100. Демократичні процеси в Україні після смерті Сталіна, їх суперечливий і непослідовний характер.

5 березня 1953 року помер Сталін. Ця дата стала своєрідною точкою відліку розгортання у Радянському Союзі суперечливих і неоднозначних спроб трансформації тоталітарних структур.

Суть кардинальних змін, що почалися після смерті диктатора, полягає в лібералізації всього суспільного життя. Розвиток та поглиблення цього процесу були основою десталінізації, яка стала особливо активною і радикальною після XX з?їзду КПРС (лютий 1956 p.). Проте процеси оновлення почалися ще навесні 1953 р. Саме в 1953--1955 pp. було зроблено спробу перейти від тоталітарної до авторитарної форми правління. З ініціативи Маленкова було поставлено питання про необхідність «припинення політики культу особи». Уже початковий період десталінізації призвів до значних змін в Україні. Цей період характеризувався припиненням кампанії проти націоналізму, певним уповільненням процесу русифікації, зростаючою роллю українського чинника в різних сферах суспільного життя. Саме за помилки в проведенні національної політики у роботі з кадрами в червні 1953 р. було звільнено Л. Мельникова з посади першого секретаря ЦК КПУ. На його місце обрано українця О. Кириченка, після чого пішла широка хвиля висунення на керівні посади представників місцевої влади. У 1954 р. помпезно відзначалося 300-річчя возз?єднання України з Росією. Країною прокотилася широка і гучна пропагандистська кампанія. Центральною подією ювілейних торжеств стала, безперечно, передача Криму УРСР. 19 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР, мотивуючи своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарськими та культурними зв?язками між Кримом і Україною, прийняла указ «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР». Хоча мотивація цього рішення, незважаючи на його пропагандистський присмак, не викликає сумнівів, важливою проблемою в процесі входження Криму до складу УРСР був і лишається етнічний склад населення цього регіону (1959 р. українці становили 22,3%, а росіяни -- 71,4% мешканців Кримської області).

Позитивним змінам у суспільно-політичному житті сприяла часткова реабілітація жертв сталінських репресій. До 1957 р. було повернуто більше 65 тис. депортованих членів сімей, пов?язаних з діяльністю українських націоналістів.

Подолання наслідків культу особи передувало розвінчанню самого Сталіна, викриттю створеного ним режиму політичного терору. На жаль, розпочата критика культу особи набула абстрактного, однобічного, пасивного характеру.

Могутнім імпульсом для поглиблення і розширення процесу лібералізації став XX з?їзд КПРС. На його закритому засіданні з доповіддю, у якій викривався культ особи Сталіна, виступив Хрущов. Основні положення доповіді в дещо пом?якшеному вигляді стали основою постанови ЦК КПРС від ЗО червня 1956 року. Проте гостра критика, яку містили ці документи, не стосувалася суті командно-адміністративної системи, не викривала її соціальної природи, зводячи усі вади системи до культу особи. Та, незважаючи на недоліки, це був важливий і сміливий крок на шляху десталінізації, який стимулював процес лібералізації суспільного життя, свідчив про реальну перспективу його демократизації.

Після смерті Сталіна розпочалося розширення прав союзних республік у різних сферах суспільного життя. Тільки в 1953--1956 pp. в Україні із союзного в республіканське підпорядкування перейшло декілька тисяч підприємств та організацій. Бюджет республіки зріс з 18 млрд. крб. до 43,7 млрд. крб. У 1957 р. розширено юридичну компетенцію республік -- вони отримали право вирішувати питання обласного, крайового адміністративно-територіального поділу, приймати громадянський, карний та процесуальний кодекси тощо. Згодом було розширено фінансово-бюджетні права республік, а також права щодо поточного і перспективного планування, матеріально-технічного забезпечення, будівництва, використання капіталовкладень тощо.

У цей час інтенсивнішою стала діяльність України на міжнародній арені. Якщо в 1953 р. УРСР була членом 14 міжнародних організацій, то наприкінці 1955 р. -- вже 29. Пожвавлюється міжнародний туризм: 1953 р. УРСР відвідало 805 туристів, 1955 р. -- 1390, 1958 р. -- 23 054. Отже, певні зрушення відбулися, хоча, як і раніше, українська дипломатія йшла у фарватері дипломатії СРСР, а міжнародна діяльність УРСР зберігала успадковані від попереднього періоду ознаки обмеженості та меншовартості.

У СРСР і, зокрема, в Україні розпочався процес перебудови державного апарату, удосконалення його структури у міністерствах, відомствах та органах управління на місцях у 1955 --1956 pp. було ліквідовано 4867 структурних підрозділів, організацій та установ, скорочено понад 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського апарату, що дещо послабило тиск командно-адміністративної системи на різні сфери суспільного життя.

Намагаючись залучити до процесу оновлення широкі народні маси, хрущовське керівництво, скорочуючи управлінські структури, водночас розширювало склад і права місцевих органів влади. Так, в Україні кількість депутатів місцевих рад зросла з 322,6 тис. 1950 р. до 381, 5 тис. 1959 р. Згідно з постановою ЦК КПРС (січень 1957 р.) було суттєво розширено компетенцію місцевих рад щодо планування, будівництва, бюджетно-фінансових справ та ін.

Більшість істориків дотримується думки, що перетворення хрущовського періоду не торкнулися основ існуючої при Сталіні системи. Однак це твердження потребує уточнення. Безперечно, командно-адміністративна система залишилася, але її головний принцип -- централізм -- зазнав значної трансформації, адже суттю змін, пов?язаних із процесом лібералізації у сфері державного будівництва, була хоча й обмежена та непослідовна, але децентралізація. Тому відновлений згодом централізм, втрачаючи свою жорсткість, перетворився на багатоповерховий бюрократичний централізм.

Процес лібералізації неоднозначно сприймався оточенням Хрущова, саме тому на червневому Пленумі ЦК КПРС (1957) групою осіб на чолі з Маленковим, Кагановичем і Молотовим було вчинено спробу усунути першого секретаря з його поста. Хрущову вдалося відбити атаку сталіністів і ще більше укріпити свої позиції. Після цих подій центр влади остаточно перемістився в партійні структури, а влада ще більше сконцентрувалася в руках Хрущова, який 1958 р. став Головою Ради Міністрів СРСР.

У1961 р. на XXII з?їзді КПРС було прийнято третю програму партії -- програму побудови комунізму. Комуністичний романтизм і пов?язана з ним соціальна міфологія на початку 60-х років домінували в суспільній свідомості. Тому відповіддю на нову програму партії були розгортання соціалістичного змагання (так, у русі за комуністичне ставлення До праці в Україні 1963 р. брало участь 48,3% трудівників); численні трудові почини, що йшли знизу, але згодом були вихолощені бюрократією.

Водночас були й інші вияви суспільної активності, що виходили за межі ідеологічних засад системи. Так, у жовтні 1959 р. спалахнуло і було придушене півторатисячне повстання робітників «Казахської Магнітки»; у червні 1962 р. розстріляна семитисячна демонстрація в Новочеркаську; в 1963 р. відбулися робітничі страйки та заворушення в Кривому Розі та Одесі. З?явилися перші паростки інакодумства і серед інтелігенції.