18.Філософія права як сфера юриспруденції. Галузі філософії права.

За своїм статусом філософія права є комплексною, суміжною дисципліною, що знаходиться на стику філософії та юриспруденції. Дана обставина вимагає чіткого визначення її місця і ролі в системі філософії та правознавства.

Вихід на проблематику філософії права може бути здійснено з двох протилежних сторін: від філософії до права і від права до філософії.

Давайте розглянемо особливості цих двох підходів до філософії права.

Перший шлях виходу на філософсько-правову проблематику (філософський підхід до права) пов'язаний з поширенням

тієї чи іншої філософської концепції на сферу права. Таке звернення філософії до осмислення правової реальності, особливо характерне для епохи Просвітництва, виявилося досить плідним для самої філософії. Відомо, що багато хто з серйозних досягнень класичної філософії - результат такого звернення. У сфері філософії права відбувається своєрідна перевірка пізнавальної сили тієї чи іншої філософської концепції, її практичної спроможності в одній з найважливіших сфер людського духу. Все це дає всі підстави зробити висновок, що без рефлексії підстав права, філософського осмислення правової реальності в цілому, філософська система не може вважатися повноцінною.

Інший шлях формування філософії права (юридичний підхід до права) спрямований від вирішення практичних завдань юриспруденції до їх філософської рефлексії. Наприклад, від осмислення таких приватних правових проблем, як підстави кримінального права, вина і відповідальність, виконання зобов'язань тощо, - до постановки питання про сутність права. Тут філософія права постає вже як самостійний напрям у правознавстві, специфічний рівень вивчення власне права. Таке філософське осмислення права здійснюється правознавцями в його більшої практичної орієнтованості, при якій ідеальні першооснови права розглядаються в тісному співвідношенні з позитивним правом. Однак і в першому, і в другому випадку філософія права орієнтується на осягнення суті і сенсу права, укладених в ньому почав і принципів.

Проблема дисциплінарного статусу філософії права.

У силу існування двох різних джерел формування філософії права склалися і два основні підходи до розуміння її статусу.

Перший підхід розглядає філософію права як частина загальної філософії та визначає її місце серед таких дисциплін, як філософія моралі, філософія релігії, філософія політики та ін Відповідно до цього підходу філософія права відноситься до тієї частини загальної філософії, яка «наказує» людині необхідну манеру поведінки як соціальної істоти, тобто практичної філософії, вчення про належне.

Другий підхід відносить філософію права до галузей юридичної науки. З цієї точки зору вона є теоретичним фундаментом для створення позитивного права і науки про позитивне право. Під філософією права тут мається на увазі павука, роз'яснюються в «останньої інстанції» значення правових принципів і зміст правових норм.

Кожен з підходів робить акцент на одному з двох можливих способів рефлексії над правом. Перший спосіб передбачає загальнофілософську або загально методологічні рефлексію, спрямовану на пошуки граничних підстав, умов існування права, коли право співвідноситься з усією «ойкуменою» людського буття - культурою, суспільством, наукою і т.д. Другий спосіб - частнофілософская або приватно-методологічна рефлексія, яка теж є філософської, однак здійснюється в рамках самої правової науки.

Така подвійність філософії права знайшла своє вираження в тому, що в ряді країн, наприклад в Україні, вчений ступінь з філософії права може присуджуватися як по розряду філософських, так і по розряду юридичних наук. Отже, вона може розвиватися як філософом, так і юристом. А якщо точніше, не просто філософом, а філософом-юристом, тобто практично орієнтованим філософом, якого цікавить не просто істина сама по собі, а реалізація певних практичних цілей в галузі права (наприклад, досягнення правового стану конкретного суспільства), або юристом-філософом, який повинен вміти усуватися від практичних проблем своєї науки і ставати на позицію її внеюрідіческого бачення, тобто на позицію філософа. На підтвердження цієї думки можна навести слова одного з відомих західних теоретиків права XXвека Г. Коінга, який стверджує, що філософія права, не відмовляючись від пізнання питань суто юридичних, повинна виходити за межі даної сфери, пов'язувати правові феномени, що розуміються як явище культури, з рішенням загальних і принципових питань філософіі1.

