70 . Штрафна і право відновлювальна відповідальність : поняття та призначення .

Юридична відповідальність виступає як охоронне правовідношення між державою (в особі компетентного органу або посадових осіб) і правопорушником , в процесі якого останній зазнає певних несприятливі для нього правових наслідків. Серед юристів набуло поширення поділ юридичної відповідальності на два різновиди - штрафну і правововідновну , залежно від змісту санкцій як штрафних ( каральних ) і правововідновну . Ці різновиди санкцій по різному служать правопорядку : штрафні санкції ( кримінальні, адміністративні , дисциплінарні ) встановлюють межі покарання або стягнення , які призначаються правопорушника відповідно до складом правопорушення ; правовостановітельние санкції ( цивільно-правові ) спрямовані на усунення шкоди і носять абсолютно визначений характер , оскільки розмір збитку може бути точно визначений незалежно від встановлення обставин правопорушення . Особи притягаються до штрафного відповідальності , покаранню або стягненню на основі рішення , яке виноситься в установленому законом порядку. Тому при штрафний відповідальності так важлива кваліфікація правопорушення , індивідуалізація покарання , реалізація заходів примусу , нарешті , вихід зі стану відповідальності . Особа, яка вчинила правопорушення, за яке настає правововідновна відповідальність може в будь-який момент без втручання державних органів відшкодувати заподіяну шкоду , відновити порушені права , виконати обов'язки і припинити протиправне стан . Для правововідновної відповідальності визначальне значення має точне визначення існуючих обов'язків правопорушника. Вона припиняється відразу ж по виконанню правопорушником свого обов'язку . На відміну від цього штрафна відповідальність не тільки не завершується реалізацією покарання , але й передбачає стан покарання ( судимості ) , специфічний шлейф відповідальності , який тягнеться за правопорушником . Штрафна відповідальність протікає в строго процесуальній формі і не може бути завершена ні на одній зі стадій свого розвитку.

71 . Державно-правовий примус. Заходи державного примусу: юридична відповідальність , заходи захисту , профілактичні заходи.

Державний примус – здійснюваний на основі закону державними органами, іншими уповноваженими на те організації, посадовцями, фізичний, психічний, майновий або організаційний примус в цілях дотримання і виконання правових приписів. Примус існує в будь-якому людському суспільстві і є одним з необхідних методів підтримки в нім організованості і порядку. Суть примусу зводиться до такої дії, в результаті якої людина поводиться всупереч своїй волі, але в інтересах суспільства і держави. Примушується член суспільства до виконання обов'язків, до дотримання заборон. Державний примус - це психологічний , матеріальне чи фізична ( в тому числі насильницьке ) вплив повноважних органів і посадових осіб держави на особистість з метою змусити її діяти в інтересах держави. Державний примус обмежує свободу людини , ставить в таке положення , коли у неї немає вибору , крім варіанту , запропонованого владою. За допомогою примусу придушуються , гальмуються інтереси і мотиви антисоціальної поведінки , примусово знімаються протиріччя між загальної та індивідуальної волею , стимулюється суспільно корисна поведінка . Державний примус буває правовим і неправовим . Правовим вважається державний примус , вид і міра якого суворо визначені правовими нормами і який застосовується в законних процесуальних формах.

Існує інша класифікація методів діяльності держави , методів здійснення функцій держави . Можна виділити : 1 ) централізованнний метод . Суть його полягає в тому , що держава встановлює єдині правила для всієї своєї території , не допускаючи самостійності адресатів своїх владних приписів . Це метод єдиного , однакового здійснення влади , жорсткої владної діяльності ; 2 ) децентралізований метод . У цьому випадку здійснення влади відбувається на основі визнання ідей самоврядування , певної самостійності суб'єктів гос- ва ; гос- во не втручається в усі сфери суспільного життя , не всі сфери регулюються зверху , централізовано ; залишається великий простір для діяльності суб'єктів держави , які можуть приймати рішення з урахуванням специфіки того чи іншого регіону . У діяльності сучасних держав обидва методи поєднуються . Заходи державного примусу можуть застосовуватися у зв'язку з екстремальними соціальними умовами , військовими діями і стихійними лихами. Держава використовує також профілактичні заходи в інтересах своєї безпеки , охорони прав громадян. Наприклад, застосовується огляд багажу , особистий огляд , перевірка документів . Такого роду державний примус принципово змінюється від санкцій , пов'язаних з фактами протиправної поведінки . Ці заходи становлять особливу групу в системі гос-ного примусу , але вони також повинні бути регламентовані нормами права. Питання про державний примус безпосереднім чином пов'язаний з уявленнями про обов'язок права , оскільки його втілення в життя визначається як соціальної та особистісної цінністю , так і гарантованістю державою.

