39.Субєктивні права и юридичні обовязки: поняття и структура.

Правове регулювання здійснюється головним чином через ме­ханізм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Суб'єктивні права — це передбачена правовою нормою вид і міра можливої чи дозволеної поведінки суб'єкта правовідносин із задоволенням своїх законних інтересів та потреб, забезпечується як юридичними обов'язками інших суб'єктів, так і захистом з бо­ку держави.

Суб'єктивне право належить лише уповноваженому суб'єкту, який реалізує його на свій розсуд, тобто суб'єкт завжди може відмо­витися від використання свого суб'єктивного права, крім випадків, коли суб'єктивне право збігається із юридичним обов'язком (напри­клад, кожен громадянин України має конституційні обов'язки, а саме: неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей; сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом; шанувати держа­вні символи України тощо).

Суб'єктивні права містять наступні варіанти можливої поведін­ки уповноваженого суб'єкта, як:

1) право здійснювати певні дії, тобто реалізувати свої інтереси;

2) право вимагати певних дій від зобов'язаного суб'єкта;

3) право вимагати відновлення порушеного права, тобто звертатися до компетентних державних органів за захистом суб'єктивного права і примусового забезпечення юридичного обов'язку;

4) право користуватися певним соціальним благом.

Тобто суб'єктивне право може виступати як правоповедінка, правовимога, праводомагання, правокористування. Залежно від ха­рактеру і стадії реалізації того чи іншого суб'єктивного права на пер­ший план у ньому може виходити одна із зазначених можливостей, як правило, перша. У цілому ж усі вищеназвані елементи становлять зміст і структуру суб'єктивного права.

Суб'єктивне право не може здійснюватися її носієм довільно, не­залежно від інших правових норм. Реалізуючи своє суб'єктивне право, суб'єкт правовідносин діє на основі і у межах діючих правових норм.

Юридичні обов'язки — це передбачена правовою нормою і забезпечена можливістю державного примусу міра належної пове­дінки зобов'язаного суб'єкта, яку він повинен здійснити в інте­ресах уповноваженого суб'єкта.

Юридичний обов'язок виступає як особливий, передбачений чинним законодавством вид поведінки зобов'язаної особи стосовно уповноваженої особи.

Юридичні обов'язки передбачають наступні варіанти можливої поведінки зобов'язаного суб'єкта, як:

1) здійснювати певні дії на користь уповноваженого суб'єкта;

2) зобов'язані утримуватися від здійснення дій, що суперечать ін­тересам інших суб'єктів;

3) вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій від ін­ших суб'єктів;

4) нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених правовою нормою дій. Юридичний обов'язок встановлюється як в інтересах уповнова­женого суб'єкта, так і в інтересах держави в цілому, яка є гарантом їхнього здійснення. На відміну від суб'єктивного права, відмовитися від виконання юридичного обов'язку не можна, тому що відмова від виконання або неналежного виконання є підставою для юридичної відповідальності.

Залежно від того, який вид поведінки передбачений диспозиці­єю правової норми, юридичні обов'язки поділяються на активні (вчинення позитивних дій в інтересах уповноваженого суб'єкта) і па­сивні (невчинення заборонних дій). Юридичні обов'язки, як і суб'єк­тивні права, суворо персоніфіковані, тобто вони адресовані не абстра­ктній особі чи особам, а покладаються на конкретного суб'єкта чи суб'єктів визначених, конкретних правовідносин.

Суб'єктивні права і юридичні обов'язки тісно пов'язані між собою, вони є взаємозалежними і відповідають один одному.

Суб'єктивне право визначається в правовій науці як гарантовані законом вид і міра можливого чи дозволеного поводження особи. А юридичний обов'язок - як вид і міра належного чи необхідного поводження. В основі суб'єктивного права лежить юридично забезпечена можливість; в основі обов'язку - юридично закріплена необхідність. Носій можливості називається уповноваженим, носій обов'язку – правозобов‘язаним. Перший може робити відомі дії; другий зобов'язаний їхній виконувати.

