29. Поняття та ознаки правових відносин. Юридична форма і соціальний зміст правовідносин.

У будьякому суспільстві існують зв'язки між людьми, які вста­новлюються у процесі їх спільної діяльності. Ці зв'язки певною мірою упорядковані і організовані за допомогою моральних, релігійних та ін­ших соціальних норм. Але значна частина суспільних відносин буду­ється на підставі правових норм і тому їх називають правовими відно­синами. У межах правовідносин життєдіяльність суспільства набуває цивілізованого, стабільного і передбаченого характеру. Правовідносини є особливим видом суспільних відносин, вони визрівають у глибині су­спільних відносин, обумовлюються політичними, економічними та ін­шими соціальними потребами, що сприяє необхідності їх визначення і захисту з боку держави.

У той же час держава не може змінювати основоположний ха­рактер тих чи інших відносин за допомогою правових засобів, а тим більше утворювати нові суспільні відносини. Вона може за допомо­гою прийнятих нормативноправових актів тільки прискорювати роз­виток прогресивних суспільних тенденцій чи, навпаки, стримувати або витискати з життя суспільства негативні зв'язки і процеси.

Правовідносини виникають і існують тоді, коли є два і більше суб'єктів суспільних відносин, між якими виникає правовий зв'язок у формі суб'єктивних прав та обов'язків з приводу задоволення своїх матеріальних і духовних потреб та інтересів.

Отже, метою правових відносин є врегулювання та впорядку­вання певних суспільних відносин, які існують між людьми і їхніми організаціями.

Правові відносини — це врегульовані нормами права сус­пільні зв'язки між суб'єктами права, які є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

З цього визначення можна виділити основні ознаки правовід­носин:

1) це особливий різновид суспільних відносин, які виникають між людьми чи об'єднаннями людей з приводу соціального блага або забезпечення якихнебудь інтересів. Наприклад, власник майна може реалізувати свою правомочність тільки у стосунках з ін­шими людьми, тобто він може продати, знищити або подарувати своє майно будьякій особі, а також вимагати додержання свого права власності від інших людей та організацій. Не може бути правовідносин між людиною та тваринами, рослинами або пред­метами;

2) є результатом свідомої вольової діяльності людини, тобто перш ніж скластися, правовідносини проходять через свідомість і во­лю людей, в якій складається модель майбутніх стосунків, при цьому враховуються власні і загальнолюдські цінності та суспі­льні пріоритети;

3) вони виникають, змінюються чи припиняються відповідно до норм права, які впливають на поведінку людей і через неї реалі­зуються. Тобто у нормах права вже закладені правовідносини, але в абстрактній формі. Єдиний виняток з цього правила — ви­никнення правовідносин у випадку вирішення юридичної справи на основі аналогії права;

4) учасниками правовідносин є конкретні суб'єкти права, які пов'язані між собою суб'єктивними правами та юридичними обов'язками, які закріплені у правових нормах. Тобто у право­відносинах завжди є дві сторони — одна сторона має точно ви­значені суб'єктивні права (уповноважена сторона), а на іншу — покладені відповідні юридичні обов'язки (зобов'язана сторона). Не може бути правовідносин, заснованих лише на правах або лише на обов'язках. Правам однієї сторони відповідають обов'язки іншої. Наприклад, одна сторона (кредитор) має право на одержання боргу, а інша сторона (боржник) має обов'язок по­вернути борг. У більшості правовідносин кожна сторона одноча­сно має права і несе обов'язки;

5) реалізація всіх правовідносин, які мають місце в суспільстві, за­безпечується можливістю застосування державного примусу. У більшості випадків реалізація суб'єктивного права або юридич­ного обов'язку здійснюється свідомо і добровільно з боку їх уча­сників, без застосування заходів державного примусу. У разі не­обхідності зацікавлена сторона може звернутися до органу, який наділений державновладними повноваженнями, за відновлен­ням порушеного суб'єктивного права або виконання юридично­го обов'язку.