За своїм конкретним змістом державний примус ділиться на фізичне і психічне (психологічне). Обоє ці виду примусової дії різні за змістом, але виражають загальну суть. Той або інший вид державного примусу визначається сферою дії на об'єкт.

Мірою фізичної дії звернені до фізичної (особистою або матеріальною) сторони існування суб'єкта, тоді як психічний державний примус безпосередньо обернений на психіку людини. Фізичний примус строго індивідуалізований, а психічний примус може бути спрямований і на колектив осіб, хоча і в цьому випадку воно "розсіюється" по індивідах.

Об'єкт психічного державного примусу має складну структуру: в психіці людини взаємодіє раціональна, емоційна і вольова сфери. Зовнішня поведінка людей в індивідуальних вчинках або у складі певної групи продиктована їх внутрішньою психічною діяльністю, при цьому вольові акти психіки породжуються як думками, так і почуттями, що взаємновпливають один на одного. Впливаючи на розум і почуття ззовні, можна зумовити волю людини, сформувати її "зсередини" і пробудити до прояву у вигляді вольової дії. Завдання психічного примусу полягає в збудженні такого мотиву поведінки, який, вступаючи в боротьбу з іншими мотивами, повинен здолати їх і схилити суб'єкта до необхідної поведінки. Як правило, це мотив страху перед несприятливими наслідками непокори, бажання уникнути їх. Із зовнішнього боку він виражається в дії на свідомість і волю обличчя правової норми або акту її застосування, що містять державно-владну заборону або припис певної поведінки. Функція психічного державного примусу - попередження правопорушень. Психічний державний примус тісно пов'язаний з переконанням.

Безпосереднім об'єктом фізичного примусу є фізичне буття суб'єктів громадського життя. Фізичний державний примус виражається у фізичній дії на громадське положення, майно, грошові кошти осіб або їх об'єднань. Впливаючи на цей об'єкт, можна вплинути на свідомість особи і таким чином мотивувати необхідну поведінку.

ля правової науки і практики дуже важливо з'ясувати співвідношення і взаємозв'язок юридичної відповідальності і державного примусу, їх загальні і відмітні риси. Тим біліше що в літературі вони нерідко або отожествлялись, або, навпаки, протиставляються.

Юридична відповідальність найчастіше визначається через різні форми державного примусу. Це пояснюється тим, що правова відповідальність, як правило, розглядається лише в позитивному аспекті. В результаті уся проблема відповідальності зводиться в основному до боротьби із злочинністю.

Між тим державний примус застосовується тільки при негативній (ретроспективною) відповідальності як допоміжний засіб, який не можна поширювати на усі різновиди відповідальності.

Відповідальність є форма реалізації санкцій правових норм, реалізація ж санкцій, що передбачають заходи покарання правопорушників, неможливі без застосування державного примусу. У наслідку цього юридична відповідальність виступає правовою формою здійснення державного примусу.

Юридична відповідальність є одним з видів соціальної відповідальності, завжди пов'язаної з можливістю застосування примусової сили держави.

Категорія соціальної відповідальності досліджується як юристами, так і філософами. У філософській літературі відповідальність трактується як один з елементів структури особи, що визначає ступінь свободи і характер поведінки людини. Філософи розглядають відповідальність в двох аспектах: активному і ретроспективному. Відповідальність в активному аспекті розцінюється як усвідомлення особою свого боргу перед суспільством, класом, окремим колективом, іншими людьми, усвідомлення сенсу своїх вчинків, узгодження їх зі своїми обов'язками, обумовленими громадськими зв'язками людини.

Відповідальність в ретроспективному сенсі розуміється як відповідальність за минулу поведінку, яка виражається у вчинках, що порушують певні соціальні норми; тобто ретроспективна відповідальність - це відповідальність за досконалі правопорушення. У цьому і полягає сенс юридичної відповідальності.

