить вдало проведена і не спричинила ні фінансових, ні соціальних потрясінь.

Впровадження гривні сприяло стабільності грошової системи держави. Створились передумови виходу з кризи. В серпні-жовтні 1996 р. темпи інфляції склали 1,5-2%. Вперше за тривалий час населення понесло гроші до ощадних кас. Обсяги вкладів за цей період збільшилися більш як на 15%.

Але ситуація в економіці залишалась критичною. Саме це констатував Президент при оголошенні свого щорічного послання Верховній Раді в березні 1997 р. Він мусив визнати, що стабілізувати та належним чином реформувати економіку не вдалося. Хоча темпи спаду виробництва дещо сповільнились, все ж вони були значними і виявились незворотними.

В 1997-1998 рр. пріоритетними напрямами економічної політики було визначено фінансову стабілізацію, відродження вітчизняного виробництва, впровадження нових методів господарювання в агропромисловому комплексі.

Тривав пошук шляхів оптимального реформування економіки. Відносна стабілізація окремих галузей господарства змінилась восени 1998 р. жорстокою фінансовою кризою, коли протягом місяця вартість гривні впала майже наполовину.

Та все ж наприкінці 90-х років давали про себе знати окремі, хай і обмежені, результати економічних реформ. Головним серед них стало завершення процесу переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки. До кінця 90-х років було завершено формування власної податкової, банківської, митної та Иших систем, що у сукупності визначали основну економічну інфраструктуру української державності. Розвинулись нові, конкурентоспроможні форми виробництва, все більшого значення набувало підприємництво.

У 1999 р. вперше за останнє десятиріччя з'явились ознаки економічної стабілізації, перш за все —подолання падіння валового внутрішнього продукту. На 4,3% зросли обсяги промислового виробництва. Найвищі темпи зростання були зафіксовані в галузях, які виробляли товари народного споживання. Скоротився дефіцит державного бюджету.

Позитивну роль у цьому процесі відігравало реформування відносин власності, роздержавлення та приватизація. Остання проводилась не завжди відкрито і була доступна для громадського контролю, однак, отримавши підприємства у власність, а тим більше викупивши їх за чималі кошти в держави, нові господарі докладали максимум зусиль, аби зробити роботу вже своїх власних підприємств якомога ефективнішою. Розширилися недержавний та корпоративний сектори економіки. Новий економічний устрій забезпечив перехід від єдиновладдя держави у сфері економіки до її багатоукладності, що забезпечило зростання ініціативи нових господарів. На 2000 р. форму власності змінило більш ніж 65% підприємств, на них вироблялось понад 70% загального обсягу промислової продукції.

Новим позитивним моментом стало формування так званих точок росту — підприємств та галузей, які за умов загального економічного складу виробляли конкурентоспроможну продукцію.

Важливим елементом ринкових реформ стало формування фінансової системи держави, лібералізація господарських зв'язків, формування ринкової інфраструктури. На 2000 р. в Україні діяло понад 200 банків, 1300 інвестиційних компаній і фондів, близько 300 страхових компаній.

Ізольована за радянських часів від зовнішнього світу та замкнута протягом тривалого часу на «радянському рублі», який в останні роки радянського режиму називали зневажливо «дерев'яним», на кінець 90-х років Україна впевнено налагодила зв'язки із зарубіжними країнами та стала рівноправним партнером. Цьому сприяло запровадження ринкового механізму ціноутворення, перехід до світових цін, ліберального режиму зовнішньої торгівлі.

Зовнішньоекономічна сфера виявилась одним із пріоритетних напрямів діяльності держави. За 1993-2000 рр. частина експорту товарів та послуг у структурі валового внутрішнього продукту зросла з 26 до 53%. Частка країн «далекого зарубіжжя» у загальному обсязі експорту досягла майже 70%.

Ключовою галуззю економіки України залишається аграрне виробництво. Питання щодо вибору напрямів його розвитку виявилось надто заполітизованим, а тому практично до кінця 90-х років реформи велись переважно в руслі дискусій щодо доцільності чи недоцільності приватної власності на землю; збереження чи ліквідації колгоспів; дозволу чи заборони купівлі-продажу землі.

Спробою виправити ситуацію та вивести аграрне виробництво з кризового стану став виданий у листопаді 1994 р. Указ Президента України Л. Кучми «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва». Документ визначав шляхи приватизації, економічної оцінки та ринку землі.

Процес реалізації даного документа на практиці був доволі суперечливим. З одного боку, кожен селянин набував право на отримання земельного паю та право вільно ним розпоряджатись. Однак, не маючи коштів і можливостей налагодити власне господарство, переважна більшість селян повертала паї колгоспам. Таким чином, змін практично не відбувалось, тим більше, що паювання та розподіл земельних ділянок проводили самі керівники колективних сільгосппідприємств.

Лише в небагатьох місцях сформувались сильні індивідуальні господарства, які ефективно орендували паї селян. Основну масу виробників сільськогосподарської продукції складали колгоспи і радгоспи, фінансовий стан яких та рентабельність виробництва з року в рік погіршувалась. Колективне господарювання, відсутність елементарної відповідальності, почуття господаря виявились тупиковим шляхом розвитку аграрної економіки.

Загальний рівень виробництва сільськогосподарської продукції в Україні знизився до рівня кінця 50-х - початку 60-х років. Майже вдвічі ˜— з 48 до 24 млн т — зменшився валовий збір зерна, з 45 до 23 млн т впало виробництво цукрових буряків, вдвоє зменшилось поголів'я худоби і птиці. Водночас у приватному секторі аграрної економіки кількість живності та її продуктивність зросли.

На 1999 р. понад 85% колгоспів, що збереглися, були збитковими. Це змусило рішуче взятись за реформування в першу чергу земельних відносин. Необхідно було створити селянам можливості вільно отримати та розпорядитися за вибором своїми паями та підтримати приватного сільськогосподарського виробника.

У грудні 1999 р. вийшов Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки».

Відповідно до нього, протягом грудня 1999 — квітня 2000 р. на засадах приватної власності було проведено реформування всіх колективних сільськогосподарських підприємств. Всім членам колгоспів — працюючим та пенсіонерам — надавалося право вільного виходу з цих підприємств та створення господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів інших суб'єктів, заснованих на приватній власності.

Указ Президента передбачав обов'язкову виплату тим, хто бере у селян в оренду землю, орендної плати у розмірі не меншому за 1% її вартості. Перед органами місцевої виконавчої влади ставилось завдання всілякого сприяння у здійсненні вказаних заходів.

Протягом 2000 р., незважаючи на спротив прихильників колгоспно-радгоспної системи в центрі та на місцях, реорганізацію було в цілому завершено. Про їхню продуктивність за умов економічної кризи говорити рано, однак така система, прийнята в усьому світі, створює перспективи виходу з кризи на селі, що створить умови прогресу усієї держави.