99. Сталінські репресії в кінці 40-х – на початку 50-х років.

На думку Єврейській енциклопедії, спрямованість репресій, починаючи з середини 1930-х років (і навіть раніше) ставала все більш антисемітської і це досягло свого апофеозу в останні роки життя Сталіна .

У 1948-1953 роках політичні репресії в ряді випадків мали за оцінкою багатьох джерел антисемітський характер. За твердженням Говарда Фаста, в 1949 році Національний Комітет Комуністичної партії США офіційно звинуватив ВКП (б) "в кричущих актах антсемітізма". [75] Як пише Геннадій Костирченко, "масштаби офіційного антисемітизму, які мали місце в СРСР на початку 1953 р., були гранично допустимими в рамках існуючої тоді політико-ідеологічної системи" [76]

Оцінки масштабів репресій сильно розрізняються головним чином через різне визначення поняття "репресії".

До жертв репресій різні дослідники відносять наступне:

тільки засуджені за "контрреволюційні злочини" (переважно за 58 статті) ( Земсков, Воронцов);

додатково включаються всі засуджені органами держбезпеки, а також заслані на спецпоселення розкуркулені селяни, репресовані народи (Охотин, Рогінський [77]);

додатково включаються жертви невиправдано жорстоких покарань за деякими кримінальними статтями (по "Закону про колоски", за прогули тощо);

підраховується загальна кількість ув'язнених у таборах (Вишневський [78]) або загальна кількість засуджених судами (включаючи покарання без позбавлення волі; Попов [79] [80], Цаплін [81]) і стверджується, що отримані величезні величини характеризують масштаби надлишково репресивної політики держави .

Основним критерієм для включення конкретної категорії служить необгрунтованість застосованих репресій. На відміну від офіційної статистики НКВД по засудженим за 58-ю статтею, надійні дані про чисельність інших категорій відсутні, і дослідниками наводяться різні оцінки. Сумарні оцінки по всіх згаданих категорій складають 25-30 млн чоловік що піддалися репресіям у вигляді позбавлення або значного обмеження свободи на більш-менш тривалі терміни [78] і понад 40 млн для менш суворих покарань. Різниця в оцінках масштабів репресій різними дослідниками визначається в першу чергу набором категорій осіб, що включаються в поняття "репресований".

В результаті оцінки варіюються від 3,8 млн - 9,8 млн "політичних" репресованих і до багатьох десятків мільйонів, включаючи зазнали покарання за кримінальними статтями.

Аналогічно розрізняються оцінки загиблих в результаті репресій - від сотень тисяч розстріляних за 58-й статті до мільйонів померлих від голоду початку 1930-х років.

У лютому 1954 р. на ім'я Н. С. Хрущова була підготовлена ​​довідка, підписана Генеральним прокурором СРСР Р. Руденко, міністром внутрішніх справ СРСР С. Кругловим і міністром юстиції СРСР К. Горшеніна, в якій називалося число засуджених за контрреволюційні злочини за період з 1921 р. по 1 лютого 1954 г. Згідно з довідкою, всього за цей період було засуджено Колегією ОГПУ, "трійками" НКВС, Особливою нарадою, Військової Колегією, судами і військовими трибуналами 3 777 380 чоловік, у тому числі засуджено до смертної кари 642980 чоловік, до змісту в таборах і в'язницях на термін від 25 років і нижче - 2369220 чоловік, до заслання і висилку - 765 180 чоловік. [82] [83].

Згідно з "Довідка 1 спецвідділу МВС СРСР про кількість арештованих і засуджених у період 1921 -1953 рр.." Від 11 грудня 1953 р., підписаній начальником архівного відділу МВС Павловим, на підставі даних якої, мабуть, була складена довідка, спрямована Хрущову, за період з 1921 р. по 1938 р. по справах ВЧК-ГПУ-ОГПУ-НКВД і з 1939 р. по середині 1953 р. за контрреволюційні злочини було всього засуджено судовими та позасудовими органами 4060306 осіб, з них засуджено до смертної кари 799455 людина, до змісту в таборах і в'язницях - 2631397 чоловік, до заслання і висилку - 413 512 чоловік, до "інших заходів" - 215 942 особи. Згідно з цим документом, всього було заарештовано за 1921-1938 рр.. 4835937 осіб (к / р - 3341989, інші злочини - 1493948) з них засуджено 2944879, з них до ВМН 745220. У 1939-1953 засуджено за к / р - 1115247, з них до ВМН 54235 (з них 23 278 в 1942 р.) [84] [85] [86]. (Прим.: Розбіжність між даними довідки Павлова і даними довідки, спрямованої Хрущову, можуть бути частково пояснити тим, що на оригіналі довідки Павлова, що зберігається в Державному архіві Російської Федерації (ГАРФ), до цифри 2 945 тис. (кількість засуджених за 1921 - 1938 рр..) невідомою рукою олівцем зроблено примітка: "30% кут. = 1062" - тобто довільно було пораховано, що 30% всіх засуджених з 1921 р. по 1938 р. по справах ВЧК-ГПУ-ОГПУ-НКВД становлять кримінальники (слід також вказати, що 30% від 2 945 тис. становить 884 тис., а не 1062 тис.) [87]).