Слід підкреслити, що в справжній роботі юридична відповідальність розглядається саме як специфічне правове явище, що є один з видів державного примусу, правових норм, що забезпечують виконання.

Метою справжньої глави є усебічне освітлення поняття "Юридична відповідальність як вид державного примусу" відповідно до його трактування у вітчизняній юридичній літературі і сучасному законодавстві Російської Федерації, у тому числі - в Конституції РФ, прийнятої 12 грудня 1993 р. Юридична відповідальність буде розглянута як вид державного примусу, а також принципи застосування цього інституту в сучасній юридичній практиці.

Значення, місце юридичної відповідальності в правовій надбудові визначаються її функціями. Основна функція юридичної відповідальності забезпечення нормальної дії механізму правового регулювання. Юридична відповідальність виступає як одна з юридичних гарантій суворого, неухильного дотримання і виконання норм права, як ефективний засіб забезпечення його реалізації.

Юридична відповідальність настає як реакція у відповідь держави на досконале протиправне діяння. За здійснення правопорушення держава засуджує правопорушника, позбавляючи його яких те благ; таким чином, здійснення правопорушення переводить суб'єкта права з сфери регулятивних правовідносин позитивної відповідальності в сферу охоронних правовідносин негативної відповідальності.

Юридична відповідальність це відповідальність правового характеру, тобто, вона підпорядкована загальним принципам цієї правової системи, нормативно регламентована (закріплена в нормах права), здійснюється через юридичні механізми (застосування права) в розвинених процесуальних формах.

Враховуючи вказані ознаки правової відповідальності, її особливості в суспільстві, можемо дати визначення загального поняття правової (юридичною) відповідальності в обох її основних аспектах. Юридичну відповідальність можна визначити як обов'язок усіх осіб і організацій поступати (поводитися, будувати свою лінію поведінки) строго відповідно до приписів правових норм (вибираючи в їх рамках найбільш оптимальний і раціональний варіант поведінки), завжди бути готовими відзвітувати за виконання своїх правових обов'язків перед державними органами (чи за їх дорученням перед органами громадськості), а у разі невиконання (порушення) зазнати передбачені правом міри державного примусу або (замість них з санкції держави) інші заходи державної або громадської дії, вживані з метою перевиховання, попередження подібних порушень і відшкодування заподіяного збитку.

Залежно від сфери соціальної діяльності соціальну відповідальність, розділяють на відповідальність політичну, юридичну, моральну, відповідальність перед громадськими організаціями.

Юридична відповідальність традиційно розроблялася в правовій науці як відповідальність ретроспективна, тобто вона безпосередньо зв'язується з протиправною поведінкою. По відношенню до суб'єктів права юридична відповідальність набуває державно-примусового характеру. Це відбувається через те, що держава, закріплюючи норми права, визначає юридичну відповідальність незалежно від волі і бажання правопорушників. Державний примус в житті проявляється через різні форми, іноді не пов'язані з юридичною відповідальністю. Таким чином, юридичну відповідальність відрізняє не просто державний примус, а лише державний примус до виконання норм права. Останнє виражається в різних видах діяльності правоохоронних органів. По-перше, в контролі за юридично значущою поведінкою суб'єктів права. По-друге, в діяльності компетентних органів по розслідуванню і встановленню фактів правопорушень. По-третє, в застосуванні до правопорушників передбачених законом санкцій.

Державний примус до виконання норм права характеризується також тим, що сама ця діяльність строго регламентована законом, має свої правові рамки.

Юридична відповідальність проявляється в процесі здійснення державного примусу, але виникає тільки після встановлення факту правопорушення, особливо наявність в нім складу правопорушення. Таким чином, склад правопорушення є фактична основа юридичної відповідальності, а норма права - правова основа, без неї юридична відповідальність не існує.

Ясно, правопорушення і юридична відповідальність нерозривні, оскільки правопорушення завжди і відразу породжує юридичну відповідальність. Реальний зміст і міру юридичної відповідальності за здійснення правопорушником протиправного суспільно небезпечного діяння виражається в застосуванні до нього санкції.

Головним в правовому положенні правопорушника є обов'язок відповісти за скоєне, що виникає внаслідок здійснення ним правопорушення, полягає в несприятливих наслідках особистого або майнового характеру, визначуваних санкцією правової норми. Причому законом передбачений не лише обов'язок відповідати за скоєне, але і володіння об'ємом прав.