Класифікація існуючих у суспільстві правових відносин на види здійснюється за різними критеріями. Розрізняють такі види правовідносин:

1) за галузевою ознакою (предметом правового регулювання) — конституційні (відносини громадянства), цивільні (відносини купівліпродажу цінних паперів), трудові (відносини щодо при­йому на роботу і звільнення з роботи працівника власником під­приємства або уповноваженим ним органом), адміністративні (відносини, пов'язані зі сплатою штрафу за порушення правил дорожнього руху), кримінальні (відносини щодо призначення покарання) тощо. Тобто правовідносини відповідають тим галу­зям права, норми яких вони реалізують;

2) за функціональним призначенням, тобто залежно від елементу норми права (диспозиції чи санкції), на основі якого виникають правовідносини — регулятивні, в яких поведінка суб'єкта пов­ністю відповідає диспозиції норми права, тобто є правомірною та охоронні, які виникають з факту неправомірної поведінки суб'єкта як реакція держави на таку поведінку, тобто відновлен­ня порушеного права;

3) за субординацією в правовому регулюванні — матеріальні, які виникають на основі матеріальних відносин і реалізуються нор­мами матеріального права (наприклад, матеріальні правовідно­сини виникають з приводу права на освіту, на охорону здоров'я, на особисту безпеку тощо) та процесуальні, які виникають на основі організаційних відносин і реалізуються нормами проце­суального права. Вони похідні від норм матеріального права і встановлюють процедуру реалізації прав і обов'язків суб'єктів права, порядок вирішення юридичних справ. До них належать цивільнопроцесуальні, адміністративнопроцесуальні, криміна­льнопроцесуальні, господарськопроцесуальні та інші процесу­альні відносини (наприклад, процедура подання до суду позову, процедура обшуку, процедура участі в конкурсних іспитах при вступі до вищого навчального закладу тощо);

4) за волевиявленням сторін (методом правового регулювання) — договірні, які виникають за згодою як уповноваженої так і зо­бов'язаної сторони (наприклад, укладання договору підряду) та управлінські, які виникають за бажанням лише уповноваженої сторони (наприклад, притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності);

5) за ступенем визначеності суб'єктів — відносні, в яких точно визначені права і обов'язки всіх учасників правовідносин (на­приклад, відносини між продавцем і покупцем) та абсолютні, в яких визначена лише одна сторона — уповноважена — а всі інші зобов'язані утримуватися від порушення її законних прав та ін­тересів (наприклад, відносини авторського права);

6) за характером дій зобов'язаного суб'єкта — активні, в яких зо­бов'язаний суб'єкт повинен вчинити певні дії на користь іншої сторони та пасивні, в яких він повинен утриматися від небажа­них для іншої сторони дій;

7) за кількістю суб'єктів, які беруть участь у правовідносинах — прості, які виникають лише між двома суб'єктами та складні, які виникають між трьома і більше суб'єктів;

8) за розподілом прав і обов'язків між суб'єктами — односторонні, в яких кожна із сторін має або суб'єктивні права, або юридичні обов'язки (наприклад, договір дарування) та двосторонні, в яких кожна із сторін має як суб'єктивні права, так і юридичні обов'язки (наприклад, договір купівліпродажу);

9) за часом дії — короткострокові, які тривають протягом незнач­ного часового відрізку і припиняються одразу після виконання їх учасниками своїх прав та обов'язків (наприклад, після сплати державного мита) та довгострокові, які існують впродовж пев­ного, відносно тривалого проміжку часу (наприклад, правовід­носини між вищим навчальним закладом і студентом до отри­мання останнім диплому про вищу освіту).

Правовідносини мають складну будову (структуру). Під струк­турою правовідносин розуміють сукупність її внутрішніх елементів і спосіб зв'язку між ними на підставі розподілу між учасниками даних відносин суб'єктивних прав, обов'язків і відповідальності з приводу певного соціального блага або забезпечення законних інтересів.

Отже, термін "структура" містить елементний склад правовід­носин і правовий зв'язок між ними.

До складу правовідносин входять такі елементи:

1) суб'єкти;

2) об'єкти;

3) зміст.