За даними комісії "по встановленню причин масових репресій проти членів і кандидатів в члени ЦК ВКП (б), обраних на XVII з'їзді партії" під головуванням П.Н Поспєлова ( 1956 р.), тільки в 1937-38 роках було заарештовано за звинуваченням в антирадянській діяльності 1548366 осіб, і з них розстріляно 681 692. [88]

Згідно підписаної Н. Шверником, А. Шелепіна, З. Сердюком, Р. Руденко, Н. Мироновим, В. Семичастним довідці, яка була складена для Президії ЦК КПРС в 1963 р., всього з 1935 по 1953 р. були заарештовані за політичними звинуваченнями 2760234 особи, з них розстріляно 748 146.

Згідно з повідомленням КДБ СРСР від 16 червня 1988 р., з 1930 по 1953 р. були заарештовані за політичними звинуваченнями 3778234 осіб, з них розстріляно 786 098 чоловік. [83] [89]

Усього в 1918-1953 рр.., За даними аналізу статистики обласних управлінь КДБ СРСР, проведеного у 1988 р., органами ВЧК-ГПУ-ОГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ були заарештовані 4308487 осіб, з них 835 194 розстріляно. [83].

Російський дослідник В. В. Місяці, посилаючись на узагальнені звіти ВЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ СРСР з контрреволюційної (державної) злочинності, наводить такі цифри за 1930-1953: за політичними звинуваченнями засуджено 3.613.654 чол., З них засуджено до вищої міри покарання 755.528 чол. [90]

За даними С. А. Воронцова, за ст. 58 КК РРФСР 1926 року за період з 1930 по 1939 рр.. було засуджено 2,8 млн людей, з них 1,35 млн - в 1937-1938. За ці десять років 724,4 тис. засуджених були засуджені до розстрілу, з них 684,2 тис. - в 1937-1938. [91]

Існує цілком обгрунтована думка, що при оцінці загального числа жертв політичних репресій необхідно враховувати не тільки самих засуджених за "контрреволюційні злочини". Репресіям піддавалися і члени сімей засуджених, які могли проходити за документами не як засуджені за "контрреволюційні злочини", а як "соціально небезпечні" або "соціально шкідливі елементи" (у цю категорію включалися і деякі інші особи, репресовані з політичних мотивів).

За оцінками демографа Анатолія Вишневського, заснованим на наявних архівних даних, у 1930-1953 рр.. було депортовано не менше 6,4 млн людей (включаючи розкуркулення, депортації за національною ознакою та ін) [92].

На думку істориків Н. Г. Охотіна і А. Б. Рогінський, якщо поняття репресій визначити вузько - як репресії органів держбезпеки за політичними звинуваченнями, "тоді, з невеликими погрішностями, число репресованих в період з 1921 по 1953 рік складе близько 5,5 млн людей". Якщо ж до їх числа включити "різні типи депортованих, які померли від штучного голоду і вбитих під час спровокованих конфліктів ..., і тих дітей, які не народилися через те, що їх можливі батьки були репресовані або загинули від голоду", то число жертв зросте на порядок [93]. Про загальні масштабах смертності від голоду і репресій можна судити з демографічних втрат, які тільки в період 1926-1940 роки склали 9 млн чол. [94]

У Статистичному збірнику Верховного суду 1958 йдеться про 17960000 засуджених за указами воєнного часу, з яких 22,9%, або 4 113 тис., були засуджені до позбавлення волі, а решта - до штрафів або виправно-трудових робіт. З них до жертв політичних репресій можуть бути віднесені засуджені за Указом Президії ВР СРСР від 6 липня 1941 про відповідальність за поширення у воєнний час брехливих чуток, що збуджують тривогу серед населення. 15750000 чоловік за цими указами було засуджено за самовільний відхід з роботи (самовільно змінювати місце роботи багатьом категоріям працюючих заборонялося і після закінчення війни). [95] [96]

Крім того, значне число людей було засуджено до великих термінів ув'язнення і навіть розстрілу за дрібні крадіжки в умовах голоду (т. зв. "Закон про колоски") [83] [97].