Повернемося до санкції, вона є: несприятливі наслідки правопорушення, вказані у відповідній нормі права, які застосовуються до правопорушника компетентними органами. Застосування санкції в правовій державі одночасно пов'язане з громадським засудженням правопорушника, що завдає шкоди громадським або особистим інтересам. Хоча не усі санкції носять каральний характер (обмежують права і покладають обов'язки на правопорушника), але усі вони мають на увазі застосування державного примусу через виконання обов'язку під примусом і містять в собі несприятливі для нього наслідки, які і є юридичною відповідальністю. Юридична відповідальність тісно пов'язана з санкцією правової норми і реалізується через застосування цієї норми компетентним державним органом. Таким чином, юридична відповідальність є примусово виконуваним обов'язком, який виник у зв'язку з правопорушенням і реалізується в конкретному правовідношенні.

Деякі учені розглядають юридичну відповідальність як правовідношення між державою і громадянином, при якому держава в особі своїх органів має право покарати правопорушника, а він зобов'язаний зазнати це покарання. По цих поглядах, у правопорушника виникає як би обов'язок зазнати певні позбавлення, встановлені державно-владним шляхом за правопорушення. Але це все ж занадто формальне розуміння юридичної відповідальності, що ідеалізується, оскільки не всякий правопорушник, особливо злочинець, переймає на себе обов'язок "зазнати" покарання, навпаки, він всіляко прагне його уникнути.

Підсумовуючи вищесказане, можна визначити, що юридична відповідальність - це встановлені законом заходи дії на правопорушника, що містять несприятливі для нього наслідки, вживані державними органами в порядку, також встановленому державою.

Юридична відповідальність, будучи однією з форм соціальної відповідальності, в той же час по цілому спектру ознак відрізняється від усіх інших видів.

Передусім, вона завжди оцінює минуле: це відповідальність за дію (бездіяльність), яка вже мала місце, сталася, тобто юридична відповідальність - відповідальність ретроспективна. Цим юридична відповідальність відрізняється від організаційної, політичної і інших видів відповідальності, обернених в майбутнє.

Далі, юридична відповідальність встановлюється за порушення правових вимог, а не за їх виконання. На жаль, дуже часто можна зустріти штампи, коли "прописують" в законопроектах відповідальність за дотримання правових положень : за достовірну інформацію ( а потрібно за недостовірну), за виконання договірних зобов'язань (а потрібно за порушення і тому подібне).

Про зв'язок юридичної відповідальності з державою вже згадувалося. Але тут важливо підкреслити, що тільки держава встановлює заходи цієї відповідальності і тільки органи держави їх здійснюють в порядку, який також встановлюється державою. І заходи ці завжди мають несприятливі наслідки для правопорушника: майнові, фізичні, політичні і інші. Важливо відмітити, що ці наслідки лягають додатковим тягарем на його плечі. Якщо, приміром, що узяло гроші у борг змушують їх віддати або що самовільно зайняло житлову площу виселяють, то тут не можна вести мову про юридичну відповідальність. Якщо ж правопорушник понесе який-небудь ущерб, обтяження, а не тільки примусово виконає свій обов'язок, який він з яких-небудь причин добровільно не виконував, то в наявності буде юридична відповідальність. Наприклад, правопорушник повертає не лише викрадену річ, але і сплачує штраф за досконале їм дрібне розкрадання.

Юридична відповідальність поєднується з державним засудженням, осудом поведінки правопорушника. Саме державне засудження допомагає викликати такі почуття, які можуть зробити істотну виховну дію осіб, що допустили протиправне діяння. Наприклад, приміщення хворого в психіатричну лікарню або митний огляд осіб, що перетинають межі держав, або вилучення майна його власником у добросовісного набувача не супроводжуються засудженням, осудом цих осіб, хоча і носять не зовсім сприятливий для них характер.

Серед ознак юридичної відповідальності можна також виділити:

- - обов'язкова наявність правопорушення як основа для настання юридичної відповідальності;

- - засудження (осуд) поведінки правопорушника;

- - спричинення правопорушникові страждання : морального, фізичного, майнового (матеріального);

- - використання механізмів державного примусу.