У силу зазначених обставин може скластися враження, що існують дві філософії права: одна, що розробляється філософами, інша - юристами. Згідно з цим припущенням деякі дослідники навіть пропонують розрізняти філософію права в широкому сенсі слова і філософію права у вузькому сенсі слова2. Насправді ж існує тільки одна філософія права, хоча вона й живиться з двох різних джерел. Перше джерело філософії права - це загальнофілософське розробки правових проблем. Другий же її джерело пов'язаний з досвідом вирішення практичних проблем права. Таким чином, філософія права - це єдина дослідна та навчальна дисципліна, яка визначається своїм основним питанням, лише у співвідношенні з яких ті чи інші проблеми мають до неї відношення. Вона вимагає особливих якостей від дослідника, що працює в цій області: поєднання фундаментальної філософської підготовки і знання основних проблем політико-правової теорії та практики.

Звичайно, кожен дослідник разом з певним професійним інтересом вносить своє специфічне бачення в предмет цієї дисципліни, проте саме наявність різних позицій, їх постійний взаємообмін та взаємозбагачення, співіснування на основі додатковості дозволяють зберегти рівновагу навколо загальної задачі-рефлексії підстав права.

Для більш конкретного визначення дисциплінарного статусу філософії права доцільно розглянути підходи до цього питання представників різних філософських напрямів.

У системі Гегеля філософія права не просто частина одного з фундаментальних розділів філософії, а охоплює всю соціально-філософську проблематику. В інших філософських системах, наприклад, у С. Франка вона - розділ соціальної філософії, який носить назву соціальної етики. Що ж стосується соціальної філософії марксизму (історичного матеріалізму), в рамках якої розглядалася проблематика права, то його послідовниками вона досліджувалася лише в аспекті виявлення соціальних функцій права. Тому філософія права як самостійна дисципліна в рамках соціально-філософського вчення про сущому і необхідному, де проблематика належного не зачіпали, не могла сформуватися.

Аналітична філософська традиція (позитивізм) розглядає філософію права як складову частину політичної філософії, відмовляючи їй у статусі самостійної дисципліни. У сучасній західній філософії проблематика філософії права найчастіше розглядається у рамках філософської антропології. Навіть соціальна філософія і моральна, у тісній зв'язку з якими розглядаються проблеми філософії права зазнали значну антропологічну трансформацію під впливом таких філософських напрямків, як екзистенціалізм, феноменологія, герменевтика, філософська антропологія, психоаналіз та ін

Отже, досить складно вказати будь-якої філософський єдиний розділ, частиною якого була б філософія права. У той же час цілком очевидно, що вона найбільш тісно пов'язана з соціальної, політичної, моральної і антропологічної філософіями, кожна з яких робить акцент на одному з чинників формування і дослідження права: соціальному, морально-ціннісному, політичному, антропологічному. Так, політична філософія розглядає питання: що таку владу і як співвідносяться владу і право. Соціальна філософія: що таке суспільство і як співвідносяться суспільство і право. Моральна філософія: що таке мораль і як співвідносятьсямораль і право. Антропологічна філософія: що таке людина і як співвідносяться осіб і право. Філософія ж права ставить загальне питання: Що ти право і в чому його сенс. Тому її, без сумніву, цікавлять питання і про те, як право пов'язане з такими феноменами, як влада, суспільство, мораль і людина.

