42. Батуринський переворот 1672 року.

Дем'ян Многогрішний прийняв титул «гетьмана Сіверського» Становище його було складне: Дорошенко його не визнав, Сіверщина була фактично в московських руках. Під владу Мвогогрішного вступили полки -- Прилуцький і Переяславський. Замирився з ним і Дорошенко. Вони були однодумці в політичних справах, головно у відношенні до Москви.

Бувши гетьманом Лівобережної України-Гетьманщини, як називали Многогрішний намагався встановити порядок і спокій. Він приборкував повстання, головним чином, з допомогою «компанійців» -- найманого війська, боровся зі старшинською олігархією. Він сам призначав та зміняв полковників, сотників, без суду їх карав, накладав податки на старшину, духовенство. В тих умовах тільки твердою владою можнабулопривернути лад. Завдяки йому «Гетьманщина скінчила часи Руїни і ввійшла в новий період миру й добробуту», -- характеризує правління Многогрішного І. Холмський.

Самовладність, різкість Многогрішного, його абсолютизм викликали незадоволення старшини. Можливо, обурювало також старшину бажаивя гетьмана закріпити владу за своїм родом: так, у 1671 році він призначив наказним гетьманом свого брата, Василя. Проти Многогрішного почали снувати змову, писали доноси. 1672 року гетьмана з усією родиною ув'язнено. Гетьмана привезли до Москви, де в середині квітня 1672 року над ним розпочався суд. Його звинуватили в державній зраді, піддали тортурам, а потім засудили до страти, яку згодом замінили на довічне заслання. Разом з родиною і товаришами ніжинським полковником Матвієм Гвинтовкою і осавулом П. Грибовичем гетьмана вивезли до Сибіру й ув'язнили в Іркутському острозі. Згодом він був переведений до Селенгінська, а 1688 року Дем'яна Многогрішного звільнили. Сталося це за надзвичайних обставин: протягом одинадцяти (за іншими відомостями -- тринадцяти) тижнів Селенгінськ осаджували монголи, чиї війська значно перебільшували чисельність селенгінського гарнізону. Колишній гетьман, якого утримували в селенгінській острожній в'язниці, став одним з керівників оборони міста, особисто брав участь у вилазках та сутичках, а у вирішальний момент очолив зведений загін стрільців, козаків та засланців. Настала кривава битва, яка закінчилася перемогою оборонців міста. Долина під Селенгінськом, де відбувалася битва, й досі має назву Убиєнної. Цікаво відзначити, що аналогічна історія трапилася з його братом Василем, ув'язненим у Красноярську.

43. Гетьманування Івана Самойловича.

Івамн Самімйлович Самойломвич (початок 1630-х рр.-- 1690)-- гетьман Лівобережної України (1672--1687).

Народився у сім'ї священика Самійла Самойловича з Ходоркова (тепер Житомирщина). Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії. Службу в козацькому війську розпочав військовим писарем. Згодом був веприцьким сотником Гадяцького полку, сотником красноколядинським (1665) Чернігівського полку, отримав звання значкового товариша.

Брав участь у повстанні 1668р. проти московської влади в Україні. Після загибелі гетьмана Івана Брюховецького приєднався до наказного гетьмана Дем'яна Многогрішного. У 1668--1669рр. був наказним полковником та полковником чернігівським. 1669--1672-- генеральний суддя.

Брав участь у старшинській змові проти гетьмана Дем'яна Многогрішного. На старшинській раді в Козачій Діброві 17 червня 1672р. обраний гетьманом. Прагнув об'єднати під своїм регіментом Лівобережну й Правобережну Україну, для чого провадив боротьбу проти правобережного гетьмана Петра Дорошенка.

Керував козацьким військом під час Чигиринських походів 1677 і 1678рр. (проти турків). За правління Самойловича Українська Православна Церква втратила свою незалежність і в 1686р. була підпорядкована Московському патріархові.

У внутрішній політиці І. С. започаткував виділення з козацької старшини т. зв. значкового (знатного, значного) військового товариства, яке стало прообразом українського (“малоросійського”) дворянства. Намагався об'єднати Правобережжя та Лівобережжя, у 1674 р. обраний гетьманом “обох сторін Дніпра”. У результаті вторгнення османських військ втратив контроль над Правобережжям. Саме у роки правління С. остаточно утвердився державно-політичний устрій Українського гетьманату, який в основному залишався незмінним до 1764 р. Проявив себе здібним воєначальником у війні об'єднаних сил козацької України та Росії з Османською імперією. Заохочував переселення українського населення з Правобережжя на Лівобережжя. Претендував на поширення гетьманської влади і на Волинь та Західну Україну. Висловлював незадоволення укладеним між Московським царством і Османською імперією Бахчисарайського миру 1681 року, неодноразово виступав проти укладення польсько-російського Вічного миру 1686 року, який узаконював розділ козацької України на дві частини. За гетьманування С. українська православна церква, яка до того була під зверхністю Константинопольського патріарха, була підпорядкована Московському патріархату. Мріяв створити Українське/Руське князівство і зробити гетьманську владу спадковою. Після невдалого спільного українсько-російського походу на Крим у 1687 р. був звинувачений у „зраді Москві”, скинутий з гетьманства, заарештований і відправлений на заслання до м. Тобольська в Сибіру, де й помер.