Структура суб'єктивного права. Суб'єктивне право - це визначена правова можливість, але ця можливість багатопланова, вона містить у собі, як мінімум, чотири елементи:

а) можливість позитивного поводження самого уповноваженим, тобто право на власні дії; б) можливість вимагати відповідного поводження від правозобов‘язаної особи, тобто право на чужі дії; в) можливість удатися до державного примуса у випадку невиконання конфронтуючою стороною свого обов'язку ; г) можливість користатися на основі даного права визначеним соціальним благом.

Інакше кажучи , суб'єктивне право може виступати як право-поводження, право-вимога, право-домагання і право- користування.

У залежності від характеру і стадії реалізації того чи іншого суб'єктивного права на перший план у ньому може виходити одна з зазначених можливостей, як правило - перша. У цілому ж усі чотири компоненти в їхній єдності складають зміст і структуру суб'єктивного права як загального поняття. Воно служить засобом задоволення інтересів уповноваженого.

Характерною рисою суб'єктивного права є міра поводження, забезпечена не тільки законом, але й обов'язками інших осіб. У противному випадку перед нами не суб'єктивне право, а простий дозвіл , що випливає з діючого в суспільстві правопорядку за принципом: "що не заборонено, те дозволено".

Таких дозволів у повсякденному житті - незліченна безліч. Нікому, наприклад, не забороняється ходити на прогулянки, любуватися природою, купатися в море, слухати музику ,займатися спортом, їздити на автомобілі і т.д., але все це не суб'єктивні права, і вони не складають змісти правовідносин.

Кожна з дробових складових частин суб'єктивного права іменується правомочністю. У різних правах їх чи більше менше. Приміром, у праві власності три: володіння, користування і розпорядження майном. У соціальних і політичних правах - до п'яти - семи. Наприклад, право на волю слова містить у собі можливість громадянина виступати на різних зборах і мітингах, публікуватися в печатці, мати доступ на радіо і телебачення, критикувати недоліки, вносити пропозиції, займатися літературною і художньою творчістю і т.д. Однак загальна структура суб'єктивного права залишається чотиричленної, тому що вона, відволікаючи від безлічі видів прав, відбиває головні і найбільш типові їхні властивості. Структура юридичного обов'язку відповідає структурі суб'єктивного права (будучи як би його зворотною стороною) і теж містить у собі чотири компоненти: 1) необхідність зробити визначені дії або утриматися від них; 2) необхідність для правозобов‘язаної особи відреагувати на звернені до нього законні вимоги уповноваженого; 3) необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог; 4) необхідність не перешкоджати контрагенту користатися тим благом, у відношенні якого він має право.

Юридичний обов'язок установлюється як в інтересах уповноваженого, так і в інтересах держави в цілому. Вона - гарант їхнього здійснення. Суб'єктивне право - право суб'єкта правовідносини. Епітет "суб'єктивне" відбиває тут, по-перше, приналежність права суб'єкту і, по-друге, залежність його від суб'єкта .

У цьому змісті юридичний обов'язок також можна кваліфікувати як суб'єктивну. У рамках правового відношення право й обов'язок суб'єктів рівною мірою суб'єктивні. Доданки юридичного обов'язку - це свого роду окремі повинності - на подобу повноважень у суб'єктивному праві.

Важливо підкреслити, що юридичним змістом правовідносин є не самі реальні дії сторін, а лише відповідно можливі і. належні, тобто передбачені законом. Вони виражають стани зв'язаності.

Більшість правовідносин по своїй юридичній природі таке, що кожний з їхніх учасників одночасно має право і несе обов'язку (наприклад, у договорі закупівлі-продажу, підряду, оренди, постачання, трудовій угоді і т.д.), де сторони взаємно уповноважені і правозобов‘язані, їхні права й обов'язки забезпечуються і реалізуються друг через друга. Така кореляція закладена вже в правовій нормі, що само по собі – зобов‘язує.

При цьому помітимо, що в спеціальній літературі структура юридичного обов'язку довгий час не розкривалася - увага концентрувалася головним чином на структурі суб'єктивного права. Однак, як показане вище, суб'єктивне право і юридичний обов'язок - це парні і рівноелементні категорії, що у рамках конкретних правовідносин строго відповідають один одному.