Структура філософії права. За своєю структурою філософія права близька до структури загальної філософії. У ній можуть бути виділені наступні основні розділи:

1) онтологія права, у якому досліджуються проблеми природи права і його основ, буття права і форм його існування, зв'язку права із соціальним буттям і його місцем у суспільстві;

2) антропологія права, у якому розглядаються антропологічні основи права, поняття «правова людина», права людини як вираження особистісної цінності права, а також проблеми статусуінституту прав людини в сучасному суспільстві, права людини в конкретному соціумі, співвідношення особистості і права і т.д.;

3) гносеологія права, у якому досліджуються особливості процесу пізнання в сфері права, основні етапи, рівні і методи пізнання в праві, проблема істини в праві, а також правова практика яккритерій правової істини;

4) аксіологія права, у якому досліджується цінність як визначальна характеристика людського буття, спосіб буття цінностей, аналізуються основні правові цінності (справедливість, воля, рівність, права людини і т.д.), їх «ієрархія» і способи реалізації в умовах сучасної правової реальності. До сфери інтересів правової аксіології також іноді відносять питання співвідношення права з іншимиформами ціннісної свідомості: мораллю, політикою, релігією, а також питання про правовий ідеал і правовий світогляд;

5) у структурі філософії права можна виділити і прикладний розділ, у якому розглядаються філософські проблеми конституційного права (правова державність, поділ влади, конституційнаюрисдикція), цивільного права (договір і зрівняння збитків і прибутку, власність), процесуального і карного права та ін.

Основні питання філософії права. Як уже відзначалося, філософію права як самостійну дослідницьку дисципліну конституює (тобто встановлює, визначає) її основнепитання, від рішення якого залежить рішення всіх інших її питань. Звичайно, на визначення цього основного питання безпосередній вплив робить світоглядна позиціядослідника, тому не дивно, що в кожного дослідника може бути свій підхід до визначення основного питання філософії права. Так, теоретик права Г. Кленнер, позиціяякого ґрунтується на теорії марксизму, визначає основне питання права як «відношення юридичного до матеріального, і, зокрема, до економічних умов життясуспільства»^. Фон Валендорф, який додержується об'єктивно-ідеалістичної точки зору, бачить основне питання філософії права в «доборі» щирих цінностей і створенняна їхній основі системи цінностей у вигляді конкретного правопорядку, призначення якого — підтримка соціального світу. «Право — логіка цінностей», — підкреслюєвін². Інший західний дослідник А. Брижемен у свою чергу вважає, що всі питання філософії права зводяться до одного основного: «яким повинно бути право у світлісоціальної справедливості?»³. Російський же філософ І. Ільїн центральним для філософії права вважає питання про обґрунтування права (природного і позитивного)⁴. На думку авторів посібника, одне з найпростіших і в тієї ж час найглибших визначень основного питання дає видатний німецький філософ права А. Кауфман: «Основнимпитанням філософії права,як і всієї правової науки, є питання: що є право. Це означає: які сутнісні форми, які онтологічні структури, які основні законі буття мі називаємоправом? Від відповіді на це питання залежить рішення багатьох інших найважливіших правових проблем»¹ .

Виходячи з нашого бачення сутності і задач філософії права, основне питання: «що є право?» буде виглядати як питання про зміст права. Оскільки філософія повинна не просто декларувати які-небудь ідеї, але й аргументувати їх, те й основна задача філософії права повинна полягати в обґрунтуванні права і визначенні його змісту.Питання «що є право (який його сенс)?» є основним для філософії права тому, що від відповіді на нього безпосередньо залежить рішення всіх інших найважливішихправових проблем, у тому числі в сфері правотворчості і правозастосування. Це питання є філософським, оскільки співвідносить право з людським буттям.

Через складність самої структури права вирішення основного питання філософії права може бути здійснене через рішення ряду основних задач, чи головних питань філософії права:

1) про підставу справедливості і її критеріїв (завдання, у межах якого право співвідноситься з мораллю) - це питання є центральним у філософії права, у більш традиційному виді воно постає якпитання про обґрунтування «природного права»;

2) про нормативну (зобов'язуючу) силу права, чи питання про те, чому людина повинна підкорятися праву (завдання, у межах якого визначається співвідношення права і влади);

3) про природу і функції позитивного права (завдання, у межах якого з'ясовується характер правових норм), тісно пов'язане з рішенням попередніх двох питань - воно забезпечує виправданняпозитивного права.

Рішення цих основних завдань чи головних питань філософії права дозволяє забезпечувати легітимацію й обмеження права, тобто обґрунтовувати необхідність права длялюдини і визначати межі, за які воно не може заходити.