За оцінками історика В. П. Попова, загальна кількість засуджених за політичні і кримінальні злочини у 1923-1953 роках становить не менше 40 млн. На його думку, ця оцінка "дуже приблизна і сильно занижена, але цілком відображає масштаби репресивної державної політики ... Якщо із загальної чисельності населення відняти осіб до 14 років і старше 60, як малоздібних до злочинної діяльності, то з'ясується, що в межах життя одного покоління - з 1923 по 1953 р. - був засуджений практично кожен третій дієздатний член суспільства ". Тільки в РРФСР загальними судами вироки були винесені відносно 39100000 чол., Причому в різні роки до реальних термінів ув'язнення було засуджено від 37 до 65% засуджених (не включаючи репресованих з боку НКВД, без вироків, винесених судовими колегіями у кримінальних справах Верховних, крайових і обласних судів і постійними сесіями, що діяли при таборах, без вироків військових трибуналів, без засланців, без висланих народів і т. п.) [98].

За даними Анатолія Вишневського, "загальне число громадян СРСР, які зазнали репресій у вигляді позбавлення або значного обмеження свободи на більш-менш тривалі терміни" (у таборах, спецпоселеннях і т. п.) з кінця 1920 -х по 1953 р. "Склало не менше 25-30 мільйонів осіб" (тобто засуджених за всіх статтями КК СРСР, включаючи також спецпоселенців). [99] Однак до підрахунками А. Вишневського потрібно ставитися дуже обережно. За його даними, з посиланням на Земскова "тільки за 1934-1947 роки в табори надійшло (за вирахуванням повернених з бігів) 10,2 млн людей". Однак сам Земсков пише не про новоприбулих контингентах, а описує загальний рух табірного населення ГУЛАГу [100], тобто в число 10200000 "надійшли" включені: перекладені з в'язниць, з колоній, з спецпоселень у ВТТ (табору), то є в ці контингенти входять як новоприбулі засуджені, так і вже відбувають терміни ув'язнення.

При оцінці кількості загиблих в результаті репресій необхідно врахувати як страчених, так і померлих у місцях ув'язнення і заслання.

За підрахунками історика В. Н. Земскова, за період з 1 січня 1934 р. по 31 грудня 1947 р. у виправно-трудових таборах ГУЛАГу померло 963 766 ув'язнених, однак до цього числа входять не тільки політичні в'язні, але і засуджені за кримінальні злочини [82]. Однак демограф і соціолог А. Г. Вишневський оскаржує ці дані. [101]

Згідно з наявними архівними даними, в 1930-1953 роках у всіх місцях ув'язнення померло 1760000 чоловік [101]. Деякими дослідниками відзначалися помітні суперечності і неповнота в наявній статистиці смертності в таборах [102]. За підрахунками А. Г. Вишневського, убиті і померлі тільки в місцях ув'язнення і заслання склали 4-6 млн. [101]

Деякі не згодні з цими цифрами [103]. На їхню думку, загальне число жертв репресій було багато більше, при цьому називаються різні цифри - від 10 до 60 млн [джерело не вказано 540 днів]. Їх опоненти вказують, однак, що подібні цифри з'явилися в 1960-і - 1980-і рр.., Коли архіви ще не були відкриті, і, по суті, являють собою не більш ніж оцінки і приблизні підрахунки. На їхню думку, ці цифри спростовують не тільки дані архівів, а й суто логічні міркування. Відсутня і демографічний ефект, який обов'язково дали б настільки колосальні репресії (крім голоду і Великої Вітчизняної війни). При підвищеній смертності народжуваність знижується, і на відповідній діаграмі утворюється "яма". Великих "ям" відомо лише дві - вони відповідають часів голоду 1930-х років та війни (є ще третя, 1966-1970-х років, що є також результатом війни).

Прихильники вищенаведених цифр, захищаючи свою точку зору, нерідко намагаються поставити під сумнів достовірність архівних даних. У ряді випадків, до них дійсно слід підходити критично [джерело не вказано 540 днів]. Наприклад, в таблицях руху населення ГУЛАГу є дивна графа "інша спад". Незрозуміло, що це за спад, якщо ув'язнені не померли, не бігли, не звільнилися і не були переміщені в інші місця. Як припускає демограф С. Максудов, під "іншою спадом" ховається знищення в'язнів у таборах [104]. З іншого боку, В. Н. Земсков стверджує, що розстріляні в таборах і при спробах до втечі враховувалися як "померлі від хвороб органів кровообігу", а сама графа може відображати приписки, що робилися табірним начальством [105]. Втім, ця графа досить невелика - по кілька тисяч людей на рік, і лише зрідка більше.