97. Внесок українського народу в перемогу над гітлерівцями.

Зазнавши в Другій світовій війні величезних людських втрат і руйнувань, Україна зробила гідний внесок у розгром Німеччини та її союзників. Тому свято Перемоги у Великій Вітчизняній війні 9 травня 1945 р. — це також свято її народу. Це свято загальнонаціональної гордості, а разом з тим загальнонаціональної скорботи. Гордість за великий історичний подвиг, скорбота за втраченими долями, за нездійсненними надіями.

Після нападу 22 червня 1941 р. Німеччини на СРСР Україна перетворилася на один із найважливіших театрів бойових дій між військами Німеччини та її союзників і радянською армією. Воєнні дії на території України тривали з першого дня Великої Вітчизняної війни і до 28 жовтня 1944 p., коли було остаточно звільнено територію України, — тобто 1225 днів. Саме відчайдушний опір радянської армії на території України в 1941 р. призвів до фактичного зриву планів "блискавичної війни" Німеччини проти СРСР. Хоча територія України 22 липня 1942 р. була повністю окупована ворогом, українці продовжували битися у лавах радянської армії, в партизанських загонах і підпіллі, працювали на воєнному виробництві в тилу.

Україна сповна відчула, що таке нацистський "новий порядок". Мільйони мешканців України стали його жертвами: хто загинув або був вивезений на примусові «роботи, хто залишився в живих, але сповна переніс всі тяготи окупації. Жертвами окупаційного режиму стали близько 4 млн. мирних громадян України.

Визволення території України розпочалося 18 грудня 1942 р. Ворог чинив завзятий опір, розгорілися кровопролитні бої. На території України було зосереджено понад 60% сил гітлерівської Німеччини. Середньодобові втрати радянської армії під час звільнення України складали 68 тис. чол. Загальні втрати за 1943-1944 pp. склали 3,5 млн. чол. Не менше 50% особового складу військ, які билися з гітлерівцями в Україні, були її мешканці.

Але тут слід сказати, що жертви могли бути і меншими, якби не сталінський режим, для якого людське життя нічого не значило і якому перемога була потрібна любою ціною.

Боротьба за визволення України носила загальнонародний характер. Український народ боровся за існування себе як етносу, за збереження України як своєї Батьківщини.

У лавах радянської армії воювало понад 7 млн. українців. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живим, став на все життя інвалідом. Українці складали в радянській армії другу за чисельністю національну групу. Серед вищих офіцерів, зокрема командуючих фронтів та армій, було чимало українців. Найвідоміші з них — А.Єрьоменко, С.Тимошенко, Р.Малиновський, М.Ватутін, І.Черняхівський, П.Рибалко, К.Москаленко, П.Жмаченко, С.Руденко, І.Кириченко та ін.

Ратний подвиг багатьох українців на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни відзначений найвищими нагородами. Серед них — 2072 удостоєні звання Героїв Радянського Союзу; 32 українці — двічі. А льотчик-винищувач Іван Кожедуб став тричі Героєм Радянського Союзу. Багато представників української землі стали і повними кавалерами ордену Слави. З 7 млн. орденів і медалей, вручених солдатам і офіцерам радянської армії, 2,5 млн. одержали жителі України.

В той же час не треба забувати і про бійців УПА (через лави якої пройшло близько 500 тис. чол.), які теж боролись за незалежність своєї Батьківщини і не хотіли миритися з пануванням на її території тоталітарних режимів.

Також 120 тис. українців воювали в армія Антигітлерівської коаліції (США, Канади, Франції, Польщі, Чехословаччини). На відзнаку мужності і героїзму українського народу, який захищав свою землю від поневолювачів, почесне звання "Місто-герой" було присвоєно Києву, Одесі, Керчі і Севастополю.

Перемогу над гітлерівською Німеччиною українці наближали також своєю героїчною працею в радянському тилу: на заводах, копальнях, в колгоспах, лабораторіях, навчальних закладах тощо.

Ключові дати

28 жовтня 1944 р. - визволення території України.

9 травня 1945 р. — день перемоги у Великій Вітчизняній війні.