51. Друга Малоросійська колегія.

Після остаточної ліквідації інституту гетьманства управління Лівобережною Україною було доручене Другій Малоросійській колегії. До її складу увійшли чотири російських чиновники й чотири представники козацької генеральної старшини. Новостворену Малоросійську колегію очолив політик і полководець граф Румянцев-Задунайський Петро Олександрович.

У «секретній» інструкції П. Рум'янцеву щодо управлянням краєм Катерина 2 наполегливо рекомендувала:

- знищити всі залишки української автономії;

- закріпачити селян;

- здійснювати пильний нагляд за розвитком економіки;

- усіляко збільшувати збір податків з селян.

Для успішного виконання цих директив новопризначеному генералові-губернатору Лівобережжя радилося діяти дуже обережно, «щоб не викликати ненависті до росіян», «уміло вивертатися» та водночас «мати вовчі зуби і вовчий хвіст». Президенту колегії пропонувалося наполегливо переконувати українських селян у тому, що погіршення їхнього становища є наслідком відсталості «малоросійських звичаїв».

Щодо козацької старшини Рум'янцеву рекомендувалося вживати надійний метод «батога і коржика»-- жорстоко карати за всі вияви автономіських прагнень і водночас пропонувати українській старшині привабливі урядові посади.

Обіймаючи посаду генерал-губернатора Малоросії та президента другої Малоросійської колегії, П. Рум'янцев проводив активну колоніальну політику російського уряду щодо Гетьманщини, спрямовану на остаточну ліквідацію її політичної автономії. За його розпорядженням були проведені реформи козацької служби, податкової системи (запроваджено подушний податок) та поштової справи. Протягом правління цієї людини були зроблені дуже важливі кроки для ліквідації автономії України:

- 1781 року ліквідовано сотенно-полковий устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобожанщини-- скасовано українські козацькі полки;

- протягом 1781--1783рр. запроваджено загальноімперську систему адміністративно-політичного управління, тобто поділ на намісництва;

- замість козацьких полків створено регулярні карабінерські полки за російським зразком;

- 1783 остаточно покріпачено українських селян;

- 1785 року на Україну поширено дію «Жалувальної грамоти дворянству»;

1786 року проведено секуляризаці монастирських маєтків.

52. Ліквідація Запорозької Січі 1775 року.

З приходом до влади в Росії Катерини II (1762-1796) було завершено справу, розпочату в Україні Петром I по остаточній ліквідації української автономії.? Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення К. Розумовського з проханням запровадження спадкового гетьманства в Україні та розширення його прав викликала його в Петербург і примусила подати рапорт про відставку. 10 листопада 1764 р. імператриця видала указ про ліквідацію інституту гетьманства в Україні.

Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764-1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з чотирьох російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох секретарів (росіянина і українця). Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію.

Суть цього курсу у тезі імператриці: „Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все , щоб стерти з пам'яті їх та їхню добу „. І цей наказ послідовно й наполегливо втілювалися в життя наступними російськими правителями старої і нової доби понад 200 років. ?

Після ліквідації гетьманства осередком формування політичної свідомості українського населення, реальною перешкодою колоніальній політиці Російської імперії на Україні залишилась Запорізька Січ. Але поки йшла боротьба з Туреччиною за Причорномор'я і Крим, в якій активну участь брали запорізькі козаки, російський царизм змушений був терпіти „запорозьку вольницю“. Після укладення Кючук-Кайнаджийського миру Запорізька Січ втратила значення військового форпосту проти турецької і татарської агресії.

Тому Катерина II в 1775 р. дала таємний наказ генералу П. Текслі ліквідувати її. 4-5 червня 1775 р. російські війська під командуванням Текслі оточили і зруйнували Січ.? П. Калнишевський - останній кошовий отаман - капітулював і згодом був засланий царським урядом на Соловки. Калнишевський Петро Іванович (1690-180 рр.) - останній кошовий отаман запорізької Січі (1762, 174-1765 рр.), талановитий полководець і дипломат. Походив із козацько-старшинського роду Лубенського полку.

Займав різноманітні посади у козацькому війську: 1752 - похідний полковник, 1754 військовий осавул, 1762 - кошовий отаман, 1763 - військовий суддя, 1764-1765 - кошовий отаман на Запоріжжі. Неодноразово їздив у Петербург відстоювати військові та адміністративно-територіальні права запорізького козацтва від зазіхань царських чиновників, дбав про розвиток хліборобства і торгівлі на Запоріжжі.?

Після зруйнування царськими військами Нової Січі у 1775 р. і заслання до Соловецького монастиря (нині Архангельська обл. Росії) понад 5 років провів у жахливих умовах одиночної камери (у кам'яному мішку). У квітні 1801 р. указом Олександра I був звільнений з монастирської в'язниці, але залишився у монастирі. Помер у віці майже 113 років. Похований на головному подвір'ї Соловецького монастиря. Значна частина козаків переселилась у межі турецьких володінь і утворила Задунайську Січ.

У 1776 р. Катерина II ліквідувала слобідське козацтво - більшість заможних козаків наказним порядком перевела в гусари, а частину - у селянський стан. Старшина отримала офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові. У 1781 р. був ліквідований полково-сотенний устрій, а Лівобережжя поділене на три намісництва - Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (потім - Малоросійське генерал-губернаторство).?

У 1783 р. українську національну армію у складі 10 полків було перетворено на регулярні полки за взірцем російської армії. Того ж року кріпосне право було поширене на українське селянство. У 1785 р. виходить „Жалувана грамота дворянству”, за якою українська шляхта отримує дворянські права та привілеї.? У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. Всі органи Української держави були остаточно знищені.