85. Концепції правової держави і верховенства права. Україна як правова держава.

Правова держава виступає як такий тип держави, влада якого грунтується на праві , обмежується за допомогою права і здійснюється правових формах.

Основні ознаки правової держави:

1 ) пріоритет прав і свобод особистості , гарантованих державою і реалізованих громадянами ; рівність громадян перед законом; доступність правового захисту для кожного громадянина; обмеження втручання держави в сферу приватної ініціативи . Громадяни діють за принципом: « Дозволено все , що не заборонено законом » ;

2 ) верховенство правового закону в системі нормативно -правових актів;

3 ) демократичний легальний спосіб формування влади. Органи влади правової держави , як правило , формуються шляхом вільних загальних виборів , а призначення на державні посади здійснюються з дотриманням законної прозорої процедури . У правовій державі неможливі державні перевороти і закулісні угоди з приводу формування органів влади;

4 ) поділ влади . Кожна з гілок влади (законодавча , виконавча , судова) формується і діє в певній незалежності одна від однієї . Поділ влади передбачає також наявність чітко окресленого кола повноважень і меж діяльності для кожної з гілок влади;

5 ) зв'язаність влади правом. Влада правової держави діє за принципом: «Дозволено лише те , що безпосередньо передбачено законом » ;

6 ) високий рівень загальної та правової культури громадян. Тільки в цьому випадку можливе свідоме , компетентне участь громадян в управлінні державними і громадськими справами , повагу до закону , правам і свободам співгромадян ;

7 ) взаємна відповідальність держави й особистості. Відповідальність особистості перед державою виражається в дотриманні заборон (наприклад , не створювати незаконних військових формувань ) і виконанні обов'язків (наприклад , платити податки) , несенні тягаря обмежень у разі правопорушень . Відповідальність держави перед особистістю реалізується через пред'явлення позову проти держави та її органів , звернення до суду , в тому числі і в міжнародні судові органи ;

8 ) гідне становище суду в суспільстві і державі. Суд може бути арбітром у взаєминах між громадянами і державою.

Перспективи правової держави по-різному оцінюються вченими та політиками. Одні стверджують , що правова держава в принципі неможливо ні в одній країні світу. Принаймні , дослідники , політики і пересічні громадяни одностайно відзначають слабкість основ для такого типу державності , принаймні , на пострадянському просторі. Протилежна точка зору полягає в тому , що правова держава розглядається як єдино можливий варіант взаємодії в сучасну епоху громадянського суспільства і державної влади. Компромісом є подання про правову державу як ідеалі , який ще не досягнутий навіть у найбільш розвинених державах. Практична ж цінність конституційного закріплення цього ідеалу полягає в тому , що воно зобов'язує державної влади законні , справедливі дії заради загального добробуту .

86. Державні органи та їх класифікація. Центральні і місцеві державні органи.

У здійсненні державної влади визначальну роль відіграють державні органи. Кожен державний орган виступає як самостійний , структурно відокремлений елемент державного апарату , наділений компетенцією для здійснення своїх функцій. Створення державного органу пов'язана з наявністю правової підстави , тобто визначається чинним законодавством. Зазвичай система державних органів встановлюється конституцією і кожен державний орган виконує строго визначені нормативами види діяльності . Крім того , його організаційна структура , компетенція , територіальні та темпоральні межі діяльності , місце в системі державного апарату і порядок взаємодії з іншими державними органами закріплюється в нормативно- правових актах. Державний орган наділяється владними повноваженнями і можливістю застосування примусових засобів для здійснення своїх функцій. Державний орган має свою сферр додатки, свою область діяльності , яку іменують предметом відання. Для функціональної характеристики державного органу використовується поняття " компетенція" , що охоплює коло і обсяг повноважень та обов'язків , що належать цьому державному органу , а також цредмет його ведення (А. Б. Венгеров ) . Державний орган може діяти виключно в межах своєї компетенції та предмета відання.

Організація і діяльність державних органів будується на основі принципів законності , професіоналізму , звітності , поєднання колегіальності і єдиноначальності , гласності та демократизму . Слід підкреслити , що державний орган зобов'язаний здійснювати свою компетенцію. Однак до компетенції деяких державних органів входять окремі повноваження , якими орган може користуватися на свій розсуд , наприклад , право законодавчої ініціативи. Крім того , при виникненні надзвичайних ситуацій законом можуть бути передбачені на цей випадок дискреційні повноваження , що дозволяють державним органам діяти на свій розсуд.

Всі державні органи можуть розділятися на органи глави держави , органи законодавчої влади , органи виконавчої влади , органи судової влади , правоохоронні органи та контрольно -наглядові органи. Залежно від складності завдань і територіальних меж діяльності державні органи діляться на центральні та місцеві. Тут слід зазначити , що законодавчі органи можуть бути тільки центральними і не буває місцевих органів законодавчої влади. У зв'язку з зміною співвідношення центру і периферії в сучасних державах посилюється значення місцевих державних органів. До того ж паралельно з державними органами на місцях складаються і все більш посилюються органи місцевого самоврядування , що створюють додаткові складності для функціонування всієї системи державних органів.

Питання про систему державних органів , їх компетенції та функціональної спрямованості багато в чому справа сформованих традицій і реальних можливостей держави . При цьому створення нових державних органів має бути винятком , а поява соціальної необхідності в якомусь новому напрямку державного діяльності має вирішуватися за рахунок розширення компетенцій та додаткової функціональної завантаження вже існуючих державних структур. Справедливо відмічено , що неприпустимо дублювання здійснення одних і тих же функцій різними державними органами.